Жіночий клуб «Волинянкa»
вітає усіх краян з Різдвяними святками!
Бажаємо веселої Коляди, смачної куті і ніякої біди!
Радуйся, земле! Коляда їде!
Ніч перед Різдвом… Це мир і спокій кожної родини, це чарівна казка старовини, це та вечорова зоря, яка ще довго буде світити нам у майбутньому, це голос предків, що знову й знову оживає і відроджується в наших душах.
Різдвяні святки розпочинаються зі Свят-Вечора, або Вілії. Це – свято всього роду: тих, хто присутній на урочистій трапезі, і кого немає поряд, хто вже відійшов, і хто розкиданий по світах – далеких і близьких. Це символічна зустріч біля домашнього вогнища всіх членів сім’ї, і коли сідаєш цього вечора на лаву або стільця, треба протерти їх рукою, щоб не «придавити чиюсь душечку».
Сповнений поваги і гідності, господар за столом, покритим поверх сіна білою скатертиною, на якій обов’язково кутя, хліб, узвар і ще дев’ять або дванадцять пісних страв, – збирає усю родину і урочисто проголошує: «Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в радості і здоров’ї ці свята провели та других дочекалися – від ста літ до ста літ, поки нам пан Бог назначив вік!».
У ці святочні дні, як і в давнину, вся Україна, весь православний світ видзвонює колядницькими співами, виблискує різнокольоровими зірками – усі сповнені радості в очікуванні надії на щасливе новоліття.
Спів колядок возвеличує новонароджене Сонце і усе живе на Землі, адже «ясен світ засвітився». У цей час Сонце вступає у головне зодіакальне сузір’я Козерога, тобто повертає на новий астрономічний цикл. А в народі кажуть: «Зима на мороз, сонце на літо». Так опоетизувавши космічні природні процеси, наші предки, як посланці небесних сил на Землі, витворили прекрасну традицію: вони йдуть через простори, гори і долини, од віку до віку, з року в рік, від двору до двору, від душі до душі і несуть радісну звістку про народження нового світила:
Радуйся, земле! Коляда їде!
Святий Вечор, добрий Вечор!
Коляда їде: всім дари везе.
Всім дари везе, нам слово каже,
Нам слово каже, що вже світ сяє…
Їх тисячі – цих справжніх мистецьких шедеврів, що донесли нам з глибинних пластів прадавньої культури духовну чистоту, світогляд і художнє багатство нашого народу. Колядування, як вияв світославлення, – це не тільки співи і ритуальні дійства, а й особлива символіка і вбрання. На колядниках – святкові свити, помережані узорами, підперезані червоними поясами, на шапках – золоті зорі, у руках – палиці із дзвіночками. Ватажок тримає восьмипроменеву зірку – символ Сонця; хода і дії усіх учасників ватаги урочисті, вони піднесено співають: «Із-за гороньки, з-за долиноньки ми колядники з Україноньки…».
На крилах часу долинули до нас невмирущі колядки – ці Гімни Сонцю красному і Світу білому, ці величальні пісні Господарю, Господині, їхнім дітям, які уподібнювалися Сонцю, Місяцю і Зіркам
Колядники мають розуміти, що Різдво-Коляда – це не «ходяча радість», коли випрошують ковбаси, калача чи п’ятака, а велична дивна містерія на пошану новонародженого Сонця, а пізніше, з приходом християнства, – маленького Христа-Месії. Вони бажають усім людям всіляких гараздів, за що ті мають їх самі віддячити.
Виносячи обряди на сцену, широко їх популяризуючи, ми досягаємо важливої мети – руйнування тих негативних стереотипів, що формувалися впродовж багатьох десятиліть негативного ставлення до архаїки, традицій, народної культури. Тому ще раз, користуючись нагодою, хочеться нагадати, що необхідно відмовлятися від пародійного, так би мовити, «ковбасного» пафосу і «жебрацтва» у колядницьких дійствах. На жаль, подібні зразки колядок, нехай і жартівливих, дуже часто звучать і зі сцени, і з ефіру, що ніяк не може бути виховним елементом для наших дітей і молоді.
Тож будьмо гідними тих прекрасних народних свят і звичаїв, сповнених світлої радості, оптимізму і віри в краще майбутнє, які зберегли для нас наші пращури.
А з цього слова бувайте здорові,
Бувай же здоров, господароньку,
Ой дай же тобі, Боже, у полі ядром,
У полі ядром, а в хаті добром!
РУТКОВСЬКА ОЛЬГА
НА СВЯТИЙ ВЕЧІР
Стихає веремія суєти…
Ось-ось на небі з’явиться зірниця…
До нас на землю Вечір йде Святий
Й несе з собою диво-таємницю.
За вікнами морозить, сніг січе –
Зима світ одягнула в білі шати…
І ллється сяйво радості з очей –
Ісуса породила Діва-Мати.
У стаєнці сповитий Він лежить –
Йому так тепло, затишно у сіні!
Повсюди світла новина летить,
Ми славимо Різдво Святого Сина!
І де б не був ти, у яких краях,
А на Свят-Вечір маєш повернутись!
Лети до рідного гнізда, як птах,
Щоб єдність душ, сердець близьких відчути!
Господар давній звершує обряд,
Над стравами чаклує господиня,
На небосхилі вже зійшла зоря
І за столом зібралася родина.
Вогонь свічок… Дух предків завітав…
Таємна дивна магія… Різдвяна!
Молитва «Отче наш», дванадцять страв,
Дзвіночки і колядки, Богом дані.
І торжествують Небо і Земля!
Народженню Ісуса люд радіє!
Ясним промінням освятилась мла –
Зійшла Зоря Любові і Надії!
РІЗДВЯНА ПОЕМА
Гостинно входить в дім Свят – Вечір…
Уся родина за столом…
Смачна кутя, з узваром глечик
І образи під рушником…
На покуті панує Дідух –
На щастя й добрий урожай,
Щоб обійшли оселю біди,
Раділи серце і душа.
Дванадцять пісних страв, як треба –
Було так ще у давнину…
Ось-ось зійде зоря на небі
І сповістить про новину.
Малеча тут, допомагає,
Сьогодні бавитися – гріх.
– Біжіть, дивіться, чи немає
На небі першої зорі? –
До них матуся промовляє.
А діти – миттю до вікна.
По черзі в небо зазирають
І радісно: – Є! Ось вона!
Поважно батько – він – Господар:
Прошу сідати всіх за стіл.
Помолимося спершу Богу
Й ви, душі предків, нас простіть.
І ти, Морозе -Морозенку,
До нас на кашу теж іди.
А хто від дому далеченько,
До хати стежечку знайди!
Ось за вікном почувся гомін:
Чарівний дзвін, колядок спів…
Не буде сумно хай нікому –
Ісуса світу Бог явив!
Цю звістку – радісну й веселу,
Що народився наш Ісус,
Містам, малим й великим селам
Колядники скоріш несуть!
Різдвяна Зірка теплим сяйвом,
Як діамантом, виграє,
і з неба світло життєдайне
На грішну Землю щедро ллє,
Різдвяна ніч – як одкровення…
Зоря нам сяє з висоти…
Хай Бог пошле благословення
І зійде в серце Дух Святий!
Вікторія Валькова
