МИ ЗНОВ ЗІЙДЕМ, ЯК МОЛОДА ТРАВА

Spread the love

 

  Надія Гуменюк Лис

* * *

Спить очерет, немов списи іржаві,

Поламані у крижаній січі.

Січуть сніги, сліпучі і лукаві,

І кряче білий ворон на плечі

У яблуні з обмерзлою корою –

Вона вже до весни не доживе:

Пірне навзрид в крутіж із головою

І тихо-тихо в безвість відпливе.

Цей буревій… Це біле голосіння…

Впав горілиць горіх серед оков.

Та стугонить у зав’язі коріння

Трави зелена невмируща кров.

Вона сюди стікається віками.

Вона тисячолітні бачить сни.

Вона прорветься крізь пісок і камінь

В гармонію й анархію весни.

Торкнеться пальців і розбудить пам’ять,

І прилетять із вирію слова:

– Які б сніги нас тут не замітали,

Ми знов зійдем, як молода трава.

 

(Із збірки «Аркан для ластівки»)

                          м. Луцьк

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *