У ці дні минає тридцять п’ять років з часу проголошення України Незалежною демократичною державою. Прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року Акт створення самостійної української держави наголошував на тому, що це історичне рішення продовжило тисячолітню традицію державотворення в Україні і виходить з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН і іншими міжнародно-правовими документами та з Декларації про державний суверенітет України.
Тридцятип’ятиріччя цієї вікопомної подій Рада Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство» і правління Київської організації Національної спілки журналістів України вирішили відзначити 20 серпня у Волинській світлиці Міжнародного громадського обʼєднанні «Волинське братство» проведенням спільної творчої зустрічі з презентацією нових видань, присвячених українській історії, спогадам про те, як здобувалась незалежність, нинішній боротьбі за її збереження у війні проти України, віроломно й підступно розпаленій російським агресором.
Вступним словом зустріч відкрив виконуючий обов’язки керівника МГО «Волинське братство» Михайло Куницький.
Голова правління Київської організації Національної спілки журналістів України Михайло Сорока представив нові книги – підготовлену колективом спілчанських авторів трилогію про українських журналістів на війні та власну книгу – «Україна прадавня і незламна».
Під час зустрічі звучали спогади про події, які передували проголошенню незалежності України та про гарячі, драматичні серпневі дні 1991 року.
Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, який був не лише свідком, а й активним учасником тих подій, пригадав, зокрема, як у липні 1990 року був піднятий прапор біля Київради на Хрещатику та про опір, який чинився підняттю синьо-жовтого прапора над Верховною Радою України.
24 серпня 1991 року, після того, як був переважною більшістю голосів народних депутатів прийнятий історичний Акт про незалежність України, від депутата з Рівненщини Василя Червонія прозвучала пропозиція підняти над будинком Верховної Ради синьо-жовтий стяг. Але вона того дня не була розглянута, натомість національний прапор відразу після голосування за незалежність таки вдалося внести до зали парламенту.
Але менш як через місяць ініціативу взяла на себе Президія Верховної Ради України, узаконивши своїм рішенням використання синьо-жовтого прапора на загальнодержавному рівні. Після цього його почали піднімати по всій Україні – від Донбасу до Закарпаття і від Полісся до Криму.
У своєму виступі Юрій Бондар, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який тридцять п’ять років тому був одним з очільників популярної, високотиражної газети «Молодь України», сказав про те, які загрози для України, зокрема, для свободи слова виникли б, якби до влади в Москві прийшли заколотники.
Він послався на видану кілька років тому книгу «Журналісти і незалежність», у якій опублікував свої спогади про події 19 – 22 серпня 1991 року.
«…Країна мирно спала, готуючись до початку тижня, а з Москви в усі куточки телеграфи відстукували шифрограми – військам наказувалося стати до бойової готовності. О шостій ранку дізналися: президент СРСР Горбачов хворий, замість нього на чолі держави Янаєв. У першому ж зверненні новостворений комітет з надзвичайного стану в СРСР здекларував — «гордість і честь радянської людини повинні бути поновленими». Цій людині обіцяли дачні наділи, дешеві товари, підвищення зарплати і окремим – восьмим – пунктом контроль за засобами масової інформації…»
Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Яковець у своєму виступі наголосив на неабиякій важливості видання таких книг, таких спогадів. Особливо для нашої молоді. На жаль, тиражі цих і подібних видань надзвичайно скромні.
Цю думку підтримали на зустрічі перша заступниця голови правління Київської організації НСЖУ Алла Малієнко, членкиня правлінь НСЖУ і Київської організації НСЖУ Зоя Шарикова, відомий журналіст і дипломат Станіслав Лазебник, член Ради МГО «Волинське братство», директор видавництва «Віт-а-пол» Андрій Поліщук.
Вони також розповіли як про активну видавничу діяльність журналістської спілки і «Волинського братства», так і про їхню підтримку захисникам нашої Вітчизни на фронті нинішньої війни, розв’язаної російським агресором, у тому числі й про підтримку наших колег-журналістів.
Відома українська співачка, народна артистка України, членкиня Ради МГО “Волинське братство”, членкиня відомого в українській столиці та за її межами Клубу «Волинянка» Світлана Мирвода, яка десятки разів виїздила з концертами на передову, дарувала нашим воїнам свої пісні, своє слово підтримки, представила учасникам зустрічі книгу луцького журналіста та письменника Мирона Козака «Леонардо да Вінчі… заговорив українською мовою».
Це видання присвячене українській селянській родині Козаків і Цимбалістих, що жили під одним дахом у селі Дворіччя на Тернопільщині, у ньому теж багато щемливих, хвилюючих спогадів про історію української незламності та незбориму Україну наших днів. Автор досліджує феномен Леонардо да Вінчі крізь оптику сучасної української ментальності й мови.
* * *
На цій присвяченій 35-річчю проголошення незалежності України зустрічі прозвучали полум’яні слова видатного українського поета Василя Симоненка, які є епіграфом до вже згаданої на початку книги «Україна прадавня і незламна» :
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ці рядки Василь Симоненко написав у грудні 1961 року, коли вже давно відгриміли грози Другої світової війни. Але чутливе поетове серце сповнювали не тільки відгомони жорстоких битв, в епіцентрі яких була Україна, а й не полишали передчуття тривоги за її майбутню долю. Тож, як зазначалось на зустрічі, хіба не виникає враження, що ці слова немовби написані сьогодні? Люта битва за життя, за справедливі права України в цьому світі триває.
З ДНЕМ ПРАПОРА!
З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, РІДНА УКРАЇНО!
Михайло Журба
