Є місця, куди просто приїжджаєш. А є місця, куди повертається душа. Для мене і для нашої земляцької спільноти – “Волинського Братства” у Києві – це Волинь.
Цими вихідними ми знову мали щастя бути на рідній землі.
30 серпня 2026 року творчий гурт міжнародного громадського об’єднання «Волинське Братство» у складі народної артистки України Світлани Мирводи, Ірини Котлицької, Галини Бідношей та Анатолія Бабича взяв участь у IV Відкритому обласному фестивалі-конкурсі вокально-хорового мистецтва пам’яті заслуженого працівника культури України, композитора і поета Степана Кривенького «Волинь моя, краса моя».
Захід було організовано в рамках святкування ювілейної 35-ї річниці Незалежності України. Мета фестивалю – це вшанування пам’яті видатного земляка, популяризація української народної пісні та підтримка вокально-хорових аматорських колективів.
Фестиваль відбувся у мальовничому селі Вільхівка Горохівської громади – на батьківщині Степана Кривенького.
Особливістю цьогорічного фестивалю стало широке представництво учасників. Цьогоріч у фестивалі взяли участь 22 колективи з Волині та Рівненщини, а також наш гурт з Києва.
Виступи конкурсантів оцінювало професійне журі, до складу якого увійшли провідні фахівці галузі культури і мистецтв області. Очолив журі художній керівник та головний диригент академічного Волинського народного хору, заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник.
Як наголосили господарі фестивалю, яскравою родзинкою став виступ творчого гурту «Волинське Братство», у складі якого Народна артистка України Світлана Мирвода. Їхній виступ подарував присутнім особливу атмосферу та став одним із найяскравіших моментів свята.
На конкурс ми представили дві пісні: «Волинь – найкраще місце на землі!», слова Вікторії Рутковської, музика Анатолія Бабича та «А чи вродить жито?», слова і музика Степана Кривенького.
Одночасно, користуючись нагодою та за дорученням автора, під час нашого виступу подарували книжки «Леонардо да Вінчі… заговорив українською» Мирона Козака, у якій автор також розповідає про Степана Кривенького.
Наш виступ відзначили дипломом та подарунками. Для нас це не просто нагорода. Це знак того, що наша пісня, наша любов до Волині й наша творчість потрібні та почуті.
І якже без пісні “Волинь моя” у виконанні всіх учасників
Але ця поїздка була далеко не лише про фестиваль.
У суботу в Луцьку Володимир та Тетяна Дмитруки провели для нас чудову екскурсію та дегустацію медів і медових напоїв у «Медовій хаті». Неймовірно цікаво, пізнавально і смачно! Щиро дякуємо за гостинність, нові знання та чудову атмосферу. Рекомендуємо! Запрошуємо!
У Любомлі ми побували на екскурсії у пекарні наших друзів Віктора та Оксани Козел. Вперше побачили, як у промислових умовах випікають хліб, короваї та здобну випічку. Яке ж піднесення ми отримали від побаченого! На радощах заспівали для цього чудового колективу нашу пісню «Волинь – найкраще місце на землі!».
У Ковелі віддали шану Великому Кобзареві – Тарасові Шевченку.
А ще побували у наших особливих місцях – старовинних дідівських дерев’яних хатах: моїй та Світлани Мирводи. Тут панує своя, неповторна аура. Тут ніби оживає минуле. Відчуваєш своїх предків, дитинство, своє коріння.
І куди б ми не їхали, як би далеко не були – сюди завжди хочеться повернутися. Знову і знову.
А у Вільхівці ми залишили частинку “Волинського Братства”. До сільської бібліотеки ми подарували всі видання альманаху «Волинь моя», посмертну збірку поезій та спогадів Вікторії Рутковської «Я жива!», а також інші книги. Хочеться, щоб ці видання були доступними для людей, особливо для молоді. Щоб через книги вони пізнавали історію, культуру, таланти та духовні скарби нашого краю. Бо пам’ять живе доти, доки ми її бережемо і передаємо наступним поколінням.
А ще ця поїздка була особливою через війну. У Києві в ці дні раз за разом лунали тривоги та вибухи. Разом із сигналами тривоги на наших телефонах здригалися й наші серця. Ми постійно були на зв’язку з рідними, хвилювалися за них, за наш Київ. А тут, на Волині, тривога хоча б на короткий час відступила. Ми слухали тишу. Дихали чистішим повітрям. Не здригалися від сирен. Ми просто жили. Співали. Усміхалися. Морально відпочили. А ще — зарядилися оптимізмом, вірою і натхненням. Бо саме такі поїздки сьогодні особливо потрібні. Вони нагадують, за що ми тримаємося, заради чого живемо і що маємо берегти.
Дорогою з фестивалю до мого рідного села Вишнів я заїхала до художниці Валентини Протопоп, щоб завезти їй ліки. МГО “Волинське Братство” багато років опікується цією неймовірною, сильною духом людиною. І кожна зустріч із нею особлива.
Це вже вдруге київські волиняни з земляцького об”єднання у столиці беруть участь у цьому фестивалі-конкурсі. І дуже хочеться вірити, що нас запрошуватимуть ще не раз. Бо ми приїжджаємо сюди не просто виступати. МИ ПРИЇЖДЖАЄМО ДОДОМУ. Волинь – це наші люди. Наші пісні. Наші книги. Наші хати. Наші спогади. Наше коріння. І, мабуть, саме тому після кожної поїздки на Волинь повертаєшся до Києва трохи іншим – спокійнішим, сильнішим і з новою вірою.
Дякуємо всім, хто зробив ці дні такими теплими, змістовними та незабутніми! Волинь чудова! І як би далеко від неї ми не були, серце завжди знає дорогу додому. Волинь – найкраще місце на землі! А нам – многая літа, сили, миру і ще багато-багато зустрічей на рідній Волині!
Галина Бідношей
Фото: Галини Бідношей, Світлани Мирводи та
сайту Горохівської міської територіальної громади
