ЗИМА.
ЖИТТЯ БЕЗ СВІТЛА І КОЛИ СВІТЛО ПРИХОДИТЬ В ГОСТІ
Сьогодні менший онук, якому Святий Миколай подарував набір з 72 кольорових олівців й альбоми, приніс картину, яку він намалював на листкові альбому, і розповів авторську казку англійською мовою про веселих олівців. Враховуючи те, що дочка знає достойно мову Лондона, вона мені робила синхронний переклад.
А казка… Словом, після Святого Миколая олівці прийшли у ліс і сказали, що хочуть дружити з деревами. Зібрав старий дуб своїх лісових родичів: граба, клена, сосну, ялинку, берізку і розповів їм за прохання гостей.
Запитали дерева, а що можуть олівці?
Зелений олівець сказав, що кожної весни він даруватиме старшим друзям зелене листячко й прохолоду. А ми, кажуть жовті, бордові, коричневі, ми будемо розписувати ваші листочки в осінні кольори.
Біленькі, сріблясті, блакитні олівці розповіли як вони взимку будуть прикрашати ялинки, сосни. І так вони гаряче переконували, що й інші дерева захотіли мати білосніжні хутра. Тут не втрималися червоні, помаранчеві, сині… А ми, ми ж вистелимо біля вас килимами квіти, ягідними пацюрками прикрасимо поляни.
Слухали дерева маленьких олівців і погодилися з ними дружити. Ось так щопори й приходять у гості до лісу казкові олівці, які своїми барвами чарують людей.
Коли світло приходить в гості, як бажаний гість, ми раді його обіймати і цілувати. Для мене, як і для багатьох українців, що були в окупації і не бачили променю світла від електрики 55 діб, сьогоднішня ситуація, звичайно, паскудна.
Але ми, прокурені димом багаття, ми, які вистояли у перші страхітливі дні війни, знаходили сили виживати. Я до болі розумію людей, які тримаються у прифронтових районах. Це боляче, лячно, нервово. Життя – рулетка. Та треба жити.
Знову без світла… Але є чудесна пічка (стоїть у бесідці), яка дарувала тепло чотири роки тому і зігріває нині.
Миру нам !!!
Шановний друже. Цю страву пам’ятаю ще з дитинства.
У духовці запікаєш капусту до коричневого кольору. Це дві-три години. Охолоджуєш. Заливаєш капустяним або помідорним розсолом. Приблизно на годин 12. Бажано на ніч, щоб не кортіло знімати пробу.
Ранесенько, коли встанеш, поріж її на скибочки. Натри часничку. Візьми гірчички в зернах. Добав свіжовидавленої лляної олії. Підсоли. Підсолоди. Не пошкодуй ложечку лимонного соку. І так гарненько все перемішай, щоб хвилі пішли по маринаду. А вже тоді , не скупися , й щедро полий капусту маринадом.
За ложку не хапайся. Довір страву холодильнику чи дворовому морозу на кілька годин. Коли капуста набере державної ваги, не забудь закристалізувати хоча б одну пляшечку самогінки або… Ось тоді і розпочинай райську насолоду.
Шанобливо наклади на тарілочку білокачанну, гонорово наріж солонини, вкрай житнього хліба. Поважно, не поспішаючи, відкрий пляшчину з життєутверджуючим нектаром…Тоненькою-тоненькою ниточкою налий у чарчину свої законні грами.
Після того як виконаєш першу частину ритуалу скажи:” Дякую Богу за добру дорогу, за прожитий день.”
Завтра буде новий. І проси Матір Божу, щоб принесла вона МИР у нашу домівку.
Будь здоровий і щасливий!
Для нас, молодих, кому під 70 і більше потрібно не лише слідкувати за рухом грошей у кишені, але й думати про своє здоров’я. А це нині ой як важливо.
І саме про це і хочу сказати. Вірно. Про харчування.Не про картоплю в лушпинні, а буду писати за високу модерну дідівську кухню. Про страви, які роблять нас молодими. Зміцнюють суглоби, кістки. Надають сили і впевненості. І практичність цієї страви ще полягає в тому, що продукти для вишуканої їжі по нашій калитці. Отже, вперед…
Крок 1. У магазині купуємо упаковані кістки, хвости чи копитця яловичини. Ціни знаєте. Демократичні. Рубаємо набір на шматки і замочуємо в холодній воді на кілька годин. До побіління продукту. Зливаємо рідину.
Крок 2. Повторно заливаємо крижаною водою і на сильний вогонь до кипіння. Я варю у 5 літровій каструлі. Додаємо 2 столові ложки яблучного оцту, який прискорює видачу з кісток магнію, фосфору, кальцію. Формує еліксир молодості – колаген.
Крок 3. Далі варимо на помірному вогні годин 4-6. А може і більше.
Крок 4. Не відходячи від плити, готуємо засмажку. Цибуля+морква+селера. Сіль+перець мелений за смаком. Нарізаємо дрібненько. Додаємо у бульйон дві-три цибулини з лушпинням. Для кольору. Все це начиння закладаємо в баняк за годину до фінішу.
Крок 5. Зварили. Хвилин 15 дайте йому заспокоїтися.
Крок 6. Наводимо порядок-сортування зі звареним м”ясним продуктом…
А далі вже кожен індивідуально. Головне, шановні пацани й пацанки, не зіпсуйте страву. Вчасно її реалізуйте, щоб не прокисла. І будете, дівчата, звийні, при силі, на мисі з’явиться рум’янець, не будете бурчати на діда.
Ось так.
З повагою до мого покоління дід Микола.
Вітання молоді під 70 і +.
Одна моя добре знайома ще зі студентських років, коментуючи оповідку про користь бульйону, жартівливо порекомендувала написати за корисні властивості САЛА. Виклик прийняв.
Хіба українця здивуєш чимось, розглядаючи потужність цього стратегічного продукту?
Звичайно, що ні. Бо сало є сало… Чого його пробувати. Треба їсти. Як суперову закуску у вигляді сирому чи вареному/жареному/копченому , у смальці.
Словом, смачно пахне сало, а ще із часником…
Його завжди нам мало, як дядьку поля за селом….
А скільки ж рецептів приготування сала…У кожному регіоні свої.
Там де я народився оперативною була закусочка із тонко нарізаного сала+ цибуля кільцями+оцет+гірчиця. Все перемішували і через хвилин 5 шедевр на столі.
Сало – це ще й ліки…Особливо у народній медицині. Від ларингіту, від бородавок, при екземі. Шматочком солоного сала вгамовують зубну болячку.
А яке ж корисне після гарного застілля… Помічне сало і матері при годуванні малечі чи ознаках маститу, при варикозних хворобах.
А в косметиці? Це ж вітаміни краси.
Зрештою, це є наш стратегічний запас. Особливо у нинішньому часі.
Чому ж корисне сало? Бо у його складі: жирні кислоти різних типів і протеїни і вітаміни різних груп. Присутні мінеральні елементи: калій, магній, фосфор…
Як бачимо, сало є акумулятором для нашого організму і є більш корисним, ніж всілякі ковбаси.
Таким чином, розуміємо, що українське сало є найкращим продуктом для самопочуття нашого організму.
Але, як кажуть, у всьому має бути межа. Якщо ми, шановні пацани і пацанки 70+, звернемо увагу на ці складові і сформуємо правильний підхід до ритуалу споживання продукту, то забезпечимо надійний шлях для підтримки здоров’я, збереження нашої неймовірної краси і молодості.
Будьмо здорові і прагматичні!
З повагою до вас дід Микола.
Шановні побратими 70 і +, сьогодні в обід менший п”ятирічний онук запропонував погратися у сніжки. Погодився , але сказав, що мені потрібно заскирдувати дрова, які нарізав з пилорамних відходів. Принагідно дякую своєму товаришу Василю за Різдв,яний подарунок і його доставку на подвір”я.
Три-чотири рази на мене були запущені снігові снаряди. Я падав на білу траву. Чув дитячий дзвінкий сміх. Піднімався. Радів не менше, ніж він за маленьке щастя, яке панувало у дворі. Нашу радість розділяла й вівчарка Мія, яка доганяючи сніжний пил, ще й намагалася забрати у Дмитрика сніжки.
На цій високій ноті порозуміння діда й онука малюк нагадав, що я ж маю завдання від бабусі , а саме: навести лад у дров”янику.
“Коля”,- каже він, (у нас рівнодоросле спілкування) – треба ж дрова поскладати. Бабуся тобі зробить зауваження…
І уявіть, побратими, цей малюк, якому п”ятий рочок, хвилин двадцять, без “перекуру”, подавав мені (я стояв на драбині) відрізані поліна. На моє прохання відпочинути почув, що він не стомився.
Знаєте, що творилося у діда на серці. І гордість, і радість, і зрадлива сльоза.
А коли закінчили роботу він запитав: “Коля, бабуся не буде на тебе сварити?” Звісно, що ні. Я ж маю такого помічника.
Потім знову були сніжки. Були мокрі рукавички..
Але у підсумку Коля все ж отримав прочухана, бо дитина замерзла. У неї холодні руки.
Дякую Богу за добру дорогу. Дякую маленькому помічнику Дмитрику за допомогу.
Хай Матір Божа береже наших дітей і онуків від страхіття війни.
Просимо МИРУ.
4 січень ·
Вчора, 3.01.26р. була субота. Тихий ранок. Без обстрілів, без бзучалок, без снігу. Тільки великий місяць виглядав із за дубів. Такого світанку ще не бачив.
Заглянув у свій “бункер”, де стоїть чудо-піч турецького виробника, закинув дрова. Прикурив. І тішився вогнем, що розгорявся у печі.
Із комори приніс продуктовий боєкомплект. Промариновану ще звечора підчеревку, спеції, цибулю, часник. Свинину порізав на шматки для смаження на решітці, а решту поклав у каструлю варитися. Мета – отримати бульйон, а відварене м,ясо запекти у духовці.
Наступний крок – мангал. Задимів, запалав…
Ось так починався ранок…
Чекаю старих (роки вже їх бентежать) друзів, яких не бачив давно. Клята війна.
Телефонуючи, вони наголошували, що і перше, і друге. – все привезуть. Запалюй тільки мангал. Але ж як… Не готуй. А за зустріч?
Біленької, настояної на холоді, а до неї нарізаної солонини, хрустких огірочків на кетчупі, капусточки, квашених помідорчиків, твердих як з огороду, які так вміло готує дружина, гірчички, житнього хліба, картопельки в мундирі.
Ну, не готуй… Що, моргатиму очима? Мене навіть вівчарка Мія не зрозуміє.
І ранковий забіг розпочався.
На отриманому бульйоні приготував легкий наваристий суп. На холоді пішов як діти першого вересня у школу.
Підчеревок припудрив сумішшю меду й гірчиці і в духовку. Коли мангал набрав заданої температури на решітку почав викладати шматки порізаної підчеревки.
І тут Мія просигналила, що приїхали до нас на хутір гості. Відкрив ворота і ось вони. Віталій, Вікторія, Валерій, Лариса, Олександр. Мої добрі поважні пенсіонери. Їх руки обривали торби з пляшками й закусками. Подарунками для онуків. Квітами для дружини. Вона накривала стіл у будинку і також з нетерпінням очікувала своїх коліжанок.
За традицією нашого дому, не звертаючи увагу на морозець, почали паркуватися за столом на вулиці. Біля мангалу. Бачачи нашу радість, погода так і шептала: зігрівайтесь. Ох, як на “ура” пішла біленька, а закусочка, а підчеревка з духовки. Духмяна, з коричневою засмагою, м”якусінька…
Привезений, замаринований шашлик, теж запустили в роботу…
І пішла, попливла, забриніла тепла розмова, наповнена спогадами і про молоді і про підтоптані роки і про дітей і про онуків. І…про війну.
Підняли келішки за воїнів України, які вже не зустрінуть ранок. Повторили за тих, хто боронить нашу рідну землю.
І як завжди ніхто не хотів іти за стіл у будинок. Правда, згодом каву пили у хаті.
Ще було шампанське, глінтвейн, гарячий суп, шашлики, ковбаски, картопля. І все з вогню.Нарізка як завжди поза грою.
Але ж який настрій… Скільки сміху, спогадів.. Дякую Богу за добру дорогу для моїх друзів. Дякую Матері Божій, що нас оберігає.
Шановні побратими 70 і +, зустрічайтеся. Ми вже йдемо з гори.. Це так важливо побачитися, почути один одного.
До зустрічі.
З повагою дід Микола.
Вечір.12.01.26 р.
Розмова із меншим онуком
Йому буде п”ять років. Вчора й сьогодні десятки тривог.
Бжукалки летять над подвір’ям.
Страшно. Противно й небезпечно.
У цих припудрених думках тривогою за всіх онуків
почув від Дмитрика слова,
а скільки днів, скажи дідусю, будуть муки.
Скажи, коли вже тато знов прийде?
Коли із нами буде дома?
Коли закінчиться війна і пропаде проклята втома?
Коли в садочку буду я?
Коли зі мною будуть друзі?
Коли непрохана війна потоне у ростовській лузі.
І ці слова маленького Дмитра –
це крик душі мільйонів українців.
Коли вже мир прийде до нас?
Чи треба ще важкі гостинці?
І він, від імені дітей всієї України,
у Господа прохає світлий день,
і небо світле нараз і щоднини.
14.01.26 року
КУЛІНАРНИЙ ВЕЧІР
Вчора, у нашій родині був кулінарний конкурс. Ранок починався без світла, але із поданням заявок-ідей від онуків. Матеріалізувати задуми двох козаків 12 і 5 років лягали на могутні плечі бабусі. Дід, відповідно кулінарного протоколу, на підхваті. Піди-принеси. Сполосни – протри etsetera.
А, чуть не забув, повноцінно, відповідно до посадових інструкцій, працював ще кочегаром.
Завдання: окрім грубки, яка має плиту на один кружок, треба було регулярно робити дров”яну закладку у пічку лазні. Паритися у середу не будемо. Наш – четвер. Прикол у тому, як каже старший онук, щоб двері у бані були весь час відкриті. Отримане тепло, 35-40 градусів,має
просочуватися на весь будинок. Таким чином, по будинку терпима прохолода.
Тепер щодо конкурсу… Пальму першості отримав рецепт медово-імбірного печива.
Гречаний мед, імбир, какао, мускатний горіх, кориця, вершкове масло, борошно. Далі рецептуру знає лише наша бабуся-чарівниця і онуки.
Менший при допомозі бабусі мішав тісто. Старший мив форми. Далі процедура ювелірної роботи. Тут і ялинки і ведмедики і зайчики. Все оживало у майстерних руках і набирало державно-кулінарної ваги. І так до раннього вечора. З перепочинком. Бо чекали візиту детеку. І ось. Чудо. Світло у будинку.
Тістечка акуратно лягли на бляху. Кочегариться духівка понад сто. Процес пішов. Через десять хвилин визріває кулінарний шедевр, прикрашений білосніжними краплинами глазурювання, який заслуговує на самостійне вживання або з чаєм чи кавою. Смачного. Підгледів і засмакував дід Микола. 
17.01.26 року
Рулька
“І со”,- каже молодший онук.- Коля, ти казав, що буде рулька. Казав. І розумію, що на мене ще допитливо дивиться старший онук. Тобто, дід за сказане відповідає чи гонить хвилю? Мої дії? Дід сказав- дід зробив.
А чи є та рулька у морозній камері чи немає… По-правді, не знаю. Корективи вносить бабуся, яка у нас знає що і де і в якому стані знаходиться. Каже, що є. Гол не пропустив. Беру. Можна цвяхи забивати.Настільки промерзла.
Закладаю дрова у перевірену помічницю “hosseven”, яка рятувала в часи, коли 55 днів не було світла, і паралельно розморожую продукт.
Тут раптово вриваються онуки і з криками і метаннями сніжок загоняють діда у кут.
“І со, Коля, злякався?” І щоб ви сказали? Зрозуміло, що дід перепудився. А як же інакше. Чого ж вони атакували.
Ну ось, трохи збили від кулінарної позиції. Починаю наступ. Рулька розморозилася. Вимив. Висушив. Заклав у каструлю, яка бачила вже сотні приготувань. Наша бабуся не дає у бункер гонорову посуду. Залив водою. Перший бульйон злив. Наваристий. Вівчарці Мії у її посуд.
Підкидаю дрова у пічку. Варю рульку по другому колу. Онуки тим часом збивали бурульки, місили сніг, набивали свої черевики й рукавиці снігом. Думали, що це сніжне дійство принесе не лише задоволення, але й радість мамі. Не судилося. Поступила команда до хати і грітися біля грубки. Біля мене залишилася тільки Мія. Мабуть, щось відчуває.
Хоч у бункері і не зовсім зимно, але далі БУДЕ…
Друга серія.
Тільки почав думки склеювати до розмови, як чергова тривога.
З….ли кацмоск. Вибачте діда, за такі перли-слова з феніботівського лексикону ..
Знову високий рівень небезпеки..
Знову пройти в безпечні укриття…
Попри війну жити треба. Перемагати також. А що є складовою частиною успіху? Згоден. Незламна воля. У даному випадку продовження розмови.
Словом, варив я рульку зо три години. Але ж у якому маринаді!
Дві цибулини, головка часнику, і лаврушка, і дмухняний перчик, і грибна домашня приправа з парасольок, і кілька гвоздик. Аромат на весь бункер і на хутір. Сусіди почали вже по паркану стукати. А що ж мені робити?
Пора пробу зняти. Але ж є ритуал. І хоч не я його прописував, однак , повірте, негоже ставитися з неповагою до звичаєвого права.
Шанобливо кланяючись традиції наших пращурів, не поспішаючи, вийняв із схрону охолоджену кришталеву волинську хлібну. Чиста як сльоза новонародженого. Наливаю… тягнеться як сироп. Така в”язка-в”язка. А бульбашки вистрибують, як наразі у мого бульйону, що кипить. І ось рука обережно доносить до спраглої гортані заповітні п”ятдесят грам. Робить це так ніжно, з повагою, не поспішаючи… О, боги!
Еліксир життя на морозі.
Акумулятор підзаряджений. Доки я готувався і віддавав шану Діонісу –
рулька відварилася. Соус готовий. Пензель в руки – намазку на рульку. І картина маслом.
Перекладаю кулінарну спокусу в деку .
Методом тику розумію, що температура в духовці така як треба. Чекаю…Пробу знімати рано.
Наступна операція в частині раціонального й смачного приготування неперевершеного й благородного супу. Картопелька дрібно порізана, морква, селера, сухий базилік, мелений чорний перець, паприка солодка.І все, наче ланцюжок, йде одне за одним у каструлю. Суп кипить, бурчить. Трошки піни. Зняв. Попробував на сіль. Згадав про білі сухі гриби, які розмокали. Додав грам сто. Ні не горілки, а боровиків.
Заглянув у духовку, а там світло коричнева рулька заворожує ароматом і шедевральним виглядом.
Спокуса… І так вона ненав’язливо, але впевнено посилає сигнал. І куди діватися, скажіть, від свого Я. Змушений погодитися. Виймаю божий дар і тоненькою ниточкою наливаю законні дідівські п”ятдесят. Повірте, якось веселіше стало. Правда, знову тарахтілки пролітали. Але ж вони, с-ки, в день по кілька разів бурчать у небі.
То що через цих комах не готувати рульку?
Ранок на хуторі.
Була восьма година. Пора,коли ще світанок править на подвір’ї, але вже потихеньку наближається до дня, щоб передати йому естафету світла.
Вийшов набрати дров для ранкової запали печі в лазні. Ой, яка ж це чарівниця наша фінська порадниця. Три-чотири поліна і при відкритих дверях 35-40 градусів тепла по всьому будинку. Грубку активізую пізніше. У тій кімнаті сплять мої найкращі друзі – онуки.
Так от вийшов за хвіртку, коли чую як дві сороки гучно сперечаються наче сусіди за межу. Стою слухаю. Вівчарка Мія спробувала навести лад, але чорно-білі лише добавили децибел. І не відомо чим закінчилася б ця перепалка, якби не з,явився суровий поліціянт – здоровенний крук.
Пробаритонив своє кря і сороки ,як миші під помелом, раптово замовкли. А потім змахнули крилами і поспіхом з городу. Ну, геть як у людей. Крук ще ліниво покружляв над деревами , прокричав , нагадав про себе і полетів на засніжений луг по своїх справах.
І треба вже було б дрова набрати.Та раптом на дубі почали репетувати сойки. І як же голосно. А, бачу причину тривоги. Два яструба зависли над деревами. Раптом один спекірував, але сойки пірнули з гілок у хащу сосен. Облом. Полетіла братва на пошуки нових пригод.
Набрав я вже два кошелі дров – товстих дубових і соснових полін на розпал і для тепловіддачі, коли Мія зривається і з криком несеться вздовж паркану із сітки рабіци. Гавкіт на весь хутір.
Кинув оком – три кози із лугу прокладають шлях по снігу до лісу. Красиві, заворожуючи своєю елегантністю бігу, вони промайнули по свіжому ранковому снігу у сосновий бір.
Ех, ще б нам МИРУ.
