Народилася в селищі Шацьк, Шацького району, Волинської області.
Зростала шостою дитиною в сім’ї службовця Хом’яка Адама Наумовича і колгоспниці Хом’як (Бондар) Марії Гаврилівни.
Заміжня, маю доньку, сина, велику дружню родину, за що вдячна Богу.
Працювала на будівництві, на військовому заводі.
Зараз студентка НПУ ім. М.П. Драгоманова.
Життєве кредо:
“Хочу із гідністю йти по стежині, прямо дивитись в очі дитині ”.
|
*** П’янить гір незаймана краса, І водоспад, розплетена коса. Сокіл на вершині стоїть, А погляд. Погляд, може спопелить. На вигоні вороння кряче, Не спи козаче, вороння кряче. Ти маєш міць і велич Кожум’яки, В очах – небо волошкове й маки. П’янить тебе вишнево-яблуневий цвіт. Із мудрістю ченця й Сковороди Ти йдеш у світ. Ти йдеш у світ, І бачиш усміх мами. Благословляє рушником і образами. |
*** До побачення рідна хато, Допобачення рідний двір. Не зустріне ні мама, ні тато, Лиш дитинства зустріне поріг. Лиш дитинства зустріне поріг, Тут мій дім, тут мій оберіг. Повернусь я зорею туманною, На стежину, ходила де з мамою. Пригорнусь до землі, до стеблини, Усміхнусь до своєї родини. Україно моя! Босоніж пробіжусь По росі. Я устами торкнусь Хвилі Світязя, наберуся Любові й снаги. |
|
*** Якщо ти дерево любові, Всели в мене любов свою. А то лиш болі, болі, болі, Одвічні відблиски жалю. Очисть себе у джерелі Святої Анни, ти не чекай, Не буде манни. Іди вперед, Топчи свій шлях, свою стежину, Бо час іде, біжить невпинно. |
*** Дякую тобі, тобі природо, За те що ти зі мною є. Я бачу твою чисту вроду, Я чую серденько твоє. В очах твоїх і біль і смуток, І радість бачу і печаль. Я дякую тобі, тобі, Що шлях відкрила ти мені, мені. Що сонце світить у очах, За ніжний дотик на плечах. |
|
Світлій пам’яті
Туман стежкою, туман полем, Почула звістку, з нестерпним болем. Доля, доля, коли бігом, Коли поволі, у кожного Своя є доля. Ти зірвала Білий цвіт, ніжний, Весняний політ. Доля, доля, На все то певно Божа воля, Але як боляче мені, ти не приходиш В мої сни. Не бачу ніжний Усміх твій, і не цілую Твоїх вій. Я не скажу Тобі добраніч, не поцілую Тебе на ніч. Не буде сліз При вінчанні, нема продовження В коханні. Я тихо запалю свічу, В думках до тебе полечу. І я побачуся з тобою, На мить, розстануся з журбою.
|
Баннікової Юлі*
*Коріння її роду знаходилось у мальовничому Волинському краї, де народилася її мама Людмила Баннікова, де знаходяться могили її дідів. З цього коріння вона взяла свою силу, вроду та невтомну енергію, яка дивувала всіх – і студентів, з якими вона навчалася, і волонтерів, з якими разом працювала у численних програмах. …У двадцять її не стало. Вогник очей раптом згас. 1-го травня 2006 року перестало битися серце Юлії Баннікової, яку напередодні, неподалік від її дому збив автомобіль. Сім діб лікарі боролися за її життя. І весь чей час подумки з нею боролись за життя студенти 4-го курсу медико-психологічного факультету Національного медичного університету, де вона навчалась; жінки клубу “Волинянка”, куди вона разом з мамою Людмилою приходила і допомагала в організації виставки художниці-інваліда з Волині Валентини Михальської, чергувала під час “помаранчевих” подій у 2004 році і мріяла створити молодіжне “крило” у волинському земляцтві; працівники і волонтери Міжнародної правозахисної організації “Ла-Страда”, де вона працювала волонтером і займалася науковою роботою. За своє коротке життя вона встигла багато, але мріяла здійснити ще стільки планів! Та на жаль… Пам'ять про світлу, добру і уже вічно юну дівчинку Юлю залишиться назавжди у тих, хто її знав. |
