Євген Сверстюк
Політв’язень радянського режиму, філософ, релігійний і громадський діяч, письменник, видатний публіцист і літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху, один із його інтелектуальних лідерів, президент Українського ПЕН-клубу, знакова постать української нації.
1 грудня – день його пам’яті
ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ СВЕРСТЮК з’явився на світ на Андрія, 13 грудня 1927 року (записаний 13.12.1928) у волинському селі Сельце, Горохівського повіту, Волинського воєводства, що перебувало на той час «під поляками» і був наймолодшою дитиною у великій селянській родині, де тяжко працювали від зорі до зорі й шанували Бога. Полишив нас 1 грудня 2014 року.
Царство йому Небесне.
«Скільки доріг і мук!
Стишивсь. Зібравсь. Застиг.
Може, пройшов тюрму,
Щоб тут себе знайти?
…Лицарський вік минув.
Лицарство – вік оман.
Може, пародію втну
На лицарський роман?
Знову подвійний стиль,
Знов королівський такт.
Чорні в очах хрести –
Тіні від ґрат в хрестах.
…Зболений кожен нерв,
Рубаний кожен жест.
Власне, нема мене –
Дублений палімпсест.
Все ж проступа на нім
Лицарський перший текст:
В і ч н а с у в о р і с т ь б р о н і,
В і р н і с т ь, в о л я і ч е с т ь.
(Євген Сверстюк «Сервантес», фрагмент, 1974 рік)
Використано текст Неллі Даниленко
* * *
Євген Сверстюк – людина, яка уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму. Він був тією реальною опозиційною силою, що відкрито критикувала владу, висловлювала своє невдоволення діями уряду, вимагала ширших національних, релігійних і духовних прав, не боялася репресій.
Озброєному до зубів радянському режиму він міг протиставити тільки своє слово. І система, жорна якої перемелювали мільйони, таки зазнала краху від таких як Сверстюк.
Але він не спинився і після цієї найбільшої у своєму житті перемоги продовжував досліджувати, писати, переконувати інших. Статті, книги, зустрічі, лекції, громадська робота – все це наповнювало його життя до останніх днів.
Цей світ належав йому, тому що він творив і змінював його своїми текстами та невгамовною діяльністю. Все своє життя він боровся за правду і, не дивлячись на випробування, був переконаний, що світ частіше посилає допомогу тому, хто бореться за правду.
Варто згадати слова з його есе «Плекання національної пам’яті»: «Що робити нації, віками приниженій і безпам’ятній? Мабуть, те саме, що садівникові: саджати деревце, доглядати і поливати. Потрібні добрі садівники. Потрібні в суспільстві пошана до садівників і сіячів і честь».
Сергій Дубовик, музей літера тури і мистецтва України
* * *
У своєму останньому інтерв”ю Радіо Свобода Євген Сверстюк зазначав, що Україна проходить надзвичайно відповідальне випробовування для своєї свободи та незалежності. Перемога революції Майдану, доповнена здавна відомою історичною схемою іноземної інтервенції – все це є неминучим іспитом для України. Його складали ледь не всі народи в Європі.
«Ми маємо третій етап – інтервенцію. На жаль, інтервенція – це дуже деструктивне начало, це дуже брутальна сила. У даному разі, окрім всього іншого, це сила віджилої епохи, це маніяки з цвинтаря совєтської імперії. Всі їхні методи як дві каплі води нагадують те, що вони робили під час завоювання Західної України, Балтики й інших країн. І ті методи, та брутальність, і той принцип насильства, і та ж безвідповідальність», – зауважив Євген Сверстюк.
Радіо Свобода
Хіба не пророчі слова напередодні майбутньої війни!…
* * *
Попри всі випробування, жив довго. І помер молодим.
«Із його смертю ми всі осиротіли», – сказав Василь Овсієнко.
«Факт у тому, що в Україні дуже багато професійних патріотів. Різних – свідомих, меркантильних, різних… Але ще був Сверстюк. І сьогодні його вже немає. Оце трагедія для країни», – прорік Семен Глузман.
«За своїм масштабом Сверстюк близький до таких людей, як Іван-Павло ІІ чи Махатма Ганді», – мовила журналістка, донька Ніли Крюкової Мирослава Барчук.
Самого Євгена Сверстюка можна – і хочеться – цитувати безкінечно: «Вся історія людства вчить, що найбільшу силу має той, хто бере на плечі найважчий хрест». «…українцям завжди відкриті двері до інших культур, але на поле рідної культури треба пробиватися пекельними дорогами».
Зі статті жкрналістки Тетяни Денисенко
* * *
В інтерв”ю кореспонденту газети “Волинь” ще в червні 1992 року Євген Сверстюк зазначив: “Час працює на нас. Щоб там наші вороги не планували, у них нічого не вийде. Вони сходять зі сцени. Я вірю в щасливу для України зірку. Хай помагає нам Бог».
Ці слова були пророчі тоді, такими вони залишаються і нині.
* * *
Волиняни шанують, пишаютьсч і пам”ятають свого земляка-волинянина
ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА.
Світла йому пам”ять.
З фотоархіву Міжнародного громадського об”єднання “Волинське братство”
