Сергій Шевчук
Польські історики Владислав і Єва Семашко в 2000 році опублікували фундаментальну двотомну працю про Волинську трагедію, яка в Польщі вважається однією з найважливіших праць з цієї теми. Автори схиляються до думки про 50-60 тисяч жертв – осіб польської національності. Водночас, вказують на цифру підтверджених поіменних втрат – понад 19 тисяч.
Пізніше інші дослідники використовували цифру 80 тисяч. Колишній Президент Польщі Анджей Дуда, виступаючи на мітингу в смт. Олика на Волині, навів цифру 100 тисяч. Певний час такою була офіційна позиція Інституту національної пам’яті Польщі (ІНП).
В минулому році Леон Попек, історик пов’язаний з ІНП, який систематично публікує свої оцінки, видав нову ”даність” – 130 тисяч жертв серед поляків.
І ось тиждень тому, колишній прем’єр-міністр Польщі Лешек Міллер в інтерв’ю публічно оголосив про ”150 тисяч забитих дітей і вагітних жінок”.
Довідково, згідно з дослідженнями, у 1943 році на Волині проживало 250-300 тисяч поляків. Це найчастіша оцінка в науковій літературі.
Отже, вказувати на все зростаючу кількість жертв до абсурдних розмірів, означає свідомо перекручувати історичні факти. Але така моторошна арифметика до вподоби сучасним політикам-шовіністам. В їх головах Волинська ”різня” триває до цих пір.
Але від трагічного до комічного часто буває пів-кроку. Якщо глянути на польсько-українське нинішнє протистояння відсторонено, ніби збоку і з далека (а саме так це бачить цілий світ), то криза виглядає як новий розділ сучасної медицини – психіатрія дипломатична.
Отже, керівник однієї держави вручив певну відзнаку (назвем це ”медаль білої ворони”) керівникові іншої. Потім новий керівник цієї держави, образившись на зміст одного із тисячі документів, підписаних керівником сусідньої країни, заявив, що відбирає вручену відзнаку. Не сказав коли і як. ”У слушний момент” – можливо за місяць, можливо за два. Бо наразі немає часу подумати – слід летіти за океан подивитись важливу імпрезу – бої без правил на запрошення ще одного керівника держави, звиклого керувати без правил. Перед від’їздом перший керівник доручив підлеглим зробити великий медіа галас.
По частоті вживання у ЗМІ термін ”УПА” вийшов на перше місце з газетах, на телебаченні, в соцмережах. Це було не складно – варто лише перекласти російські наративи на свою мову і добавити в коментарях трішки жовчі, трішки варшавського бруду. Вийшло щось подібне на байки про ”распятого мальчика” та ”заживо сожженных”. Якщо стисло – історична порнографія. Але викладена так яскраво, ніби події відбувались ”на днях”, а не 80 років тому.
Дипломати теж не сиділи склавши руки – екс посол гонорово усно відмовився від нагороди сусідів, екс прем’єр почав радити, які в сусідів мають бути справжні герої, а одне місто-побратим засумнівалося, чи дарувати великодушно побратимам 15 списаних поломаних автобусів. Сусіди мовляв такі невдячні – назвали вулицю, назва якої їм не подобається. Вийшла європейська суперечка, як у ”Кайдашевій сім’Ї”, навіть не за груші.
”Дивний цей світ”, – співав колись видатний польський співак і поет Чеслав Нємен. Варто згадати. Якщо серйозно, то в нинішньому дивному світі дрібний польський шовінізм дуже нагадує великодержавний російський. Але є одна відмінність – перший швидше розростається і стрімкіше поширюється серед обивателів. Середньостатистичний пан Ковальський самовдоволено йому піддається, радіє, що обрав державним керівником історика – боксера.
Не поверни, керманичу, до ”світлого минулого”, бо тоді доведеться тобі професійно пояснювати історичну небезпеку ”четвертого поділу” небайдужої для нас країни.
