Михайло Сорока
У ці дні минає 445 років з часу її виходу в світ
П’ять століть тому, в лютому 1526-го, народилась людина, яка залишила глибокий слід в українській історії і духовності. Серед численних богоугодних справ її було заснування Острозької академії і видання в ній у 1581 році староукраїнською мовою всіх книг Святого Письма.
Василь-Костянтин Острозький належить нині до святих землі Української. Звісно, на його життєвий поступ благотворно впливали слава, досягнення й авторитет роду. Але хіба мало було в нас можновладних, сановних і багатих спадкоємців, які бездарно розтринькали те, що надбали їхні попередники?
Могутнє й розлоге дерево роду
Попередники у князя Василя-Костянтина були справді славетні. Генеалогічне дерево цього роду сягає своїм корінням часів Київської Русі – від Рівноапостольного князя Володимира через його правнука Святополка до князів Туровських, Пінських і Волинських. Більш чітко й виразно проглядається лінія родоводу, починаючи з князя Данила Острозького, який у 1341 році був учасником повстання проти короля Польщі Казимира III Великого. Саме князь Данило збудував у Острозі замок і започаткував тут новий, острозький етап у діяннях як своїх, так і спадкоємців роду. Зокрема, князь Данило передав Острозькій церкві Святого Миколая великі земельні угіддя.
Проте історії більш відомий його син Федір. Відомий у двох іпостасях. Спочатку як мужній, безстрашний воїн.
У молоді роки він був луцьким воєводою, палким прихильником православної віри, прибічником литовського князя Свидригайла (Федір навіть керував визволенням князя з ув’язнення у темниці Кременецького замку). Відзначився він і в підтримці повстання чехів, очолюваного Яном Гусом, і у знаменитій битві народів 1410 року під Грюнвальдом. «Слава про князя Федора Острозького широко розійшлася по всій Литві й Русі та по всій Польщі, – зазначав у своїх дослідженнях відомий діяч української духовності й історії Іван Огієнко. – Але року 1438-го князь Федір потерпів велику невдачу. Треба було вигнати татар, і то вигнати так, щоб вони більше не нападали на Україну. Ця невдача сильно вплинула на чутливого князя, і він постановив залишити цей зрадливий світ».
Прийнявши таке рішення, князь Федір Острозький постав у своїй другій іпостасі – постригся у ченці Києво-Печерської лаври з іменем Феодосія (можливо, в пам’ять про святого Феодосія Печерського) і приблизно з 1441 року повністю присвятив себе життю самітника.
На відміну від його світського життя, про чернечий період немає відомостей. Борис Самбор у книзі «Святі землі Української» посилається на свідчення протоієрея Андрія Хойнацького у Волино-Почаївському патерику про те, що «на звичних Лаврських іконах і на тій, яка міститься в Дальніх печерах, над його мощами Федір зображений в образі простого ченця, але продовжує далі, що «в П’ятницькій церкві м. Острога є ікона преподобного Федора, орієнтовно XVII ст., а також у церкві Острозького Кирило-Мефодіївського братства, де його зображено в мантії з книгою в руці і в єпитрахилі. Тобто, на Волині все-таки існував переказ, що преподобний Федір був висвячений на ієромонаха». Точна дата смерті преподобного Феодосія (князя Федора Острозького) невідома. Припускають, що його канонізація відбулася у XVI столітті. Слід сказати, що до мощів святого князя, які й донині нетлінні, і в наші дні благоговійно прикладаються віруючі в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври.
Свій слід в українській історії і у відстоюванні православної віри залишили й інші представники роду князів Острозьких.
Іван Острозький (1427 – близько 1465) був намісником Турівським, відстоював у боротьбі з Польщею незалежність України і Литви.
Михайло Острозький (дата народження невідома – помер у 1501-ому) був старостою Луцьким, згодом – воєводою Волинської землі.
Князь Костянтин I Острозький (1460 – 1530) був волинським князем і великим гетьманом Литовським.
Олександр Острозький (1570 – 1603) був Волинським воєводою.
Ілля Острозький (1510 – 1539) призначався брацлавським і вінницьким старостою.
Іван (Януш) Острозький (1554 – 1620) був каштеляном краківським і воєводою волинським був.
В історії України закарбоване ім’я славної представниці цього роду Галшки Острозької (1539 – 1582).
Поштові марки на честь роду Острозьких
Чим виділився в родоводі Острозьких князь Василь-Костянтин?
За тогочасним звичаєм князь Василь (у хрещенні) отримав на честь свого батька й друге ім’я – Костянтин, а з ним – і великі землі та маєтки. Серед них – 35 великих і малих міст, 670 сіл.
У двадцять чотири роки він стає маршалком Волинським і старостою Володимирським, а згодом очолює Київське воєводство, залишаючись при цьому в Острозі. Він не був активним учасником політичного життя і опозиціонером до польського короля та сейму. Зате виявив твердість і непохитність у відстоюванні православної віри і давньохристиянських традицій. І в цьому він сперся на духовну підтримку Святого Афону. Сам волинський князь жодного разу не був на святогірській землі. Але вона завжди жила в його думках, уяві, діях. Він добре знав шляхи на Афон, передаючи в тамтешні монастирі кошти на їх утримання. В обителях Волині не без його підтримки й заохочення радо приймали афонських ченців, прислухалися до їхніх порад і настанов, брали за приклад статути монастирів Святої Гори. Сам він був високоосвіченою, начитаною людиною, знав кілька мов, добре орієнтувався у тогочасних духовних, філософських, культурологічних процесах.
До великих благодіянь князя Василя-Костянтина Острозького належить заснований ним тримовний слов’яно-греко-латинський колегіум, який справедливо називали академією. І не тільки її викладачі та учні, а й видатні діячі того часу, зокрема, й опоненти князя.
Її першим ректором був відомий учений і полеміст Герасим Смотрицький. Викладали в академії не тільки українці, а й просвітителі з інших країв – греки Діонісій Палеолог-Раллі, Імануїл Мосхопулос, Євстахій Нафанаїл, Симон Пекалід, білорус Андрій Римша, поляк Ян Лятош. Багато викладачів мали європейську освіту і великий досвід. Той же Ян Лятош закінчив академію в Падуї і Краківський університет, греки Никифор Кантакузин і Кирило Лукаріс були випускниками Падуанської академії, українець Ісакій Борискевич навчався в Александрії.
Як зазначає дослідник Петро Чечелюк у своїй статті «Острозький культурний феномен середньовіччя», у бурхливій діяльності академії визначальну роль відігравала і сама атмосфера, що панувала в Острозі на межі двох століть: тут співіснували різні національно-культурні традиції. У місті з населенням п’ять тисяч чоловік з допомогою італійських архітекторів у стилі Ренесансу було збудовано замок, три дерев’яні палаци, ратуша, міські вежі. Діяли костел, дві синагоги зі знаною єшібою – духовною і загальноосвітньою школою, татарська мечеть, кальвіністський та протестантський храми. У місті жили, крім українців, поляки, німці, шотландці, угорці, греки, татари, євреї».
Велика заслуга князя Василя-Костянтина Острозького і в тому, що він зумів зібрати і об’єднати молодих українських інтелектуалів, створити в Острозі своєрідний український центр духовності, який дав нашій нації видатних учених, філософів, полемістів. При цьому князь сам був для них прикладом благочестя, непоступливості у відстоюванні православної віри і національних інтересів.
Про це, зокрема свідчить його звернення на одному із сеймів до короля Польщі: «Ваша королівська світлість, бачачи насилля над нами і порушення наших прав, ти не звертаєш увагу на свою присягу. Ти не хочеш залишати нас при нашій вірі і дати нам пастирів замість відступників, дозволяєш зрадникам проливати кров православних, грабувати їх і вигонити з маєтків. За нашу віру ти порушуєш наші права, ламаєш наші вольності, налягаєш на нашу совість. На старості літ я глибоко зневажений у тому, що для мене за все найдорожче, – в совісті і православній вірі».
Князь Василь-Костянтин Острозький, як міг, боронив православну віру і свій пригноблений народ. Він матеріально підтримував понад тисячу православних церков, завдяки його допомозі відродилися Межигірський і Кирилівський монастирі, відновилася і досягла розквіту Києво-Печерська лавра. Князь придбав для місцевих храмів дві спрямовані проти латинян книги, авторами яких були грецькі митрополити Григорій і Ніл. Книги переклали з грецької ченці Афону.
Князь розумів: ці переклади важливі, але потрібні свої, вітчизняні видання, своя церковна і просвітницька література. Дбаючи про поширення освіти в краї, він запрошує зі Львова в Острог Івана Федоровича (так, за уточненими даними дослідників, звучить з наголосом на третій склад прізвище цього визначного діяча, одного з перших східнослов’янських друкарів) засновує за його допомогою друкарню, де 445 років тому, 12 серпня 1581-го, побачила світ Острозька Біблія.
Переклад і видання Острозької Біблії
стало видатною подією вітчизняної історії
Цю унікальну книгу відкриває схвильоване слово – молитва до Бога – князя Василя-Костянтина Острозького: «Ти знаєш, Господи Боже мій, що на прославу пресвятого імені Твого я задумав і розпочав цю пречесну справу, її ж нині Твого милосердя благом, зволенням і щедротами, сподобився побачити завершення… Я згадав слова Спасителя: шукайте спершу царства Божого і все інше додасться вам. Від цього в мене з’явилося неперевершене бажання перед своєю кончиною залишити вам, православні, який-небудь духовний дарунок. Бо коли я подивися на Церкву, викуплену чесною кров’ю Христа, я побачив, що її зневажають звідусіль вороги і ніхто не може супроти стати них через нестачу духовної боротьби – Слова Божого».
Щоб цей дарунок став реальністю, довелося докласти чималих зусиль, кількарічної праці не тільки Івана Федоровича, а й дослідників осередку Острозької академії. Отже, це був колективний труд. Його учасники, за безпосереднього сприяння Василя-Костянтина Острозького, вивчили й використали велику кількість першоджерел, починаючи з Септуагінти, найдавнішого перекладу давньогрецькою мовою з давньоєврейської Старого Завіту (Танаху). Князь не тільки дозволяв, а й заохочував відвідання вченими академії багатьох монастирів, де зберігалися біблійні тексти. Наукова й літературна праця учасників цього, кажучи по-сучасному, проєкту, їхня сумлінність відповідали тим високим вимогам, які поставали перед перекладачами Святого Письма в різні часи й епохи.
Водночас це видання його дослідники справедливо називають і вважають досконалим зразком друкарського мистецтва України. І не тільки тих часів, а й усієї історії друкарства в Україні. Це справжній фоліант, який, без перебільшення, належить до шедеврів книгодрукування. У ньому велика кількість сторінок – 1256. Але книга при цьому не виглядає громіздкою, чому сприяє її продумане оформлення з використанням різних за розміром шрифтів, з виділеними літерами-ініціалами, візерунками, заставками, які прикрашають текст.
На думку відомої українського вченої, дослідниці Острозької Біблії Тетяни Євсєєвої, коштом і організаційними зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького колектив книжників вперше створив слов’янський біблійний канон, завдяки якому церковнослов’янська мова в українізованому і кодифікованому ними варіанті набула поширення у слов’янському православному світі. Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків не тільки української, а й світової поліграфії ХVІ століття.
Тираж у виданій в Острозі Біблії не зазначено, однак фахівці вважають, що вийшло 1500-2000 примірників, які розійшлися серед православних слов’ян, молдаван та румунів. Вважається, що до нашого часу дійшло близько 300 примірників, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах Австрії, Ватикану, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США, Узбекистану. В Україні примірники Острозької Біблії зберігаються у збірках бібліотек, музеїв Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси, Сімферополя. В Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського зберігається 18 примірників.
Досліджуючи Острозьку Біблію, Іван Франко звернув особливу увагу на її мову. Це вже не мова Кирила і Мефодія, стверджував він, а українізована церковнослов’янська. Видання Біблії стимулювало формування на ній релігійної, богословської термінології, розвиток богословської думки і появу на межі ХVІ-ХVІІ століть полемічної православної літератури. Це пожвавило не лише середовище церковних інтелектуалів, а й розвиток освіти: з’явилися азбуки, граматики (вершиною яких стала «Граматика» Мелетія Смотрицького 1619 року), мовні словники. В Острозькій друкарні в ті роки вийшов цілий ряд творів релігійного, просвітницького і полемічного спрямування, зокрема, праці Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий», «Книжиця» Василя Суразького.
Слід відзначити, шо й сама Острозька Біблія, і все, що створене в Острозі як і в час її виходу в світ, так і в пізніші роки, грунтовно досліджуються науковцями сучасної Острозької академії. Серед їхніх робіт варто виділити спільне видання в 2006 році професорів Рафаїла Турконяка, Петра Кралюка та Ігоря Пасічника «Острозька Біблія в контексті української та європейської культур». У ній всебічно розглядається феномен Острозької Біблії. Зокрема обгрунтовується, що її поява не була ізольованим явищем, а частиною загальноєвропейської тенденції трансляції Святого Письма національними та зрозумілими для людей мовами.
У цьому зв’язку хотів би привернути увагу читачів до коментаря одного з авторів цього видання – Ігоря Пасічника, який три десятиліття, до 2024-го року, був ректором Національного університету «Острозька академія». Коментар торкається пам’ятного знака на університетській території – уламка капітелю колишньої Острозької академії, на якому – скляна піраміда, котра символізує прорив від раціонального до духовного; а під скляною пірамідою встановлена Острозька Біблія, поруч з якою надпис: «Тут мертві живуть, тут живі не вмирають». «Ми хотіли показати, шо все скінченне, але вічним лишається духовність, мораль, вічною лишається Книга, – пояснює цей пам’ятний знак і всю композицію Ігор Демидович. – Таким чином ми хотіли показати значущість Острозької Біблії для духовного розвитку, для становлення нашої нації – це те, їй найбільше зараз потрібно».
Оригінальний стародрук XVI століття, розміщений у самому серці бібліотечного комплексу
З цими словами важко не погодитися. Додамо лише про значущість Острозької Біблії не тільки для української нації, а й для всього слов’янського світу, згадавши при цьому слова знаменитого діяча нашої духовності, автора другого перекладу Святого Письма українською мовою Івана Огієнка (митрополита Іларіона): «Українському народові випала велика честь і заслуга – дати слов’янству першу повну друковану Біблію. Острозька Біблія розійшлася по всьому слов’янському світу». І ще додамо й нагадаємо: сталося це в стінах Острозької академії, зведених в роки похмурого, неласкавого для українського люду Середньовіччя. З Божого благословення п’ять століть тому прийшла в український світ людина, яка одухотворила ці стіни, створила в них осередок благодіянь і просвітництва, слава про який поширилася далеко від нашої землі, зуміла спрямувати його інтелектуальні сили на титанічний труд – здійснення перекладу найбільш доступною не тільки для православних священнослужителів, а й для народу мовою текстів Старого і Нового Заповітів. Духовний дарунок Василя-Костянтина Острозького, про який він скромно каже у своїй передмові до Острозької Біблії, колективна праця його однодумців-подвижників ось уже 445 років з нами і належить до найцінніших духовних скарбів як нашої нації, так і всього людства.
Укрінформ
