Останні дні нашої славної землячки
В останній період свого страдницького життя Леся Україна продовжувала вести мужню боротьбу з своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. І тоді вона пише свою знамениту поезію, яка стала маніфестом її боротьби з хворобою:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Леся з кожним днем слабшає, вже нічого не може їсти. Єдине, що їй приносило полегшення – це морозиво з ожини, яку сестра збирала навколо будинку в горах. Біля неї – мати, чоловік, сестра Ізидора, рідні терміново викликають другу сестру Ольгу, але вона не встигає приїхати з Києва, запізнюється лише на кілька годин. На світанку 1 серпня 1913 року дорогої усім Лесі не стало. Звістка про її кончину сколихнула не тільки Україну, а й Росію, і всю Європу. Телеграми із співчуттям надходили з Тбілісі, Харкова, Воронежа, Риги, Варшави, Парижа, Відня, Женеви – з багатьох сіл, міст і містечок, з різних країн. Некрологи про смерть славної дочки України були вміщені у московській, петербурзькій, білоруській пресі, навіть на Далекому Сході. Надіслав скорботну телеграму Іван Франко: «Пам ять дорогої усопшої записана в моїй душі незатертими слідами. Честь їй!». До нього приєднався Панас Мирний й інші письменники.
Труну з тілом Лесі привезли до Києва поїздом 8 серпня (нов. ст.), ховали наступного дня на Байковому цвинтарі (поряд з могилою батька і брата Михайла). Поліції було море, навіть кінної. Нести труну на руках, співати пісень і виголошувати промови було заборонено. З вінків зривали червоні стрічки і написи. Людей не пускали на кладовище, але вони проривали заслони, влаштувавши справжню маніфестацію. Прибули делегації з різних місцевостей України, Росії, Грузії. 29 серпня за ініціативи українців католиків у костьолі св. Миколая в Києві була відправлена урочиста меса.
У 1939 році на могилі був встановлений надгробок Лесі Українці відомого скульптора народного художника України Галини Петрашевич, який є пам’ятником історії та культури.
30 липня 2010 року на Байковому цвинтарі він був пошкоджений. Вандали зняли з нього декоративне оздоблення – чотири бронзові гірлянди з лаврів і квітів, традиційний символ народної шани. Реставраційні роботи здійснили до дня вшанування пам яті поетеси 1 серпня 2011 року.
Ольга Рутковська
