Леся Українка і Волинь – ці назви поряд назавжди, як і волиняни, які пишаються своєю знаменитою землячкою. Тому й природньо, що всі заходи до 150-річного ювілею з дня народження цієї геніальної і талановитої волинянки, так чи інакше пов’язані з волинським краєм і волинянами.
Тож не дивно, що після мандрів Україною, рушник до 150-річчя від дня народження Лесі Українки «З України квіту йде любов по світу» потрапив до волинянок. Доля…
А відбулося це на Всеукраїнському пісенному конкурсі «З любов’ю до життя» у Києві, на якому наші волинянки співали у складі відомого гурту «Червона калина, який, до речі, завоював Гран-прі.
Присутня на конкурсі поетеса і голова Всеукраїнського громадського об’єднання “Поступ жінок-мироносиць” Зоя Ружин, зустрівши волинянок, запропонувала їм взяти участь і долучити до вишивання рушника жінок Клубу «Волинянка» Міжнародного громадського обєднання «Волинське братство». Від такої пропозиції, звичайно, неможливо було відмовитись.
Член журі Сніжана Отрішко привезла рушник із Кривого Рогу, який там вишивали Криворізькі Берегині, і на сцені по завершенню фестивалю передала учасникам народного фольклорного ансамблю “Червона калина” Ларисі Грінченко та Лілії Ашихміній. Тож рушник у волинян!
А до цього ідея вишити рушник до ювілейної дати виникла у Зої Ружин під час перебування її в Грузії на заходах по вшануванню пам’яті Лесі Українки, яка жила там свої останні 12 років і там відійшла в інші світи.
Планувалось вишити його спільно, з українськими та грузинськими мотивами у візерунках. Але в зв”язку з карантинними обмеженнями технічно здійснити цю ідею було складно, тому пані Зоя вирішила все-таки вишити його, але в Україні. Проте любов і прив’язаність Лесі України до Грузії буде символізувати орнамент з грузинської виноградної лози навколо її портрету у центрі рушника.
Чудовий ескіз вишивки створила Марина Саркісян – художниця, українка з вірменським корінням, майстер петриківського розпису, член Національної спілки майстрів народного мистецтва.
Тож придбали полотно, нитки і поїхав рушник мандрувати Україною. Планували встигнути до ювілейної дати. Але це був 2019 рік, який змінив житття і ритм усієї планети. Ковід! Карантин, локдаун, які обмежували поїздки і колективні зібрання.
Та все ж рушник вишивали. Львівщина, Черкащина, Запоріжжя, Дніпропетровищина, Житомирщина, Киівщина та місто Київ. Половину вишили. Інша помандрує далі. Як символ терпеливості, досягнення мети і вшанування знаменитої українки, яка безмежно любила Україну і об’єднує її донині.
А в суботу 9 вересня жінки Клубу «Волинянка» (голова Жанна Шнуренко) зібралися в осередку високої духовності і української культури Національному музеї літератури, де гостинно нас прийняли господарі – директор Галина Олексіївна Сорока, заступник директора з науково-освітньої роботи Раїса Павлівна Сеннікова та інші співробітники музею. За що ми їм щиро вдячні, бо через ремонт офісу нашого земляцтва була проблема з місцем зустрічі і вишивання.
Жінки приступили до роботи, старанно клали нитку до ниточки в орнаменті на цьому 5-метровому рушникові.
А тим часом громадська діячка, поетеса, голова Всеукраїнського громадського об’єднання “Поступ жінок-мироносиць” пані Зоя Ружин розповіла про ідею створення «Рушника пам’яті і про її втілення.
Пані Раїса Павлівна, в свою чергу, поділилася з нами інформацією про заходи до 150-річчя з дня народження Лесі Українки, які провдив музей протягом двох років. До неї приєдналась і Галина Олексіївна. Це була цікава розповідь і наше захоплення об’ємом, різномаїттям, ентузіазмом і рівнем їх проведення працівниками музею.
Приємна була зустріч і з членом Ради волинського земляцтва Михайлом Сорокою – членом правління Національної спілки журналістів України (НСЖУ) , багаторічний голова правління Київської організації НСЖУ, який видав багато книг про Волинь, її історію і людей.
За вишиванням згадали, що київські волинянки брали участь у вишиванні «Рушника національної єдності». На честь цього дійства Ганною Маковською була написана пісня. Тож Лариса Грінченко, Варвара Данилко та Любов Томашевська натхненно виконали її.
А оскільки вишивали ми в ошатній залі, де наразі розміщена виставка одного села, а саме Жорнище Вінницької області, то звичайно ми оглянули її експонати. І вкотре подумалось: «Який же талановитий і здібний наш український народ! Яке різномаїття народної творчості. І у цьому різномаїтті сила, єдність, багатство і неповторність України на віки».
По завершенню заходу відвідали капличку Апостола Петра на 3 поверсі музею, де в 1886 році вінчався Іван Франко.
Це незабутні миті нашого життя! А рушник продовжать вишивати вишивальниці з інших регіонів, вшановуючи ім’я геніальної Лесі Українки, пам’ять про яку навічно закарбована в наших вдячних українських серцях
Корнєєва Мирослава
Жанна Шнуренко
