Свята, звичаї, обряди наших предків

Spread the love

7 грудня – День Великомучениці Катерини

СВЯТО ДІВОЧОЇ ДОЛІ (катерининські вечорниці)

У кожної людини є своя Доля, яка народжується разом з нею і супроводжує її упродовж усього життя, до самої смерті. Цієї фатальної сили не можна ні оминути, ні уникнути. «Від Долі не втечеш, ні сховаєшся, а свого судже­ного і конем не об’їдеш» –кажуть в народі. А щеДоля буває не тільки доброю, а й лихою недолею, тобто бідою, а злидні – то її діти. Реальне і містичне зливається у житті в єдине ціле, тому наші предки вірили у надприродну силу, обожнювали і боялися її, а, щоб задобрити, приносили всілякі жертви, а також проводили урочистості з магічними ритуалами і піснеспівами.

Одне з таких свят і було присвячене Долі й припадало на 24 лис­топада за старим стилем (тому вважалося осіннім). Особливо воно шанувалося дівчатами, які намагалися умилостивити Долю замовляннями, ритуалами і за допомогою ворожінь дізнатися, що на них чекає у майбутньому. З плином часу свято втратило свій глибинний зміст, перетворилося на молодіжну забаву, а з прийняттям християнства було приурочене до дня великомучениціСвятої Катерини, що відзначається як православною, так і католицькою церквою.

Хто ж така Катерина, чому її канонізовано й вважають святою? Це була молода, вродлива і багата дівчина, яка жила в Александрії (Єгипті) на початку IV ст. нашої ери. Вона проповідувала вчення Христа і вважала себе йо­го «нареченою». Імператор Максиміліан, який переслідував перших християн, наказав її убити. Ангел, що зійшов з неба, оживив Катерину, але кати знову замордували її, відрубавши голову. Мощі Святої знаходяться у храмі на Сінайській горі, а на місці страти споруджено мармурову колону з висіченим на ній зображенням голови великомучениці.

З того часу культ Катерини поширився по всьому християнському світу. На Заході вона вважається покровителькою учнівства і студентської молоді, а у Франції її обрано патронесою старих дівчат. Проте в Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих жінок, в першу чергу, Богородиці Діви Марії, а також Варвари, Ганни, Параскеви, було особливим – не тільки побожним, а й житейськи-довірливим. Сподіваючись на допомогу св. Катерини, дівчата і жінки просили її про щасливий шлюб і злагоду в сім’ї. Тому вона опікувалася долею незаміжніх дівчат, а також вагітних, які просили легких пологів.

Які ж характерні особливості цього давнього народного свята? Які обряди і дійства проводилися цього дня? Найперше, дівчата (кожна окремо) до схід сонця зрі­зали у садку вишневі гілочки, ставили їх у глечик з водою і спостерігали, чи розквітнуть вони до Різдва або до Маланки. Якщо «катерининська» вишня зацвіте, то це означає, що Долядає добрий знак і подружжя буде щасливим, а якщо засохне – це погана ознака і дівчина наступного року не вийде заміж.

За традицією дівоча громада у складку влаштовувала вечорниці, які обов’язково були пісними, бо вже почалася «пилипівка» і скоромного їсти не можна. Співати веселих пісень, жартувати, хвацько танцювати теж заборонялося, тому молодіжні зібрання у цей період були спокійними, врівноваженими, на них звучали переважно сумні, ліричні мелодії про нещасливе кохання, про дівочу долю, історичні балади.

Хлопці зазвичай постили до вечорниць – це, щоб Доля послала їм гарну, роботящу дружину; перед тим, як вони приходили і всі сідали за святкову вечерю, дівчата починали ворожити. Варіантів було безліч – брали на березі ставка або річки жменьку піску і роздивлялися: якщо знаходили тріску, то суджений буде тесля, якщо шматок шкіри – швець, заліза – коваль. А якщо траплялася вуглина – це означало хворобу або нещастя. Лічили дрова в оберемку, який дівчина заносила до хати: парна кількість свідчила про швидке парування. Підслуховували під вікнами, про що говорять у кімнаті: якщо почують слово «йди», то незабаром весілля, а якщо «сиди», то, навпаки, ще довго доведеться дівувати. Продовжували ворожити і в хаті. Грали у «квіти» – коли хлопець вибирає одну з тих, кого називали, а це була, звичайно, якась з дівчат. Згадаймо, як у дитинстві грали у «садівника» і приказували: «народився я садівником, не на жарт розсердився, усі квіти мені набридли, окрім однієї…». Ось така старовинна гра дійшла до нас ще з дохристиянських часів. А за усім цим стояло волевиявлення надприродної сили Долі, з якою спілкувалися за допомогою таємної образно-символічної мови і отримували потрібну інформацію.

   Найбільше традиційних ворожінь повторювалося впродовж усіх різдвяних святок аж до Водохреща: хто перший пройде по вулиці повз ворота – молодий чи старий, гарний чи немічний, той і буде судженим: Питали незнайомих перехожих ім’я; прислухалися, звідки гавкав собака – звідти чекати сватів; рахували, скільки і яких кілків у тину, при цьому приказували: «старий, молодий, бідний, багатий, кривий, удівець-молодець…» і так – до дев’ятого кілка. Ще кидали чобота, та, смикали з чужої стріхи солому і рахували стеблини – добре, коли парне число – буде і дівчина скоро у парі та ін.

З глибин тисячоліть дійшов до нас і надзвичайно цікавий звичай «закликання Долі», що мав магічне значення: принесення жертви Богам у вигляді праслов’янської страви – каші або колива – ним часту­вали душі предків. Робилося це так: дівчата обгортали чистим рушником горщик з кашею, виходили у двір, по черзі залазили на ворота й гукали: «Доле, Доле! Йди до нас каші їсти», або «Катерино, Доле наша, покрий голівоньку – буде каша», і ще так: «Доленько моя, озовися, Доленька щасливая, пригорнися! Іди до насвечеряти!». Чекали: звідки почується якийсь голос або обізветься пес – звідти і суджений прийде. Усі ці ритуали мають психологічну і життєву основу й базуються на первісному анімістичному світогляді.Хочеться молодим людям хоч на хвильку зазирнути у майбутнє, вони вірять, що саме у ці чарівні вечори таємнича сила Доля почує їх і за допомогою закодованого питання дасть відповідь, з ким судилося побратися.

Наші прапращури створили прекрасну філософську містерію, що сьогодні вже втрачена, за винятком окремих фрагментів і, на жаль, стала тією Атлантидою, яка до нас ніколи не повернеться. Та чому – ні? А якщо воскресити традицію, але в інших, оновлених формах? Адже її основа – це спільне для усіх вірувань жіноче начало й надія на створення нової родини та щасливе сімейне життя. Забулася більшість цих поетичних звичаїв, їх глибинне значення і зміст, але лишилися деякі обрядодії молодіжних громад, як спогад про чудове свято наших предків, про їх розумне дозвілля, норми пове­дінки і моралі, які не дозволялося порушувати. Спробу відтворити цей релікт художніми засобами роблять деякі фольклорні і самодіяльні гурти, показуючи його у те­атралізованому вигляді на сцені, або у відповідному приміщенні. Звичайно, обряд не відродиться і не повернеться у побут, але навіть його імітація урізноманітнить забави хлопців та дівчат в холодну грудневу пору   і стане окрасою репертуару народного колективу. Його й покаже вокальний ансамбль «Волиняни» жіночого клубу «Волинянка» на вечорі різдвяної поезії, який відбудеться 7 грудня 2010 року в приміщенні Спілки письменників України (вул. Банкова, 2). Початок о 17 год.

Вітаємо усіх Катерин, Катрусь, Катериненків, Катеринчуків з іменинами! Хай Ваш ангел оберігає Вас і дарує многії  і славнії літа!

 

Рутковська Ольга, член Національної спілки журналістів України

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *