Будівлю в старому місті на розі вулиць Драгоманова і Кафедрально у Луцьку називають будинком Косачів. У цій кам’яниці в 1890-1891 роках мешкала сім’я Косачів. І хоч відтоді старою бруківкою стекло чимало води, та все-таки здається, що ні буревії, ні зливи не змили з неї Лесиних слідів, а в давніх мурах ще й досі живе її непереможний дух.
Звели цю кам’яницю понад двісті років тому на колишньому рові, яким був обкопаний Окольний замок -перша лінія оборони старого Луцька.
За більш як два століття у домі було багато господарів, мав він різне призначення. Та нас найбільше цікавить період, коли в 1890-1891 роках у західному крилі цього П-подібного будинку, на другому поверсі, була канцелярія повітового мирового посередника Петра Косача (батька Лесі Українки), а навпроти — його службова квартира.
Вікна квартири виходили на Костел святих Петра і Павла та внутрішній дворик будинку. Леся Українка мешкала в них з жовтня 1890-го по 17 січня 1891 року.
Почувалась тут недобре. Давалася взнаки давня хвороба. З цього дому на колишній Домініканській вулиці її проводжали на лікування до Відня. За ці кілька місяців, незважаючи на біль в нозі, встигла відвідати замок Любарта – на згадку про своє «отрочество», кілька разів сходити в Костел послухати гру органа. Одна з найяскравіших згадок тієї пори — відвідання відправи римо-католицького різдвяного святвечора в ніч з 24 на 25 грудня, коли грають і співають колядки.
З будинком на вулиці Драгоманова пов’язана подія, яка лягла в основу оповідання Лесі Українки «Одинак». У ті роки на першому поверсі кам’яниці на час осіннього призову розміщувалося «воєнное присутствие». Тож не раз поетеса спостерігала з вікна, як побиваються перед довгою розлукою з синами матері рекрутів.
Тут вона також написала два сонети: «Натура гине – вся в оздобах, в злоті…» та «Дивлюсь я на смерть натури…».
До Луцька з Відня Леся повернулася вже в березні 1891 року. В середині квітня гостювала в своєї давньої приятельки Марії Биковської, яка вчителювала біля Луцька в селі Піддубці. Ці відвідини описала в документальному образку «Школа», який вважають одним з найкращих творів про тогочасну початкову освіту в Україні.
Через кілька тижнів Леся Українка виїхала з батьками в село Колодяжне і більше ніколи до Луцька не поверталася.
В 1964 -1965 роках тут діяла кімната-музей Лесі Українки. Опікувалася нею вчителька української мови та літератури Луцької середньої школи №3 Віра Лукашівна Іващенко – дружина відомого дисидента-шістдесятника Дмитра Полікарповича Іващенка, а екскурсоводами були її учні.
Владі не подобався цей прояв дитячого патріотизму. Надто тоді, коли Дмитро Іващенко потрапив за грати. Віру Лукашівну звільнили з роботи, музей закрили, а його експонати поділися невідомо куди.
Про відновлення музею вперше заговорили 1985 року після створення Луцького історико-культурного заповідника.
Чи не кожен екскурсант, оглядаючи територію старого міста, запитував: «А де ж музей Лесі Українки?».
Перший крок до його відновлення було зроблено 1990 року на сесії обласної ради. Саме тоді йшла підготовка до проведення в Луцьку міжнародного симпозіуму, присвяченого 120-річчю з дня народження Лесі Українки.
І ось нарешті музей Лесі Українки знову відкрито. Сталося це спекотного 22 серпня 2007 року.
(Вибірка зі статті Миколи ЯКИМЕНКА в газеті «Голос України», 3 жовтня 2007 року)
До 150-річчя від дня народження Лесі Українки в Луцьку оновили експозицію музею «Лесина вітальня» – кімнат, де родина Косачів проживала наприкінці 19 століття.
Облаштування оновленої експозиції у двоповерховій будівлі здійснював луцький фотохудожник, співробітник заповідника Віктор Чухрай. Він також висловив ідею наповнювати цей простір предметами творчості нашої доби, і передав музею пам’ятну бронзову медаль, виготовлену до 100-річчя Лесі Українки, із колекції шанованого луцького краєзнавця Вальдемара Пясецького.
Музей «Лесина вітальня» розташований у передпокої та двох кімнатах на другому поверсі. У музей додали нові фотографії, які знайомлять з оточеннями Лесі Українки та показують, як тодішні часи перегукуються із сьогоденням.
«Лесину вітальню» відкрили у 2007 році, оновлення відбувається вперше, – сказав директор Державного історико-культурного заповідника у Луцьку Павло Рудецький. З його слів, у вітальні не було багато місця, тому намагалися максимально показати інтер’єр оселі тодішньої шляхетської родини.
Серед експонатів вітальні – меблі ручної роботи, велике дзеркало, давнє піаніно, вишиті сорочки, посуд, книги, а також копії світлин із зображеннями митців, істориків та філософів, котрі свого часу були частими гостями в цьому будинку.
До оновленої експозиції «Лесиної вітальні», окрім предметів побуту, увійшли фото лучан, сучасників Косачів, а також твори живопису, серед яких – портрет Лесі Українки нашого сучасника, рівненського художника Ф. Бобрика, інші цікаві експонати.
Відкриття оновленої експозиції музею «Лесина вітальня» Державного історико-культурного заповідника відбулося 24 лютого за участю музейників, істориків, посадовців, педагогів, представників духовенства, журналістів.
Інформація з доступних джерел
Фото Віктора Чухрая
