“QUO VADIS.DOMINE?”

Spread the love

 

Крим. Гоніння на християн у ХХІ столітті

«Quo vadis, Domine? (Куди ідеш, Господи?)», – таке згідно передання питання задав Апостол Петро Ісусу Христу, коли несподівано побачив воскреслого Спасителя на околицях Риму. «В Рим», – відповів йому Христос і розповів про масштабні гоніння, які там відбулися. Тоді апостол пішов за Христом і прийняв свою мученицьку смерть… Якби ми перенесли цю ситуацію на наш час, то кількість країн, де страждають християни, була б більша. І серед місць, де зараз відбуваються гоніння, можна було б почути й про Крим…

Звичайно, умови, в яких перебуває Православна Церква України на півострові, далекі від часів Нерона чи Діоклетіна. Але думка про те, що в XXI ст. в Європі здійснюються утиски християн, страшна сама по собі. Але це – реальність…

І взагалі: що ви знаєте про Крим? Війна, окупація та зелені чоловіки, – напевно, у більшості читачів виникли саме такі асоціації. Та знайдуться і ті, в кого півострів асоціюється з приємним спогадами про літній відпочинок. Ще б пак: автономна республіка була найпопулярнішим туристичним регіоном України до 2014 р.

Має подібні спомини й Митрополит Луцький і Волинський ПЦУ Михаїл:

«Колись їздив в Крим. В мене є там колега, архієпископ Климент. Ось… Я приїжджаю (до нього, – ред.), бо заїхати треба ж, привітатись. Він повозить по своїх храмах, розказує як він живе. Ми з ним подорожуєм… Потім ми ще два дні з ним на морі. Така в мене була відпустка до 2014 року, так я відпочивав в Криму», – згадував  архієрей у програмі “АпоговориТИ” Богдана Климчука 22 квітня 2020 р.

Місцевий владика ПЦУ Климент (Кущ) про якого згадував волинський владика, займає свою посаду ще з 2000 р. У 2012 р. він став архієпископом, з 2020 р. – митрополитом.

Відтак, Волинський та Кримський архіпастирі товаришують давно, а от умови їхнього служіння – кардинально різні. Волинська єпархія є одною з найбільших та найвпливовіших в усій ПЦУ, Кримська – найменша. Ця західноукраїнська – одна з основних помічників армії, звідси походять багато капеланів, та, що на півострові – сама потребує допомоги.

Хоча православ’я завжди було панівною релігією в Криму, заснована ще в 1993 р. єпархія митрополита Климента ніколи не була такою ж великою, як Волинська. Пояснюється це просто. Більшість жителів півострова – російськомовні або ж етнічні росіяни, і є вірними Московського патріархату. В той же час, у доокупаційні часи Кримська єпархія об’єднувала аж 50 парафій, а її прихожанами були 11%  мешканців Автономної республіки.

Проте після російської окупації життя єпархії різко змінилось. Через різноманітний тиск цей український регіон дуже швидко залишила більшість кліриків, а майже всі храми було конфісковано на користь РПЦ. Із майже 50 парафій залишилося тільки 5…

«УПЦ КП оставались не у дел просто потому, что отказывались работать в российском правовом поле. Из-за отсутствия регистрации раскольники стали терять храмы в Крыму один за другим», – так описувало цей процес російське видання «Комсомольськая правда».

Серед іншого за незаконними «вироками» «судів» було наказано знищити храм ПЦУ в м. Євпаторії та конфіскувати кафедральний собор, хоча до окупації та анексії громади саме цих храмів були найбільшими. Проте, на сьогодні через міжнародний резонанс ці плани поки не були втілені у реальність… Окупаційна влада захопила єпархіальне управління та просто пограбувала собор Рівноапостольних Володимира та Ольги…

А інтерес до порушення прав вірян у Криму дійсно високий: як з боку України, так і міжнародних інституцій. Ситуацію на окупованому півострові згадують у своїх звітах ООН, Державний департамент США, ОБСЄ та безліч правозахисних організацій. І дуже важливо, що до цієї проблеми привернула увагу НСЖУ у проєкті «У фокусі – Крим».

Попри це, методи тиску з боку путінського режиму з часом стають дедалі брутальніші. Так, 8 серпня ц. р. російська поліція увірвалися до українського монастиря Святого Димитрія Солунського в с. Балки Білогорського району. Сатрапів не спинило навіть те, що прямо в цей момент в обителі правилась літургія, переривати, яку згідно з канонами – гріх.

Та Богослужіння зірвали, на настоятеля архімандрита Даміана було складено протокол за нібито незаконну місіонерську діяльність. 23 серпня священнослужителю виголосили вирок – 15 000 рублів за… Богослужіння. І це в країні з абревіатурою РФ, де віра в Бога офіційно записана в Конституції й існує стаття за образу почуттів віруючих. Проте схоже почуття віруючих ПЦУ окупаційна владу не цікавить.

Архімандрит ПЦУ Даміан в суді 17 серпня 2021 року. Джерело: «Голос Криму»

Проте причини такої ненависті до ПЦУ з боку Кремля зовсім не релігійні.

«Після 2014 р. українські школи закрилися, український театр закрився, українські ЗМІ закрилися. Залишилася лише церква. Яка стала національно-культурним центром українців», — пояснює митрополит Климент в недавньому інтерв’ю інтернет-виданню «Український інтерес».

Політика російського уряду полягає у тому, що ніякої України та українців у Криму не існує. Яким би абсурдним не було це порівняння, у Кремлі бачать нашу країну подібно до того, чим є нинішні окуповані кремлівським режимом території Донбасу. Шматок територій без окремої національності та історії, який штучно відірвали від Батьківщини.

Поширення української мови навіть на вільних теренах нашої держави викликає у Росії агресію та різке несприйняття. А МЗС РФ постійно наголошує на нібито порушеннях прав російськомовних. Причини у таких заяв як мінімум дві: бажання припинити дерусифікацію України та надія рано чи пізно «прийти на захист».

Взагалі, будь-який процес, який віддаляє Україну від Росії, невимовно дратує Москву. Бо це значно ускладнило асиміляцію всіх мешканців території від Карпат до Дону після анексії, яка у мріях уряду країни-агресора ще обов’язково буде.

Зрозуміло, що існування незалежної української Церкви не стало винятком. Чого тільки варте засідання Ради національної безпеки та оборони Росії на старті процесу надання автокефалії в 2018 р. та постійна увага до цього питання із боку вже згаданого відомства одіозного Сєргєя Лаврова!

Перебувати під гнітом окупації дійсно нелегко, та попри всі перешкоди, Православна Церква України все ж залишається єдиним острівцем українськості в окупованому Росією українському та кримськотатарському Криму. Богослужіння відбуваються українською мовою, а митрополит Климент не приховує: окупаційної адміністрації ПЦУ не визнає і дискусій на тему приналежності півострова не допускає.

Розграбований кафедральний собор святих рівноапостольних Володимирата Ольги. Джерело: «Крим.Реалії»

 «Ми завжди були і залишаємося проукраїнською організацією з чіткою позицією: Крим – це Україна», – говорив владика в інтерв’ю «Крим.Реалії» від 1 жовтня 2019 р. Важкі гоніння православні українці Криму переносять, як і їхні давньоримські єдиновірці, уповаючи на Господа.

Попри залякування, громада кафедрального собору Рівноапостольних Володимира та Ольги, за словами єрарха, тільки зросла та зміцнилася. А цьогорічне святкування Великодня у м. Сімферополі перетворилося на справжній маніфест віри та патріотизму.

Святкування Великодня в Криму 2021. Джерело: “Крим.Реалії”.

Ось такий погляд на кримські реалії з точки зору релігійної ситуації. На Волині та в Криму, як бачимо, вона діаметрально протилежна.

Головне фото – авторський колаж, на якому митрополити Сімферопольський та Кримський Климент та Луцький і Волинський Михаїл на фоні кафедральних соборів своїх єпархій.

Джерело: “Волинська газета”

Автор: Роман МАРЧУК, студент Факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *