Сергій Шевчук
Східна Малопольща, Північно-Східні Креси, Центральна Німеччина, Новоросія та інші.
Чи знайомі вам такі офіційні географічні терміни? Ні, їх просто не існує. Але, напевно, ви їх чули у виступах деяких політиків, а ще більше – у критичних коментарях на такі висловлювання.
Подібний географічний каламбур не є словесним модерном чи вербальними новаціями. Це – свідоме психологічне навіювання, словесний еквівалент збурення, підюджування довірливих слухачів до потенційної експансії.
Географічні назви змінюються на примітивне: ”подбрюшье России – Казахстан” (А.Солженицын), ” підчерев’я Європи – Балкани” (В. Черчіль), ”від моря до моря”(польські шовіністи).
Після повторення географічних перверзій безвідповідальні політики йдуть далі – переконують в доцільності звільнення територій, їх повернення, ”віджимання”, возз’єднання польсько-, німецько-, угорсько -, русько- ”говорящих”. Тобто Їх притулок – ”в родной гавани”. Мови різні – суть одна.
У липні цього року подібна практика повернулась в інформаційне поле від наших сусідів. Збігнєв Богуцький, глава Канцелярії Президента Польщі у виступі в Сеймі вжив термін ”Східна Малопольща”. Йшлося про західні терени України. І українські, і зарубіжні вчені давно визначили історичну невідповідність цього терміну.
В 1920 році польський сейм ліквідував Галицький крайовий сейм, знищивши залишки автономного самоврядування Галичини. Натомість були штучно створені 3 воєводства. – Львівське, Тернопільське, Станіславське. Саме ці терени об’єднали під вигаданою назвою ”Східна Малопольща”.
Варшава свідомо розділила українське населення Галичини і Волині, створивши так званий ”Сокальський кордон” – межу, яка суворо контролювалася польською владою. А оскільки Ліга націй зобов’язала Польщу надати автономію західноукраїнським землям, то в польському сеймі неодноразово (в 1922, 1924, 1931, 1938 роках) розглядалося питання ”автономії Східної Малопольщі”. Розглядалося без будь-якого бажання його вирішити. Поляки знали, що міжнародні інституції тоді могли реагувати так само мляво, як і нині, висловлюючи ”серйозну стурбованість”.
В польській політичній риториці існує аналогічний термін для західних земель Білорусі (Брестська та Гродненська області). Вони в міжвоєнний період часу також входили до складу Польщі. Цей регіон нарекли ширшим політичним терміном – ”Північно-Східні креси”.
Таким чином офіційна Варшава мінімізувала вживання слів ” Білорусь”чи ”білоруські землі”. А під час переписів виокремлювала корінне населення Полісся у штучну етнічну групу – ”тутейші”. Тутейшим було призначено асимілюватися з корінними поляками.
Сьогодні термін ”Північно-Східні креси” використовують значно менш агресивніше, ніж ”Східна Малопольща”, можливо і тому, що декілька років тому Лукашенко пригрозив, що називатиме геноцидом білорусів зниженням їх після війни силами так званих ”загонів заклятих”.
(Довідково – керівника ”заклятих” Ромуальда Райса в 1949 році було засуджено і знищено. В 1995 році польський суд його виправдав, а згодом щорічно 1-го березня в Польщі відмічають Національний день пам’яті ”проклятих солдат”).
Лише назву Волинь ні царська російська влада, ні польська не наважувалися змінювати. Бо Волинь – є Волинь.
Бумеранг вигадали не поляки. Так виходить, що політичний бумеранг б’є поляків впродовж століть. Можна не згадувати про три поділи Польщі, а навести хоча б такий приклад: 21 вересня 1938 року Польща висунула ультиматум Чехословаччині з вимогою ”повернути терміново” територію Заолжя (Тешинська область).
І вже 1-го жовтня захватила, ”віджала” силами своїх військ. Звичайно, як тоді стверджували, щоб донести кільтуру в цей гірський регіон.
Менш як за рік бумеранг вдарив по потилиці. 1-го вересня 1939 року словацькі військові, синхронно з наступом німців, окупували південь Речі Посполитої. Мотивуючи вторгнення аналогічним чином – возєднанням своїх земель, поверненням їх ”у рідну гавань”.
Заявляючи в Сеймі про Східну Малопольщу, горе-політики не хочуть помічати бумеранга, що летить з заходу і мітить в безмозкі голови. Ці голови мали б почути оригінальний географічний термін – ”Центральна Німеччина”. Його повсякденно почав вживати політикум прогресуючої партії Альтернатива для Німеччини. Центральна Німеччина – це територія колишньої НДР з столицею у Берліні. Де ж тоді Східна Німеччина?
Ну, звісно, це Ziemie Odzyskane, або Kresy Zachodnie, або, як кажуть обивателі – Німецька Польща (Сілезія, Помор’я, Вармія і Мазури).
Ні, поки що в програмних засадах партії Альтернатива для Німеччини, немає згадок про деокупацію східних німецьких земель. Але питання, чи правомірно після війни Польщу ”посунули” на сотні кілометрів на захід, викреслили з історії згадки про Прусію, є негласним лейт-мотивом нинішніх політичних дебатів.
Слід брати до уваги, що Альтернатива для Німеччини є дуже дисциплінованою партією, нині в прихильності до її ідей зголошується що третій німець. Бо тези про Німеччину, як жертву Світової війни (безжальне бомбардування міст, втрата одвічних східних земель, майна, культурних цінностей, депортація німців з нажитих місць, переслідування і насильство над німкенями і т.п.) легко сприймаються бюргерами, особливо в нинішній кризовий економічний період.
До того ж, німецька спільнота традиційно виховувалась як антиполоністична. Дурнуватий вираз: ”Поляки – це афроамериканці Європи” став вірусним, не зважаючи на його брутальність і неправдивість. Бо нині міста Польщі нерідко спокійніші, безпечніші, кільтурніші, чистіші, ніж за річкою Одер.
Але, якщо без сентиментів, то лідери партії Альтернатива для Німеччини вже заявили, що в разі перемоги на виборах, перший візит нового канцлера буде в Москву. Отож Польща може опинитися в тисках між Росією та її партнером Німеччиною. Буде не до Східної Малопольщі.
Найчастіше географічною термінологією, як інструментом агресивної зовнішньої політики, користувалась Росія. І найпопулярнішим нині є термін “Новоросія”, від якого московія до цих пір не відмовилася, знищуючи міста і села на її уявній території.
Але не лише метою є ”Новоросія”, а є й спроби впливу через назви у Центральній Азії, Кавказі, Далекому сході.
Кремлівську методику використання карт як зброї дуже вдало перехопили в Китаї. Знайшлися талановиті майстри сучасного ревізіонізму. Там почали відверто використовувати топоніміку задля утвердження права на історію та територію.
Наприклад, назва міста Владивосток в перекладі на китайську означає ”Владеть Востоком”. Така назва має експансіоністський відтінок. Тому зараз на китайських офіційних картах вказується колишня назва ”Хайшеньвей”, як знак історичної пам’яті. А місто Хабаровськ, варто називати ”Болі”, адже за кожним деревом навколо ”Болі” уже стоять два китайця.
Побажаємо китайським товаришам попутного вітру. Бумеранг вертає до Кремля.
