РІВНО 82 РОКИ ТОМУ НАРОДИВСЯ АНАТОЛІЙ ПАШКЕВИЧ

Spread the love

   Йосип Струцюк

РІВНО 82 РОКИ ТОМУ НАРОДИВСЯ СЛАВЕТНИЙ КОМПОЗИТОР,

НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ

АНАТОЛІЙ МАКСИМОВИЧ ПАШКЕВИЧ.

Народився 11 лютого 1938 року в с. Довбиш Житомирської області.

В 1978-1989рр. очолював Волинський народний хор.

ЯК ТВОРИЛАСЯ ПІСНЯ ПРО СВИТЯЗЬ.
(В інтерпретації Анатолія Пашкевича).

СВІТЛО ВИТЯЗЯ

Зелені будиночки стоять на самому березі озера і хитруватими очима роздивляються, що діється навколо. Голосним ячанням у сонячному небі перегукуються чайки: злітають угору, зависають на мить і стрімко шугають у дзеркальну блакить. Посеред озера — зелений кучерявий острів. За ним — голуба з червоними пасмами, причепурена білими хмаринками далина. А над нею — розчервоніле сонце. Наче їздовий, тримає воно золотаво-червоні промені-віжки, що простяглися по берегах.

Легкий вітерець пустотливо пробігся плесом. Воно примружилося і сердито подріботіло до берега. Осока вистромила гострозелені багнети. Незадоволено зашерхотів очерет. Рогіз помахав качалкою — насварився на бешкетника. Сонце забрало віжки і сховалося за острів. Полохливо заячала остання чайка і зникла у присмерку — вечір розпростер над озером теплі волохаті крила. Плесо засвітилося мерехтливими зорями, а з ночі виплив срібний човен-місяць. У темно-зеленому березі, як вартові на чатах, перегукуються нічні птахи. 

Я стояв зачарований. Але що це? Озеро раптом стривожилося, захвилювалось, збурунилося. З-поміж хвиль виринає острів, як диригенти оркестру, тріпоче зеленими кучерями. 

Місяць роздмухує хмари, а вони знову затягують перед ним сизу пелену.
Озеро котить гуркотливі хвилі на береги, наче хоче розламати їх. Зриваються з пінистих гребенів цілющі озерні краплі й спадають на дерева, що кружляють у зеленому хороводі по берегах. Вирує озеро! 

З лісу, наче дядько Лев з «Лісової пісні», наближається до мене чоловік. По всьому видно — місцевий. Привіталися.

— Милуєтесь Свитязем? — питає.— Ач, прокинувся. Ото вже, бігме, цілу ніч бушуватиме!
— Але ж усе так якось раптово, несподівано…
— А він завше так. То лагідний, спокійний, а то як збуруниться — аж береги стогнуть.
— А я, було, замріявся, здавалося, що ось-ось з’являться на березі русалки.
— Е-е-е! Де вже тепер ті русалки… Оце хіба у святеньку неділю понаїздять усякі патлаті й розмальовані — трощать, рубають, пиляють, палять. Перепаскудять усе довкола, потім понапихаються у машини і їдуть собі. Коб-то їм стежка сюди заросла!
— А острів — справжнє диво,— кажу.— Добре, що хоч туди дістатися не можуть.
— Гай-гай! Аби ж то! Острів облюбували собі начальнички всілякі, але й вони не дуже кращі від тих зайд.
— Скажіть, будь ласка, а звідки в озера така назва — Свитязь?
— Люди по-різному кажуть. Чимало легенд чули ми про нього. А розповім я вам ту, яку почув від свого діда. 
Мій співбесідник на мить замислився, а відтак почав:
— Правічним лісом, важко ступаючи, йшов молодий витязь. Вертався з далекого походу. Його могутні груди були пробиті списом, і широкою долонею він затуляв глибоку рану. Підійшов Витязь до столітнього дуба, сперся на нього, відпочив трохи і рушив далі. Кроки гулко відлунювали у правічному лісі. Звірі принишкли. Блимають у темряві їхні очі – пильнують витязя. Дерева схилили свої крони, простягли лапаті віти й підтримували його. від кожної краплі крові з його грудей земля озивалася стогоном. Потроху сили полишали витязя. Ступив він ще кілька кроків – і впав.. відтак підвів голову і крізь крислаті віти побачив світло. Воно кликало його. з останніх сил підвівся витязь і пішов на те світло. Невдовзі вийшов з лісу. І побачив він велике озеро. Ступив до нього і впав біля самої води. 

Захвилювалося озеро, зашуміло. Вітер набирав пригорщами цілющу озерну воду і скроплював нею груди молодого витязя. Скільки минуло часу – ніхто не знає. Коли витязь розплющив очі, то побачив, що рана загоїлася. 
Устав він, низько до землі вклонився Світлому озеру. Відтоді й стало воно називатися Свитязь, тобто Світло і Витязь, – завершив розповідь мій співбесідник. 
Я був зворушений оповіддю і щиро подякував йому. Стомлений Свитязь уже заспокоювався, лягав спочити. 

Я ще раз подякував, попрощався з добрим чоловіком і пішов у свій затишний будиночок. Та почута легенда не давала спокою, просилася у вірші, музику. Дрімота таки здолала мене, і я незчувся, як заснув. 

Прокинувся від дзвінкоголосого ячання, що долинало з озера. З диво-озера! 
Я вийшов до нього і побачив, що воно ніжиться у ласкавих сонячних променях. У стоголосій круговерті шугають над ним чайки, 
І раптом, наче далеке відлуння, в душі забриніли слова:
Ти – слава моя голосна і прадавня, Свитязь! 
Серце моє співало. Я взяв нотний папір і записав кант мелодії. 
Мій друг, поет Йосип Струцюк, добре знав Свитязь, бував тут не раз, але ми ніяк не могли написати з ним пісню про це чарівне озеро. Скільки не брався – нічого не виходило. Саме він і порадив мені побувати на озері, побачити своїми очима, відчути серцем його незбагненну таїну, красу, велич. 
І от я повернувся. Ми зустрілися у мене на квартирі. Я сів за інструмент і взяв перший акорд… 

Поет збуджено ходив у мене за спиною. Декламував, але я нічого не чув, і весь був у полоні натхнення і продовжував грати. Коли мелодія звучала тихше, до мене долинали слова:
Любов ти моя невмируща, висока — Свитязь,
Тобі на крило
Півнеба лягло,
Поліська легендо — Свитязь. 
Його голос вплітався в акорди і відлунював, як мені здавалося, на берегах Свитязю:
Ти гордо несеш свої хвилі, як море, Свитязь,
Віками для тебе сія в небі сонце, Свитязь.
Кленове весло
На хвилю лягло,
Волинська ти пісне — Свитязь. 

Поет підійшов до вікна. Поклав на підвіконня списані аркушики. Повіяв вітер, і вони закружляли по кімнаті, як білі чайки над Свитязем:
Чайки злітають над хвилями,
Чайки вітають нас крилами,
Крилами білими, білими — Свитязь. 

Він дописав останні рядки приспіву і поклав переді мною нову пісню — «Свитязь». Ми були щасливі. Ми дарували Свитязю свою пісню.
Збірка новел «Мамина вишня»:Київ, 1994рік.
 

Анатолій ПАШКЕВИЧ

https://www.youtube.com/watch…

Інформація Йосипа Струцюка

11. 02.2020р.

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *