ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ
Лазур шовкова, золотом гаптована…
Стоять дерева у легкій журбі…
Моє кохання, долею дароване,
За біль і радість дякую тобі!
Безсонні ночі, до країв виснажливі,
Полегшення світанки принесуть!
Я зачарована тим, як вибагливо
Дарує осінь всій землі красу
І надихає барвами яскравими,
Багатством форми, дивом кольорів,
Бо за буденними своїми справами
Втрачається найбільше з почуттів.
Не бачимо його ми за дрібницями,
Вклоняємось богам, але не тим.
Овіяне казками й таємницями,
Кохання, мою душу освяти!
І сповни серце, тугою спустошене,
Промінням віри – світлим і палким.
Хай буде першим до вершини сходженням
Той ніжний дотик рідної руки…
* * *
МАЛЮЄ ОСІНЬ АКВАРЕЛІ
Малює осінь акварелі –
Легкі, привабливі, ясні –
І барви додає веселі
У звичні і похмурі дні.
На цих вибагливих картинах
Різноманітна гама тем –
Пухнасті хмари, небо синє
І листя жовто-золоте.
Співа душа. Радіє око.
Теплом насичений пейзаж
Пробуджує чуття високі.
Запрошую на вернісаж!
* * *
ОСІННЯ ПАЛІТРА
Яскрава барвиста осіння палітра…
У шатах розкішних дерева стоять…
Кружляють повільно листочки в повітрі,
Від дотику вітру гілки ледь тремтять.
Думками у небо мрійливо полину…
У вирій безмежний несуться хмарки…
Стрімливого часу хода невмолима,
Далекої юності подих легкий…
Ласкавого сонця проміння грайливе
Розлите на травах щемким почуттям,
І все, що здавалось колись неможливим,
Здійснилось і втілились мрії в життя.
* * *
ОСІННІЙ СПІВ
Осінній спів,
Осінній сум
Летять на землю падолистом.
Відлуння слів,
Відгомін дум
День сповнюють печальним змістом.
Осінній плач,
Осінній сміх
Кружляють тихо у повітрі.
Настане мла, холодний сніг
Засипле цю рясну палітру.
Солодкий сон,
Невтішний яв –
Їх підганяє легко вітер.
Торкаються верхівок крон
І на папері чорних літер.
* * *
ОСІНЬ НАС ТІШИТЬ ДОЩАМИ
Осінь нас тішить дощами,
Ніжних думок листопадом…
Душу зігріє віршами
Жовтня солодка примара…
Світ раптом став кольоровим:
Жовтим, червоно-багряним,
Під золотистим покровом
Спогад про тебе не в’яне…
Дощ стукотить безупину…
Серце бентежить волога…
Мрія моя тополина
Десь заблукала в тривогах…
Осінь у душу приходить
Смерком холодним і млосним.
Світом панує негода
Й смутком – непроханим гостем.
* * *
ДОЩ КРАПЛИНАМИ ПЕСТИТЬ ЛИСТЯ
Дощ краплинами пестить листя,
Що злетіло на мокрий брук…
Горобинових мрій намисто –
Це ознака прощань, розлук.
Сірі хмари… В обличчі неба
Зачаїлась гірка печаль…
На траві, на гілках, деревах –
Сліз осінній холодний жаль.
Радість там, де дощу немає,
Де проміння ясних бажань,
Як веселка, на сонці сяє,
І літає, як птах, душа.
…Дощ затих… Вгамував стихію.
Вітер втомлено десь заснув…
У повітрі смак ностальгії
Вже нагадує про весну.
* * *
ЗОЛОТА КИЇВСЬКА ОСІНЬ
Дивний день! Пора осіння
Розкошує навкруги…
Ллється сонячне проміння
На дніпровські береги.
Схили золотом палають,
Світлом радо виграють,
А хмарки на небокраї
Легко й весело пливуть
У краї чужі, незнані…
Що чекає вдалині?
Смуток, радість чи кохання?
Не дізнатися мені.
Тихий плескіт вод дніпрових,
Ніжний шепіт вітерця…
Жовтень додає любові
У сполохані серця
І яскравих барв – у листя –
Радісний кружляє рій!
Осінь у моєму місті…
Осінь у душі моїй…
Вікторія РУТКОВСЬКА
