У ніч з 10 на 11 грудня підрозділ міліції «Беркут» почав знищувати барикади на вул. Інститутській, ламати наметове містечко на Хрещатику, розпилювати на людей газ. Було багато поранених і десятки затриманих, серед них – депутати – свободівці. Зі сцени лунали заклики до мешканців столиці приєднатися до мітингуючих, читалися молитви, співали Гімн, дзвонили дзвони Михайлівського. Вранці люди масово виходять на Євромайдан, допомагають відтіснити «Беркут». Штурм припинено. Тієї ночі дзвони Золотоверхого розбудили місто і підняли киян на ноги… Той дзвін врятував Майдан. Після тієї ночі прокинулася вся Україна.
Розповідає ЛІНА ІВАНІВНА ГУЛЮК (клуб «Волинянка»), яка в ці дні разом із синами була в епіцентрі вікопомних подій.
«Мамо! Майдан розганяють!!!».
Цей крик сина серед ночі…
«Мамо! Майдан розганяють!» – і світ розділився на до і після… Ходили хлопці на Європейську площу, наївно вірили в європейське майбутнє при янику, дивувалися, чому я не з ними, шукали докази проти мого твердження: «банда без крові владу не віддасть». Тої памятної ночі молодший приїхав з Майдану Незалежності додому о другій ночі…
Побачене на екрані не міг сприйняти ні розум, ні серце. Відчай, біль, злість, безсилля. Обурення, страх (інстинктивний, материнський страх за свою дитину) – і розуміння того, що треба боротися. Боротися за тих скалічених дітей на Майдані, за майбутнє своїх синів, за знищену мрію, за зневажену Україну!
Вранці сини пішли на Михайлівську площу…
А далі був недільний марш: переповнені вагони метро, заповнені вщерть бульвар, Хрещатик, Майдан, перше віче… На Банковій сини з друзями вперше вдихнули газів.
Майдан став центром нашого буття. Зрідка зустрічались дома, частіше на Майдані, обмінювались новинами, визначили своє місце у вирі подій. Жителів у квартирі збільшилось – приїхали львів’яни (друзі, яких знайшли на Помаранчевому майдані).
Кожного вечора їхала на Майдан. Не могла не поїхати. І старалась, щоб завезти смачненьке. Хоч кількох, хоч десятьох пригощу. Щоб не ображались на киян, на нашу байдужість.
І знову: «Майдан розганяють!».
Було враження, що Інститутською котиться хвиля тарганів, на людей ці істоти в шоломах, бронежилетах, з палицями, були мало подібні.
Тої ночі ми всі ночували дома. «Майдан розганяють!» – це була команда до дії. Ніякої паніки – тільки тривога за майданівців, за спільну справу. Швидко передзвонили друзям. Через 20 хвилин сини пішли. І ніч на колінах перед іконами і перед екраном. Якою ж страшенно довгою була та ніч 11 грудня 2013 року! О 8 – й ранку приїхав старший син – ВИСТОЯЛИ! (Далі буде).
Ліна ГУЛЮК
