Польський медіа простір нині має ознаки суперечливої двоїстості. З одного боку – позитивне висвітлення успіхів України на фронті і в тилу росії, співчуття нашим втратам, а з іншого – нещадна вербальна критика УПІвських настроїв.
11 липня, мабуть, станеться апогей конфлікту. Відбудуться державні церемонії за участю керівництва польської держави, богослужіння та покладання вінків на цвинтарях та біля чисельних химерних знаків – нагадувань про ”різню”, меморіальні заходи пов’язані із пам’яттю ”кресовиків” про колишні східні території Польщі. Обивателі чекають на виступ Навроцького – от, мовляв, він дасть в своїй промові отим бандерівцям.
Щоб підігріти тему ЗМІ поширюють дві тези:
перша – про невдячний Львів і його мера, який вигнав польську фірму за недобудову заводу по переробці сміття (якщо відверто – ганебна для львів’ян історія галицької антигігієни);
друга – про нібито замах на Навроцького під час виборчої кампанії річної давності. Хто б міг на таке наважитись? Ну, звісно, не поляки. Не португальці і не шведи. Хтось із сусідніх країн, де недолюблюють пана Кароля. Окремі ”експерти” із слиною на підборідді почали попереджати, що серед мільйона українців у Польщі знайдуться бандити-терористи. А поки що на зло полякам Пантеон зводити задумали.
Загальна медійна картина така: шкода, звичайно, українців за їхні муки і втрати, але за УПА їх варто покарати. Може переходи на кордоні знову заблокувати, може аеропорт Ясьонка закрити на ремонт. Зовсім як у старомі зековському жарті: ”гвалтую, і …плачу з жалю”. Ось такі політичні розваги, далекі від потреб простих громадян обох країн. Бо від спровокованого конфлікту виграли не вони, а всього лиш три президенти: Навроцький, рейтинг якого за тиждень суттєво виріс, Зеленський, підтримка якого після корупційних скандалів почала відновлюватись, та путін (без коментарів).
Тому, напередодні дня 11 липня, який в республіці Польща визначено як ”НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПОЛЯКІВ – ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ, ВЧИНЕНОГО ОУН І УПА НА СХІДНИХ ЗЕМЛЯХ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ” варто згадати про щось позитивне, зокрема події 5-річної давнини.
В той час українське МЗС розробило цікаву пропозицію про тристоронній формат співпраці між Україною, Великобританією та Польщею. Ініціатива українських дипломатів потрапила на добрий грунт.
В січні 2022 року керівниця тодішньої британської дипломатії Liz Truss під час візиту до Австралії заявила про такий формат співпраці на Європейському континенті.
Далі ініціативу перехопив прем’єр-міністр Польщі. Вперше за 5 років керівник Уряду Польщі Матеуш Моравецький прибув до України і оголосив (випереджаючи Бориса Джонсона) про Польсько-Українсько-Британський Союз.
Це сталося за тиждень до повномасштабного вторгнення росії. Пана Моравецького на прес-конференції у Києві запитали про ”інтерес Польщі в підтримці України і яку роль може відіграти новий союз”.
”Вважаю слово ”інтерес” може бути тут невірно зрозумілим – відповів прем’єр Польщі, – адже йдеться перш за все про безпеку. Саме безпека є тою абсолютною вартістю, від якої все слід починати. А далі – нормальне господарювання, міжнародна торгівля та щораз богатше суспільно-культурне життя”.
Аргументів на користь ”троїстого союзу” було вдосталь. Польща на той час втратила прихильність в Унійних інституціях, тому була майже ідеальним кандидатом. Для Варшави у 2022 році Лондон бачився як одна із відчинених брам до колективного Заходу. Британія, в свою чергу, позбавлялась фобії маргіналізації після розриву з ЄС. Прагнула показати своє нове обличчя, а для цього шукала союзників. В Україні вже було передчуття війни.
За 5 років, що минули, формат Британія-Польща-Україна не перетворювався на регулярно діючий альянс з власними інституціями. Натомість виконувались чимало важливих справ без галасу. ”З великої хмари дощу не буває”- говорили на Волині, згадуючи тиражовані ”Саміти миру” та їх мізерні результати. ”Троїстий союз” був ефективний в першу чергу у своїх двосторонніх відносинах:
– Великої Британії з Україною – довгострокові безпекові угоди, оборонне співробітництво;
– Велика Британія з Польщею – нова оборонна угода, підписана в 2026 році;
– Польща з Україною – військова, гуманітарна, логістична підтримка. Чимало непублічних ініціатив реалізовувалось через ширші міжнародні коаліції, наприклад, у контактній групі ”Рамштайн”.
Сподіваємось, нинішні українські кар’єрні дипломати задумаються про те, як легко можна ”розтринькати” позитивний досвід двосторонніх реляцій між сусідніми країнами та як важко наступникам його здобувати. Чи міжнародна політика у нас визначається вузьким колом осіб не навчених дипломатії…
Сергій Шевчук
Фото М. Моравецького – УНІАН.НЕТ, карта – Вікапедія
