30 квітня – це не тільки останній четвер місяця і останній день такого холоднючого місяця квітня… Ця дата означає, що сьогодні – квітневе засідання жіночого Клубу, де київські волинянки після таких жахливих обстрілів нашого міста і безкінечних повітряних тривог упродовж дня знову зустрілися у нашій світлиці неподалік Золотих Воріт.
Заступник голови Клубу Антоніна Іванівна Рєпа у своєму слові зазначила, що квітень позначився не тільки світлими Великодніми святами Воскресіння Христового, але і трагічними подіями 40-річної давнини, пов’язаними з Чорнобильською катастрофою.
Хвилиною мовчання і молитвою вшанували пам”ять і героїв – чорнобильців, і полеглих захисників України у цій війні і за Боже благословення тих бійців славних ЗСУ, які і зараз на фронті захищають українську землю від наших одвічних ворогів…
У наш клуб завітав Георгій Лук’янчук, відомий громадський діяч, патріот, журналіст і ми всі були раді такому шановному гостю.
До Клубу прийшов і член Ради Волинського земляцтва Олександр Семенович Матвійчук, у якого нещодавно в заобрійні світи пішла дружина, наша посестра Наталія Соколовська. Тож пом’янули її, вдячно згадавши про її внесок у суспільно-корисну роботу нашої спільноти, а також про те, якою світлою і доброю вона була у колективі, як уміла щиро дружити і піклуватися про людей, що оточували її…. Хвилина мовчання в її світлу пам’ять… Всі реально відчули, що світ без неї став біднішим, що, образно кажучи, однією квіткою стало менше, однією зіркою на небі стало більше… Висловили щире співчуття і сказали слова підтримки пану Матвійчуку і запевнили, що він не один у тузі за цією непоправною втратою…
Сумну частину зібрання продовжили і спогади про одну з трагічних сторінок історії України, коли 26 квітня 1986 року над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано велетенське полум’я розірвало нічне небо, стався радіоактивний викид, від якого постраждала половина території України. Прочитали вірші Світлани Йовенко про Чорнобиль і про трагізм днів теперішнього воєнного часу:
Зойкнула Земля чаїним криком:
— Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла Мати із іконним ликом:
— Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..
Волинянки поділилися різною цікавою інформацією, прочитаною у відкритих джерелах, як-от те, що США виділила 400 млн. доларів на ремонт саркофага, про знайомих людей-ліквідаторів аварії, хто рятував наші життя і не дожив до сьогоднішнього дня. А ще ділилися спогадами про те, кого і як із нас застала звістка про Чорнобиль і перші емоції і дії, коли стало про це стало відомо…
Антоніна Рєпа сказала, що так як війна продовжується, то в цих умовах воєнного часу наше земляцтво продовжує активно допомагати фронту. Лаштує гуманітарні конвої з необхідними речами, ліками на передову, опікується воїнами у госпіталях, продовжує працювати на плетінні маскувальних сіток, а от Зоя Сиротюк, яка нині мешкає у доньки в Англії, і яка приїхала на короткий час в Україну і прийшла на засідання Клубу, щоразу передає через нас свої в’язані з високоякісної шерсті теплі речі для наших славних воїнів. Такий її особистий внесок у загальну справу допомоги ЗСУ.
Принагідно Антоніна Іванівна озвучила ті питання суспільно-корисних справ на найближчий час, які днем раніше обговорювалися на Раді земляцтва, у якій вона взяла участь.
І не зраджуючи нашій традиції, привітали іменинників. Серед них – Ліна Іванівна Гулюк. Вона – не тільки активістка нашого Клубу, а й чудова мама для своїх синів і турботлива бабуся для онуків, берегиня своєї родини. А ще відчувається її рука і серце як волонтерки від часів Майдану і донині. Як павучок, разом з іншими вона плете сітки на фронт, допомагає, чим можете. В Ценральному військовому госпіталі добре відомі її домашні пироги з вишнями, фрукти, смаколики, налисники з м’ясом, за що їй завжди щиро дякують поранені захисники, які там лікуються.
Тож лунали щирі вітання Ліні Гулюк до дня її народин – читали вірші- присвяти, а також слова написані на її честь із пісень на відомі мелодії. Всі відмітили доброзичливий характер і добре серце іменинниці, і, судячи з пригощання смачними стравами всіх нас, хвалили за її талант як господині. Обійми, подарунки, фото на загадку…
У дружньому спілкуванні волинянки розповідали про суто жіночі справи, ділилися рецептами випікання пасок, розписування писанок, ділилися анонсами виставок, які мають бути проведені у місті найближчим часом, обговорювали і милувалися картиною нашого волиняни, художника Івана Гупіка “Вечір на Світязі” , яку автор подарував для нашої Волинської світлиці.
Зустріч промайнула, як одна мить. Бо, як завжди, була дуже дружня і приязна атмосфера волинян, тепле спілкування і одностайність завжди тримати пульс і ритм громадських справ, спрямованих на наближення омріяної перемоги України.
Мирослава Корнєєва
