«СВІТЛЕ БАРОКО”:

Spread the love

«СВІТЛЕ БАРОКО”:           

ВЕЧІР СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ В КИЄВІ     

         alt                   

«Розвиток національної культури неможливий без занурення, споглядання, вивчення та реконструкції  її історії, особливо це стосується епохи відродження, бароко та пізнього бароко. Адже саме ці епохи характеризуються надзвичайно бурхливим розвитком майже в усіх музичних, театральних і літературних стилях та жанрах.

Українська музика цієї доби так само, як і європейська, була художньо розвиненою, професійною та різноманітною за жанрами» (з прес-релізу)

Ось що пише про цю епоху український письменник Валерій Шевчук: «Ми звикли вважати, що Ренесанс і бароко були народжені в Італії і поширились на Європу, причому в приблизно однаковому вигляді. Якщо ми порівняємо італійський Ренесанс з польським, то побачимо, що вони фактично є одним духовним явищем. Так само – і з бароко. Але коли воно переходить в Україну, то ніби вибухає і стає зовсім іншим, новим явищем, незнаним у світі, – українським бароко.»

Суботнього травневого вечора Олег Скрипка запросив до Мистецького Арсеналу всіх шанувальників української традиції, щоб ми повною мірою насолодилися мистецтвом часів українського бароко* і побачили все багатство музики, танцю, пісень і костюмів цієї доби.

Cтудія старовинного танцю «Джойсанс» у відтворених костюмах створили нам справжнє свято!

alt

Ансамбль давньої музики – український музичний гурт під керівництвом Костянтина Чечені. Колектив не тільки проводить активну концертну діяльність, науково-дослідницьку роботу й сам виготовляє музичні інструменти. Його учасниками є  Костянтин Чеченя (лютня, колісна ліра, блокфлейти, гудок, ударні), Ірина Чеченя (лютня, колісна ліра, ребек, скрипка), Вадим Шевчук (колісна ліра, спів, народна бандура, дуда), Олександр Савченко (блокфлейти), Надія Боянівська (лютня, спів). Всі вони виступають в історичних костюмах.

alt

Запрошені гості, що прибули на вечір, були вбрані у  відповідний стилізований під період бароко чи народні строї одяг, як запропонували господарі. І це створило певну атмосферу для занурення і відтворення духу тієї епохи.

Крім музичної частини програми на гостей чекали різноманітні майстер-класи, зокрема – каліграфії в стилі українського бароко – написання відомих філософських фраз Григорія Сковороди. Він відбувся під керівництвом Людмили Гжебської та за підтримки Майстерні каліграфії Monkey ART: «Каліграфія – це радість. Каліграфія – це дихання. Каліграфія – це архітектура. Каліграфія – це філософія. Каліграфія – це музика. Про каліграфію можна розповідати багато». Однак організатори хотіли донести дуже важливу річ: каліграфія – це складова людської культури, своєрідне мистецтво, доступне при бажанні кожному!

alt     alt

Відкрили вечір Олег та Наталя Скрипки у розкішних шляхетних строях і зачитали вітальну грамоту й звернулися до присутніх давньоукраїнською мовою: «Ясне світле панство, гречнеє товариство», запросивши нас «сягнути Парнасу мистецтв для блаженного благодушия, заспівати разом пресвітлий гімн любові і радості і благочестя».

alt

Родзинкою вечора стали представлені «на втіху світлого панства» реконструкції двох інтерлюдій (інтермедій) Митрофана Довгалевського «Комічна дія» та інтерлюдія «Воїн і Смерть» до драми «Стефанотокос» за біблійними сюжетами, постановниками і режисерами яких виступили Олег та Наталя Скрипка. Участь у дійстві взяли брати Капранови, четверо діток пана Олега, Софія Компаніченко та друзі родини Скрипок. Цигана талановито зіграв сам Олег. Він так завзято виїхав на коні (не на справжньому, звичайно), що ми не відразу його упізнали!

alt   alt

alt      alt

Школа лицарського мистецтва ім. Д. Вишневецького продемонструвала нам бойові мистецтва козацької доби.

Олег Скрипка здивував нас виконанням власних творів у бароковому забарвленні під акомпанемент клавесину, створеного на зразок інструменту українських гетьманів ХVІ – ХVІІ століття.

alt

На rkfdtcbys майстерно грала Наталя Свириденко, народна артистка України, солістка Національного Будинку органної та камерної музики України, дослідниця епохи середньовіччя і бароко.

alt

На вечорі звучали канти* у всій своїй красі й розмаїтті: старосвітські, церковні, бурлескні. Жартівливий кант про комара “Нещасная доля” та “Страшний суд” у виконанні “Хореї козацької” – це веселі пісні з чисто бароковою антитезою. «Хорея Козацька» – унікальний музичний колектив стародавньої музики. В його репертуарі – музика Руси -України різних епох: середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму, романтизму та окремі твори ХХ століття. Демонструючи різні пам’ятки української культури, «Хорея Козацька» виконує пісні, знайдені у архівах, рукописних та друкованих збірниках. Учасники гурту займаються реконструкцією давньої української музичної спадщини.

За висловом Тараса Компаніченка, українське бароко  – це поліфонічні партесні концерти к.ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. Шквал оплесків зірвало виконання твору “Оле, окаянная душе” у виконанні “Хореї козацької”: “Ми шукаємо правди в добу постправди. Ми шукаємо справедливості в добу постсправедливості. Які ж ми мрійники на “Країні мрій!” – такий коментар зробив Тарас перед виконанням 1-го псалма “Блажен муж”.

alt

Гімном свободі став кант на вірші Григорія Сковороди “De Libertate”. Тарас Компаніченко, пропонуючи публіці повторювати приспів. Він просто запалив нас і передав свою неймовірну енергетику і завершив свято на високій патріотичній ноті славнем “Многая літа”. Многая літа Олегу Скрипці, Наталі Скрипці – справжнім подвижникам української культури, патріотам не на словах, а на ділі.

«Тож разом творимо Храм високого мистецтва! Хай цей вечір стане однією з підвалин цього Храму! Шануймося, бо ми того варті!» – такими словами закрив Олег Скрипка концертну частину. І запросив на майстер клас зі старовинних українських танців. А ми в свою чергу безмежно вдячні Олегу Скрипці за подаровану насолоду і неповторну атмосферу, адже ми наче опинились у далекому минулому і відчули себе, хоч ненадовго, але «громадянами», як тоді казали, доби українського бароко.

*Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — назва мистецького стилю, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

*Кант (від лат. cantus — «спів», «пісня») – церковна або світська пісня для триголосного ансамблю або хору, що виконувалася у XVI–XVIII ст. в Україні. Звідти канти і псальми були занесені на московські землі.

І не були б ми волинянками, якби  повернулись з цього цікавого заходу без трофейних фотографій з зірками.

alt

alt

alt

alt

Вікторія Рутковська,

 фото Галини Бідношей та Інтернет.

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *