(Різдвяна замальовка)
Початок 90 – х… Вiдроджується Україна – незалежна, вiльна, соборна, споконвiчна мрiя нашого народу. Iз небуття виринають українськi прадавнi звичаї, що попри заборони, iсторичнi лихолiття, трепетно зберiгалися предками, якi їх передавали з поколiння до поколiння. Тодi я вперше почула рiздвяне: «Христос народився! Славiмо його!». Коли вiталась iз друзями, вони здивовано мовчали у вiдповiдь…
В той час я працювала в колишньому Жовтневому палацi культури, де разом з Ольгою Рутковською (фахівцем Республіканського науково– методичного центру народної творчості) ми були iнiцiаторами проведення перших масштабних фольклорних вечорiв у Києві. Надзвичайне рiзнобарв’я костюмiв, неперевершена майстернiсть виконавцiв з рiзних регiонiв, розмаїтий репертуар з особливостями мiсцевої говірки i манери спiву, – для столичноїпублiки це була небачена дивовижа. Колядки, щедрiвки, веснянки та гаївки, а ще нечуванi ранiше назви: «Розколяда», «Колодiй», «Весiлля Свiчки», «Йордан» – i для мене це було справжнiм вiдкриттям багатющоїспадщини нашого народу, але таким близьким i сокровенним, забутим колись i воскреслим нинi.
Спливають роки… У минуле вiдходять дорогi для нас люди, втрачають значення подiї, якi ранiше були важливими i значущими. Та пам’ять зберiгаєжиттєвi епiзоди, згадуючи якi, з’являється посмiшка на обличчi, серце наповнюється теплом i щемом. Щороку ми з нетерпiнням i внутрiшнiм хвилюванням очiкуємо на прихiд Рiздвяних свят, урочисто готуємось до них, сподiваємось на диво. Таким чарівним рiздвяним подарунком стала поїздка до Косова, у серце Карпат, на свято Василя, до гуцульського краю, де люди ревно бережуть обряди – звичаї своїх предкiв, ба бiльше,– вони ними живуть, трепетно передаючи пам’ять поколiнь з вуст в уста, вiд серця до серця.
Ми, органiзатори заходу, вирiшили перенести рiздвяне дiйство з ciльського середовища на столичну сцену, щоб «живий» фольклор зайняв почесне місце не тільки в Музеї народної архітектури і побуту в Пирогово, а й у центрі міста, у престижних концертних залах. I от нам випала щаслива нагода у селi Черганiвка Косiвського району навiчпобачити щедрувальникiв, переодягнену ватагу маланкуючих, яка ходить вiд хати до хати, веселу парочку Василя та Маланочку. Заснiженi Карпати, височеннi сосни, вершини яких вкритi снiгом, ошатнi хати зi столиками для щедрувальникiв – все це створювало якусь казкову та нереальну атмосферу. Завiдуючий клубом пан Микола запрошуєна гостину до своєїхати, так просто, по- родинному, наче ми знайомi багато рокiв. На нас вже чекаєщедрий святковий стiл. Чого там тiльки не було: і апетитний студенець, і соковита гуцульська смаженина, ароматна домашня ковбаска зі шкварками, м’ясна печеня, крученики, голубці, шухи (бурячки з грибами), і, звичайно, традиційний кукурудзяний банош з бринзою і гуслянкою, а до усього цього – настояна на карпатських травах палинка. Точиться дружня розмова…
– До речi, а ви бачили Маланку?
– Тiльки на сценi, – вiдповiдаємо.
– Тодi виходьмо на вулицю. Зараз Маланка буде iти.
Ми вийшли на подвiр’я. Морозне повiтря – чисте, свiже – п’янить! Вiд простору паморочиться в головi. Навколо – правiчнi, величнi карпатськi гори, i ти вiдчуваєш себе маленькою краплинкою у Вiчностi.
– Он, бачите, зблиск серед смерек на верховинi? – показуєменi
пан Микола, – то Маланка йде на дальнi хати.
Дивлюсь на гору, туди, пiд саме небо i не бачу…
– Пройшли, мабуть… I такий жаль взяв мене! Прогавила!
Раптом здалеку чуєтьсягамiр, шум все ближче i ближче, крики, смiх… Бачимо ватагу, перебрану у Василя, Маланку, Цигана, Циганку, Лiкаря, Дiда, Бабу, Козу, Кота, Чорта, Мiхоношу. Ось вони наближаються до машини, що її необачно залишив господар. I тут почалося! Авто розхитували з боку в бiк, аж поки не перевернули догори дригом. Якби ж хазяїн вчасно з’явився та обдарував, цього б не сталося! З Маланкою не жартуй! I от ватага продовжуєсвою ходу, розiгруючи кумеднi сценки. Люди привiтно зустрiчають святкових гостей, пригощають, дякують грошима. Довго спiвали бiля однiєїхати. Чекали, щоб вийшли господарi. Не вийшли. Сусiди, що спостерiгали за цим, кажуть:
– Не вийдуть, бо дуже скупi.
I от дурна слава про непривiтних хазяїв вже пiшла по селу. Адже вiдмовити Маланцi – не можна! Вiд неї, гостроїна язик, вiдразу отримаєш словеснi кпини. А може i в рiчку кинути чи паркан розтрощити, як не догодиш їй!
З давнiх – давен вважалось, що щедрiвники добро i щастя приносять у дiм, засiвають на здоров’я, мир, багатство, щедрий врожай. Чекали на них з нетерпiнням, з радiстю обдаровували, тому i йшли вони крiзь хуртовини й заметiлi до кожноїхати, хай вона i знаходилася у найвiддаленiшому куточку села чи високо в горах.
Закружляла, закрутила вихором Маланка в танцi, запал молодих хлопцiв не мав спину:
Наша Маланка,
Гарна та красна,
Варила пироги
З сиру та й масла.
З самого сиру
Та й наварила
Свого Василя
Та й пригостила.
Ой, ти Василю,
Та й Василечку
Ой посаджу тя
На городечку.
Буду тебе я
Та й поливати,
Три рази мам тя
Замаювати.
Надвечiр нас чекають у сiльському клубi. Театр фольклору «Вишиванка»(керiвник Василь Звiздарик) пiдготував для перегляду обрядове дiйство «Ой, прийшли до тебе три празники в гостi». У залi зiбралося майже все село. До нас вiтаються:
– Христос ся рождає!–Славiмо Його!–вiдповiдаємо. Нам бажають щестя, здоровля, всiляких гараздiв. Гуцульська говiрка хвилює, бентежить душу, дає вiдчуття, нібидоторкнуласядо витокiв, якi загубились, замулились з часом, а нинi вихлюпнули чистим, прозорим джерелом. Не вiдчуваю себе гостем. Радiю з того.
На сценi – iнтер’єр гуцульської хати. Праворуч, у кутку –«Дiдух» –рiздвяний снiп, прикрашений квiтами й стрiчками. Перед ним –стiл, вкритий скатертиною, на який господиня з дiтками виставляють святковi 12 cтрав, на заднiй завici – килим. Вздовж сцени –лави, вкритi, ряднами. Ми наче побували на святкуванні у звичайнiй гуцульськiй родинi! Учасники гурту не грали, вони так живуть! Це зворушувало, викликало захоплення! Вперше ми, киянки, побачили, як справляють в побутi Рiздво, якою святiстю наповнене це дiйство, де нема нiчого випадкового, а кожна пiсня, ритуал мають символiчне значення.
Закiнчилась вистава. В залi тиша. Учасники завмерли на сценi, чекають на нашвердикт.–Нас беруть чи не беруть до Києва?– питають. Ми теж мовчимо. Бо сказати, що враженi, завороженi дiйством –мало. Найвищої ноти вдячностi заслуговують цi простi люди, якi зберегли, вiдродили i показали на сценi весь рiздвяно-новорiчний цикл, режисером іпостановником якого єсаме Життя.
-Звичайно, ж беремо! Ви вартi того, щоб виступити у столиці.Але… треба дещо скоротити, бо ж, зрозумiйте, укиївської публіки cвої, суворiшi, вимоги, i до виконання, i до постановки. У вас два тижнi. Встигнете?
– Встигнемо! – обiцяють артисти i радiють нагодi показати своє мистецтво перед киянами.
26 ciчня 1991 року. Рiздвяно–новорiчне дiйство з гуцульського побуту «Прийшли до тебе три празники в гостi…».Присутнi вiдразу занурились в атмосферу свята: перед початком, у фойє, відвідувачам пропонувалися 12 страв, вироби народних майстрiв, звучали колядницькi спiви i народна музика. Вщент заповнена Мала зала Жовтневого палацу. Глядачіуважно вслухаються в кожне слово, щолунало зi сцени, захоплено слiдкуютьза ритуальними дiями… Перед очимаоживаютьфрагменти обрядового зимового календаря: ворожiння на Андрiя, привiтання святого Миколая, Свята вечеря в родинному колi, прихiд колядникiв.
…Поважно до зали заходять три царi в розкiшних шатах у супроводi персонажiв Вертепу(з сусідньогоселаСпас). Стоячи, бурхливими оплесками,усі вiтаютьцю урочисту ходу. Перед нами розгорнулася справжня Віфлеємська мicтерiя про народження Iсуса. А скiльки давнiх колядок прозвучало! Завершилася новорiчна феєрiя появою Василя та Маланки, жартами йвеселощами, засiванням тавiншуванням господарiв i всiх присутнiх на щастя, на здоров’я, на многая лiта!
Проте попри величезний успіх народознавчих вечорів, вони були під пильним оком партійних органів, що утруднювало, а подекуди й заважало їх підготовці і проведенню. Неодноразово проект намагалися закрити, адже виконувалося чимало невідомого і навіть раніше забороненого матеріалу. Дійство «Прийшли до тебе…» було високо оцінене відомим режисером, постановником урядових концертів Б. Г. Шарварком. Його прихильність до нас, як організаторів фольклорних заходів, допомогла у подальшій роботі в напрямку відродження української традиційної культури, яка активізувалося з проголошенням Незалежності нашої держави.
…Незабутня поїздка до Косова, до Черганiвки…Незабутнi життєвiвраження…Чим частіше згадую, тим бiльше деталей набувають своєї яскравостi. Образи, пейзажi, голоси, говiрка, спiви – все це оживає невеличким захоплюючим фiльмом, одним з багатьох, якiзберiгає людська пам’ять.
Пригадалися слова пана Миколи:
– Он, бачите зблиск там, на верховинi? То Маланка iде на дальнi хати.I менi ввижається: направду бачу…
Вiкторiя РУТКОВСЬКА
