|
|
Антоніна! Добра, щира і гостинна, Ви у нас така єдина, Наша люба Антоніна! Хай же доля Пишним цвітом розцвітає, Хай здоров”я Вам дарує, В щасті й радості вирує! |
Доля. Вона така непередбачувана. Спочатку тобі "стелять" її батьки. Потім ти сам намагаєшся "пробити, проторувати" їй доріжку. А як оглянешся трошки назад, то бачиш, що вона розпорядилась так, як захотіла сама.Тобто, щоб нам випало щастя зустрітись та ще й привітати Антоніну Іванівну з ювілеєм, їй потрібно було пройти он який життєвий шлях:
“Мої батьки одружилися в січні 1941 року, коли були студентами і жили в той час в місті Мелітополі.
Мама в цей рік закінчувала навчання в медичній школі, а батько був на 2-му курсі інституту.
Коли почалася війна, інститут батька евакуювали в Середню Азію, у місто Ашхабад Туркменської
РСР. В 1942 році там я і народилася.
В 1946 році сім’я переїхала в Україну у м. Володимир-Волинський, а з 1949 року батька призначили
директором ММКР в смт. Рожище. Там я пішла в перший клас.
В 1954 році батька перевели на роботу в Ківерцівську МТС. В 1959 році я закінчила вже Ківерцівську
середню школу і поступила на навчання у Львівський технікум харчової промисловості, який закінчила
в 1962 році за спеціальністю технік-технолог хлібо-кондитерського виробництва. Працювала в
харчовій промисловості Волині.
З 1969 року живу в Києві. В 1972 році закінчила Київський торгово-економічний інститут за
спеціальністю товарознавство і організація торгівлі продтоварами.
В 1974 році народився старший син Руслан, в 1981 – Ростислав.
З 1975 року працювала в школі. Спочатку заступником директора по господарству, а потім
вчителем трудового навчання. Працюючи в школі, закінчила Уманський державний педагогічний
інститут ім. П.Г. Тичини.”
Все, як у багатьох – школа, інститут, робота, сім”я. Але ця сама доля повернула так, що привела в 2000
році Антоніну Іванівну до волинської спільноти у місті Києві. І з того часу ординарність її життя
змінилась кардинально. В зв”язку з тим, що вона ініціативна і дуже відповідальна, то з перших днів
стала не просто учасницею МГО “Волинське братство”, а дієвою активісткою. А коли виникла ідея
створити жіночий Клуб “Волинянка”, вона не просто підтримала цю ідею, вона втілювала її в життя.
Ця громадська діяльність заповнила майже весь вільний час, а то й більше. Але не було жодного
заходу, жодної події, в організації якої вона б не брала і не бере участі. Без таких надійних альтруїстів,
волонтерів не було б нічого.
У Вас є люблячий чоловік, дві невістки, які Вас поважають.
Ваш Ростислав повернувся здоровим з АТО.
Вас тішать дві чудові онуки.
Вас люблять і поважають волиняни.
Велика подяка і шана Вам, Антоніна Іванівна!
І многії літа!
