ВОНИ БОРОЛИСЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
ЩЕ ЗАДОВГО ДО ЇЇ ПРОГОЛОШЕННЯ
|
|
24 серпня, в День Незалежності України
“Волинська світлиця” МГО “Волинське
братство” вкотре гостинно прийняла
колишніх політв”язнів радянських часів,
а також дітей чи рідних політв”язнів.
По піднесеному настрою учасників було видно, що цю зустріч чекали, до неї готувались. Вона була
продовженням тих урочистостей, які відбулись на Майдані. Всі прийшли у вишиванках, з посмішками,
з радістю, бо знову побачили побратимів.
Натхненником та організатором зустрічі, як завжди, була Ніна Опанасівна Вірченко – український
вчений – математик, доктор фізико-математичних наук, професор, політичний та громадський діяч.
Поряд з нею її колеги по науці та помічники подружжя волинян – Надія Миколаївна та Петро
Васильович Задерей. І, як завжди, допомогла облаштувати затишок гостям Надія Шепель.
Ніна Опанасівна зібрала друзів, та однодумців, щоб відсвяткувати такий вистражданий День
Незалежності. Щоб згадати і вшанувати, тих, хто за неї боровся і нині вже в інших світах, порадіти
і привітати тих, хто разом з усім народом відзначає це велике свято. То ж були розповіді, спогади,
сльози… Ніхто нікого не обмежував у часі.
З радістю всі зустріли Марту Бліхар (Чорну), жінку, яка відбувала ув”язнення в Тайшетських
таборах (Східний Сибір) разом з Ніною Вірченко. Їх зустріч була особливо теплою та щемливою.
Разом з Голотою Зоєю Яківною – заступником голови Київського товариства політв”язнів – прийшли
його члени: бувший політв”язень Столяренко Наталя та дочка політв”язнів Осьмак Наталя.
Була присутня і Файнберг Олена Генріхівна, яку важка доля спіткала ще з дитинства. Її з названим
батьком вивезли на Колиму у табори (уявити важко) вже у 60-ті роки, де вона це дитинство й провела.
Брати Курінні Ярослав та Олександр також згадували своїх репресованих батьків. До них долучилась
і наша волинянка Валентина Слободян, яка розповіла про нелегкі і трагічні долі своєї мами і дядька.
Вона розповіла, що матусю арештували, коли їй ще не виповнилося 17-ти років. Дуже катували в
Торчині та Луцьку, потім була у в”язниці на Лук’янівці (Київ) до повноліття. А далі по етапу – в
Архангельську обл., м. Молотовськ, в Іркутську обл. Під час поневірянь по тюрмах була в одній
камері зі знаменитою російською співачкою Лідією Руслановою. Вона вчила маму співати російських
пісень, бо казала, що та мала дивовижний голос, академічний. Звільнили маму 1955 році
і повністю реабілітували. Далі Валентина розповіла, про свого дядька Івана, якого, як члена
«Просвіти», почали переслідувати, тому він та багато хлопців пішли у підпілля в ліси, організовували
перехід за кордон до Польщі, але йому не судилось довго прожити. Під час однієї з облав дядько Іван
бився з чекістами не на життя, а на смерть і останнім патроном собі пробив скроню, бо вже був дуже
ранений. Поховали його на краю села Мачулки в 1939 р., а в 1941р. його перезахоронили як борця за
Україну. На труні так і було написано, було багато українських стягів, везли його на білих конях як
героя. В минулому році Валентина із сестрою реставрували і відновили могилу свого дядька.
Була на зустрічі ще одна наша волинянка Гулюк Ліна Іванівна. Її маму заарештували у 1941 році і
відбувала вона покарання далеко на Півночі, в тундрі у селищі Нида, де річка Об впадає в Карське
море. Про це Ліна Іванівна не встигла розповісти, бо вже й на вулиці стемніло, а скільки ще не
сказаного і так не хотілось розходитись…
Своєрідним заключним акордом цієї зустрічі стали теплі і зворушливі слова ведучої українського
радіо “Культура” Галини Дацюк, яка у своїх передачах розповідає про видатних українців, яка
написала книгу про них, яка знайома з багатьма відомими і невідомими українцями – живими і тими,
кого вже немає поряд з нами, які все своє свідоме життя віддали боротьбі за незалежність України.
Вона намагалась підібрати найтепліші слова, найвишуканіші фрази, щоб засвідчити свою любов,
повагу і вдячність цим людям.
Згадували на зустрічі і Левка Лук”яненка, у якого в цей день був день народження, і Євгена Сверстюка
– нашого земляка, і В”ячеслава Чорновола та інших. Ці славні сини України, які здобували нам,
прийдешнім поколінням, волю, спонукали нас “осовєтчених” пишатися нашою країною, її героями та
символами. І як це важко давалося!
Потрібні було пройти страшні табори, понести великі жертви, підніматись на революції і, накінець,
отримати війну з одвічним ворогом, яка вже принесла тисячі жертв, щоб як писав Степан Бандера:
“Настане час, коли один скаже: “Слава Україні!”,
а мільйони відповідатимуть: “Героям слава!”
Жанна Шнуренко
Фото Валентини Слободян
