З ДНЕМ КИЄВА!
Неповторний, вічнозелений і такий гостинний Київ розпочав свою історію понад півтора тисячоліття тому. Київ – це величне місто, розкішна столиця України, яка єднає в собі минуле та сучасність.
Сучасний Київ – це місто, що з плином часу не втрачає свого шарму: цвітіння каштанів, могутні схили Дніпра, золотоверхі собори, мальовничі парки.
Традиція відзначати день народження Києва з’явилася в 1982 році. Саме тоді в Україні відсвяткували 1500-річчя від умовної дати заснування міста. У 1987 році День Києва вперше офіційно відсвяткували в останню неділю травня.
Цьогоріч це свято випало на 30 травня. Але, як і минулого року, в зв’язку з карантином заходи будуть проводитись не такі масові, як до нього, із застереженнями і дотриманням необхідних карантинних вимог.
Але від цього не зменшилася наша любов до нашого красеня Києва.
Хто обожнює його за колоритний Андріївський узвіз чи тихий і поважний Маріїнський парк, за дивовижні мурали, якими прикрашють останнім часом будівлі.. Для когось Київ передусім – місто мільйонів бажань і здійснення сокровенних мрій. А хтось дякує йому за виявлену у собі сміливість у переломні і тривожні для країни часи.
Київ настільки великий та різний, що, здається, можна прожити декілька життів. І ільки нам обирати, яке з них.
Тож, що для кожного з нас Київ?!
Жанна Куява
Вдячна Києву за мудрість і гостинність
Що більше мене щось лякає, то сильнішає віра в те, що й із цим я впораюсь, міцнішає опір до страху.
Так було і з переїздом до Києва. Я відверто боялася превеликої столиці й усіх її викликів. Сумнівалася в собі і в тому, що мені вдасться призвичаїтися, стати для міста своєю, а місту – мені дорогим. Але я їхала до Києва з великою приязню, беж жодних упереджень, із відкритим серцем.
Гадаю, це і стало вирішальним. Бо Київ відгукнувся до мене тим самим. Він бачив, що я віддана улюбленій журналістській справі й усіляко сприяв у роботі. Відчував моє бажання працювати багато і старанно, й «платив» за це чудовими зустрічами, цікавими знайомствами, приязним ставленням, незабутніми розмовами.
Київ виявився мудрим і гостинним. Годі перелічити всіх вигод, які я тут пізнала, їх надзвичайно багато. Зазначу хіба найважливіше.
У Києві я віднайшла справжню свободу і дуже вдячна за змогу (як би пафосно це не звучало) розправити крила на повну міць і шир.
Тут я зустріла неймовірних людей, залюбилась в книжки та зріднилась з літературою і письменством.
Тут я отримала великий життєвий досвід, пройшла неабиякі випробування і зрозуміла, що вони були для того, аби відшукати те, що належить саме мені, по-справжньому «своє».
Тут я оцінила принади Волині, полюбила рідний край іще більше, але й відчула, де найкомфортніше місце мого перебування.
Київ виконував усі мої «головні» побажання, він подарував мені сім’ю, омріяного сина.
У моєму п’ятому романі «Говори, серце, не мовчи» головна героїня каже про Київ таке:
«Дивлюся на вечірній Київ, що мелькає перед очима безкінечними вогниками з малих і великих вікон низьких та високих будівель. Цими вогниками місто знову й знову потверджує істину: де б не опинилася ти, в цих вікнах завше горітиме світло — його запалюватимуть інші. Так було, є і буде після тебе. Ніколи Київ не почуватиметься самотнім, прихищаючи натомість багатьох одиноких людей.
Люблю це місто. З першого погляду і з першого кроку. З ним мені дихається вільно й на повні груди. Тут я можу все і нічого, маю вибір щоденно, щохвилинно. Як і можливість цей вибір робити або ні. Більшої волі й бажати годі».
І я з нею солідарна.
З Днем Києва усіх! Розквіту нашій столиці!
* * *
Ганна Маковська
Київ! Величаве, красиве, древнє місто.
Освідчуючись тобі в любові, щиро дякую за теплі обійми, котрі ти відкрив мені, випускниці Запорізького медінституту, у 1980 році.
Жила на Оболоні, потім на Лісовому масиві, працювала на Печерську.
Неймовірну красу твою спостерігала щоденно.
Тут я зустріла свою любов, народила двох синів. Ти, Києве, подарував мені творче натхнення, вірних друзів, незабутні зустрічі з талановитими особистостями.
Ти, моє улюблене місто, древнє і вічно молоде. Квітни садами і парками, зачаровуй мальовничими схилами, освячуй наші душі золотими хрестами соборів і монастирів!
Господнє благословення з тобою на віки вічні!
* * *
Жанна Шнуренко
У зрадянщений до крайностей час Україну мого тата уособлювали три речі: київське «Динамо», український «Гопак» і місто Київ. Тому у дитинстві я знала Київ мого тата і в мріях уявляла собі його.
У 8-му класі на весняних канікулах з маминими учнями Підгайцівської середньої школи мені пощастило побувати у Києві, як тоді казали, на екскурсії. І хоча весняна погода і танучий у місті сніг, робили місто трошки сірим, але столиця мене вразила. Тоді Київ став моєю мрією і вже з 9-го класу я розпочала підготовку до вступу у Київський університет. Чому саме туди, це окрема історія. За два роки я своїх намірів не змінила, хоча сім’я схиляла на Рівне та Львів, бо ближче.
Тож з 1970 року Київ став для мене студентським. Хто був студентом знає, що це найкращі роки молодості, які не забуваються ніколи. А з ними і незабутній каштановий Хрещатик, який нині тільки у пам’яті та на фотографіях.
Після навчання я покинула омріяне місто з власної волі, хоча мала можливість залишитись. Але це також окрема історія…
І все-таки доля мабуть знала, що я полюбила цей каштаново-весняний рай, і в 1983 році я повернулась у місто, яке стало моєю другою домівкою після Луцька.
Тут виріс мій син, тут народились онуки. Тут я пізнала радощі і розчарування. Тут набиралась життєвого досвіду.
Київ став для мене містом, де я зустріла вірних подруг, багато друзів-однодумців. Це місто, яке навчило мене не бути байдужою до життя країни. Це місто, яке мене, виховану радянською системою, навчило бути українкою. Дивно це писати, але більшу частину мого свідомого життя з мене «ліпили» радянську людину…
І, накінець, Київ – це місто, де я знайшла свою волинську родину, яка зайняла значну частину моєї душі і життя. Насправді!
Я обожнюю Київ за те, що він постійно змінюється, не перестає дивувати, і при цьому залишається таким самим. Моїм Києвом.
Хоча Київ для кожного свій.
Ми кажемо, що наш Київ був кращим. Для молоді кращий теперішній.
Одні кажуть Київ квітне, інші, що його руйнують. Кожен має свою правоту.
А Київ стоїть собі величаво над Дніпром уже друге тисячоліття!
З Днем Києва, моє найкраще місто на землі!
* * *
Галина Оксюк
Щодо мене, то Київ – це моя сім’я, мій дім, мій найдорожчий скарб – мої діти. Київ дав мені крила: освіту і любиму справу, відкрив світлицю єднання з почесними земляками, зробив доступними кращі музеї і виставки, театральні і концертні зали, мальовничі схили Дніпра і древні монастирі…
* * *
Мирослава Корнєєва
Не раз пристрасть до моїх численних мандрівок переконували мене у тому, як багато прекрасних, високорозвинених і самобутніх міст є у світі. Однак, найрідніше і найближче до серця місто – Київ.
Ще з дитинства я максималістка мріяла жити у столиці, навчатися у найпрестижнішому виші – Університеті ім..Т.Г.Шевченка – і збулося! Вперше побувала у Києві уже після закінчення школи, коли поступала на подальше навчання. І не могла намилуватися його красотами – зранку і до вечорами блукала вулицями, відвідуючи музеї, собори, театри, парки.
І тепер уже 49 років я мешканка цього найчарівнішого куточка України і цілого світу.
Однак , щонайперше, Київ для мене – то місто, де я змогла реалізувати своє покликання. Аспірантура, захист дисертації – і ось уже 40 років працюю виключно за фахом біолога-генетика. Бо це місто – потужний науковий центр, де я мала змогу користуватися всіма його перевагами у цьому сенсі – бібліотеки, міжнародні наукові конференції, зібрання, з»їзди фахівців.
У Києві пройшла моя молодість, тут виходила заміж. Народжувала дітей, виховувала студентів, аспірантів, передаючи їм свій набутий професійний досвід.
Обожнюю Київ, особливо ранковий, коли кияни столиці їдуть кожен у своїх справах. А як тільки видається вільний час, я і сама поспішаю помилуватися його розкішними ботанічними садами і парками, бо ця божественна краса – надихає.
Кілька років тому під впливом романтичних почуттів до міста, де проходить усе моє свідоме життя, з композитором А. Безуугленком написали пісню «ГІМН КИЄВУ»:
Схили дніпровські в каштанових листях,
Сяє золото вічних хрестів..
Кий заснував найчарівніше місто,
Тут жили Либідь, Щек і Хорів.
Приспів:
Києве мій! Києве мій!
Колиско слов’янських народів.
Ми діти твоєї святої землі,
Нащадки козацького роду.
Прокинулось місто з ніжним світанням.
Запалав над Дніпром небокрай.
Хто – на роботу, а хто – на навчання,
Кличе праця звитяжна киян.
Лавра Печерська і дивна Софія –
Свідки давніх часів-сивини.
Під стягом священним і жовто-синім
Новий літопис пишемо ми.
Київ – то серце палке України,
Всіх єднає славетна мета.
Наша велика і вільна родина
Гордо крокує у майбуття.
Щодня подумки освідчуюся у коханні своєму місту – Києву. І куди б мене не «занесли» туристичні або наукові дороги, я завжди з радістю повертаюся додому і завжди пишаюся тим, що я – волинська киянка!!!
* * *
Лариса Грінченко
Київ – місто моїх мрій, моєї молодості, мого професійного становлення, місто кращих років мого життя. Київ неймовірне місто.
Це місце особливої енергії, місто великих можливостей і гірких розчарувань. Не любити Київ неможливо. Люблю столицю і її мальовничі околиці: історичний Поділ, синьооку Оболонь, зеленне Голосіїво, історичний центр і величний Дніпро, Козин, Пущу Водицю, Кончу Заспу, Вишгород….
Колись робітничо-селянська Борщагівка і Святошин стали мені рідними, адже я тут працювала в аптеці, і жила, і до сих пір мешканці нашого мікрорайону вітаються при зустрічі зі мною. Адже і їм приємно, коли по-дружньому поцікавишся, як здоров’я, як родина.
Тут я зустріла друзів, своє кохання, тут народилась, виросла і одружилась моя донечка, тут я живу, працюю, співаю, відпочиваю, спілкуюсь і наповнююсь.
В столиці я маю цікаве і насичене життя у братстві київських волинян. Є на кого рівнятись у любові і служінні своїй малій Батьківщині, є у кого повчитись зберігати свою ідентичність і примножувати свої таланти.
Я мрію, щоб столиця наша стала справжнім європейським містом, комфортним для його жителів і гостей міста, справжньою туристичною Меккою; центр був справді історичним і не втратив свого обличчя через недоречні новобудови; спальні райони були чистими, затишними, зеленими; парки і двори сповнені дитячим сміхом; жителі були привітними, успішними і щасливими.
В Києві кожен може знайти те, чого прагне. Тут є де вчитись і розвиватись, можна змістовно і весело провести час, побути наодинці і в колі друзів. Тут я ніколи не відчуваю себе самотньою. Тут відбувається все.
З Днем міста, мій Київ!
* * *
Лідія Скрипка
ВІД ВОЛИНЯН І ДО КИЯН
Ми із Волині родом, всі ми – волиняни,
лишити дім було достатньо в нас підстав,
прийняв нас Київ, рідним волинянам став.
Поліщуки тепер – киянки і кияни.
Ми опинилися у серці України
і ти, і я, і ті, хто завітав сюди колись,
не всі понині наші прагнення збулись.
Важливо, стали ми – киянки і кияни.
Нас полонила в Києві краса каштанів –
зелені парки й Лаврські куполи старі,
нам Київ – найдорожче місто на Дніпрі,
пишаємося ним – киянки і кияни.
Волинське Братство наше – земляки, краяни,
основа дружби і енергії рушій,
при зустрічах снагу дарують для душі
відкриті, запальні – киянки і кияни.
Хоч ми корінням – щиросерді волиняни,
ти, Києве, для нас життя орієнтир,
благословляємо на щастя і на мир,
із вдячністю завжди – киянки і кияни.
Хай Братство процвітає в Києві, росте сім’я слов’ян,
Хто подолав дистанцію від волинян і до киян.
