Георгій Лук”янчук
Танк.
Прапор України.
Москва.
Серпень 1991 року.
Першим кроком до відновлення незалежності, яку Україна (в ті часи Українська Народна Республіка), на відміну від Польщі, Фінляндії та країн Балтії, втратила через політичну недолугість її керманичів, розум котрих був затьмарений комуністичним вірусом соціалізму Маркса-Леніна, стала Декларація про суверенітет тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки від 16 липня 1990 року…
До повної незалежності залишалося трохи більш як рік… У той, уже далекий з висоти прожитих нашою країною важких тридцяти літ час, багато нинішніх громадян незалежної України мешкало в столиці комуністичної імперії, що повільно конала, Москві.
Хтось працював у різноманітних установах, хтось служив у «нєпобєдімой» совєтской армії, хтось навчався в московських вишах…
Але у сотнях тисяч українців Москви горбачовська перебудова пробудила історичну пам’ять українця, приспаний біль майже за 70 літ радянської пропаганди про «єдіний совєтскій народ новую історічєскую общность людєй».
Цьому посприяли і демократичний рух у самій Москві, і діяльність Народних фронтів у прибалтійських республіках, і виникнення Народного Руху України (за перебудову) у вересні 1989-го, членами Московської асоціації якого стало багато українських активістів у столиці СРСР.
Серед членів асоціації (очолюваної Євгеном Сярим) було чимало й активістів офіційних організацій українства Москви – Українського товариства культури «Славутич», Українського молодіжного клубу, які жваво цікавилися не лише українською історією, що відкривалась на сторінках української тогочасної преси, а й передусім новинами з політичного життя тоді ще радянської республіки.
Тож Декларація про державний суверенітет рідної для нас усіх України стала справжнім єлеєм на спраглі за незалежністю нашої Батьківщини душі! А оскільки ми всі були постійними учасниками багатосоттисячних мітингів московських демократичних рухів, виходячи на них із синьо-жовтими, а іноді і з червоно-чорними прапорами, то гасла, з якими ми виходили на них, з кожним разом ставали дедалі радикальнішими і… шокували всю московську демократію!
Одним із таких гасел стало вже історичне «Долой империю красного фашизма!», винесене нами, «московськими рухівцями», на знамениту першотравневу демонстрацію Гдляна-Іванова на Красной площі Москви. Незабаром це гасло стало символом барикад Білого дому в Москві під час сумнозвісного путчу ГКЧП 1923 серпня 1991-го.
А вже 24 серпня Верховна Рада України зробила другий (після Декларації про суверенітет) історичний крок до повної незалежності країни, прийнявши Акт проголошення незалежності України, що спричинило неймовірне піднесення і невимовну радість українців і в Росії, і по всьому світу.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК,
помічник і радник народних депутатів,
активіст боротьби за незалежність
України з 1988 року,
голова МГО «Соловецьке братство».
Джерело: “Голос України”, 18.06.2020
Фото з відкритих джерел.
