ЛУЦЬКИЙ З”ЇЗД МОНАРХІВ

Spread the love

 

У Луцьку 593 роки тому відбувся з’їзд монархів Європи. Тут, у величному замку Великого князя литовського Любарта 9 – 29 січня 1429 року відбулася найбільша в середньовічній історії України та всієї Східної Європи міжнародна конференція європейських монархів, котру організував князь Литви Вітаутас Великий та імператор Священної Римської імперії Сигізмунд Люксембурзький.

 

Луцький замок та князівський палац у ньому (сучасна реконструкція)

До замку Любарта в Луцьку з’їжджалися європейські монархи. Вітовт зустрічав поважних гостей в оточенні побратимів з часів військових походів, маршалків Яна Ґаштольда, Румпольда та Семена Гольшанського, придворного дипломата Миколи Малдрика з Кобелі та писаря Миколи Цибульки Чеховського.

Андрій Серебряков. «З’їзд монархів» (2013 р.)

Спочатку до Луцька прибула польська делегація, згодом інші. Римський король запізнився і прибув до Луцька тільки в 20-х числах січня. Його зустріч була особливо пишною. Далеко за місто виїхали господарі на чолі з Вітовтом і Ягайлом та представники руської, латинської, вірменської, єврейської, караїмської громад Луцька. Після урочистої зустрічі процесія рушила до самого міста. Назустріч виходили багато людей з сіл, самих лучан та вже прибулих гостей з’їзду.

Сигізмунд серед делегатів польських та угорських, гравюра XV ст.

Процес мав певне значення презентації, де кожен володар намагався подати своє представництво якомога пишніше, коштовніше, багатше. Все відбувалося під звуки дзвонів церков та костелів, барабанів, сурм.

Після прибуття в замок великий князь влаштував ще один прийом з королівським почестями.

Королівська трапеза, гравюра XV ст.

Тогочасний польський історик Ян Длугош так описував початок з’їзду:

…Король римський і угорський Зиґмунт прибув на той з’їзд пізніше. Він, однак прислав завчасно послів, аби це якось виправдало його запізніле прибуття. Щоб не марнувати часу на зупинку в Луцьку, король Владислав подався з Луцька полювати на угіддя між Луцьком і Житомиром і пробув там кілька днів, аж поки йому не доповіли про прибуття до Луцька короля римського Зиґмунта. …Вийшли на зустріч на відстань однієї милі князь Вітольд зі своїм почтом панів, а після його приїзду король польський Владислав увійшов до карети, в якій їхала королева римська Барбара, і в’їхав до Луцька. Потім за князем Вітовтом поспішав на коні король римський Зиґмунт, біля якого був єпископ краківський Збіґнєв, а тим часом труби та інші різні інструменти звучали потужно.

У роботі з’їзду брали участь:

  • король Польщі Владислав II Ягайло;
  • король Норвегії і Данії Ерік Ерік VІІ Померанський;
  • імператор Німеччини, він же король Чехії та Угорщини Сигізмунд Люксембурзький;
  • московський князь Василь ІІ Темний (Темний, бо осліплений політичними ворогами; син Софії Вітовтівни, онук Вітовта, прадід Івана Грозного);
  • хани Перекопської, Донської, Волзької орд;
  • повноважний посол візантійського імператора Іоанна VІІІ Лев Кантакузін;
  • представник Папської держави, папи Римського Мартина V (в особі легата Андрія Домінікана);
  • представник київського патріарха;
  • магістр Лівонського ордену Зігфрід Шпангайм;
  • магістр Тевтонського ордену Герхард фон Балгі;
  • представник Молдавського князівства.

Монарші особи — учасники з’їзду

        

         Імператор Сігізмунд       Король польський             Великий князь
                                                     Ягайло-Владислав          литовський Вітовт

     

                           Король данський і                 Великий князь 

                           шведський Ерік VII               Василь II Темний

Серед тих, хто взяв участь у з’їзді монархів, був прапрадід Лесі Українки, Степан Вукшич Косач – воєвода Герцеговини, герцог Захум’я, Примор’я та Святого Сави.

Серед делегатів були аристократичні литовські та руські князівські роди – Острозькі, Санґушки, Чорторийські, Курцевичі, Четвертинські.

Загалом 15 тисяч осіб прибуло до Луцька. Для них приготували двори та будинки не тільки в Луцьку, а й на його околицях. Щоденно гості споживали по 700 бочок питного меду, вина й мальвазії, 700 волів, 1400 баранів, сотні лосів, зубрів, диких кабанів!

Обговорювані учасниками питання торкалися політичного, економічного, військового та релігійного аспектів життя Європи.

  • Коронування Вітовта. Аби відвернути амбіції Вітовта на Чеське королівство і щоб ослабити Польщу, Сигізмунд здавна підбурював Вітовта на Литовське королівство. Вітовт також цього хотів, але активними противниками литовсько-руського королівства були поляки.
  • Створення антитурецької коаліції. Монархи, які мали свої інтересина Балканах, або поблизу Дунаю, були занепокоєні турецькою загрозою. Угорський та німецький король виступив з пропозицією до Литви та Польщі увійти до антитурецької коаліції, на що поляки відповіли своїм небажанням наражатися на велику небезпеку доти, доки коаліції не сформує велика кількість європейських держав.
  • Волоське питання. Угорці, турки та поляки претендували на землі Молдавії. У боротьбі з турками Молдавія за угодою 1412 року мала виступати на боці Сигізмунда. Але вона не виконувала зобов’язання. Сигізмунд за це пропонував поділити цей край між Польщею та Угорщиною.
  • Ганзійське питання. Данський король Ерік був особливо зацікавленим у тому, щоби врегулювати відносини з містами Німецької Ганзи. Давні сутички між ними та Данією виснажували королівство.
  • Релігійні питання. На з’їзді виносилося питання про унію католицької та православної церков. Вітовт прагнув мати в князівстві самостійну церковну організацію, крім того, унію підтримував римський король та папські посли. Проте духовенство відмовилося навіть вступати в дискусію, отже справа закінчилася нічим.
  • Крім того, обговорювалася низка питань про вироблення правил торгівлі, про податки, про судноплавство на Балтиці.

Основне питання  – коронування Вітовта – на успішне вирішення якого сподівалися Сигізмунд та Вітовт, було зірване поляками. Висловивши свій протест, польська делегація покинула Луцьк.

«Вітовт Великий на конгресі в Луцьку»
(картина пензля Йонаса Мацкявічуса, 1934 р.)

Для тогочасного Луцька як одного з головних міст Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського з’їзд монархів був важливою дипломатичною та історичною подією, котра підкреслила вагомість міста у розвитку князівства та Королівства Польського. Але зважаючи на велику кількість розбіжностей та суперечок між учасниками з’їзду, великого політичного значення для Європи він не мав

Джерело: видання “Волинь UA” та Вікапедія

 *    *    *

Луцький з’їзд монархів 1429 року

та його історико-політичне відлуння

Інтерв’ю вчених Інституту історії
України НАН України
Телерадіокомпанії «Аверс» (м. Луцьк)
23.10.2019

 

«У цій події цікаве все. Передусім – сам факт проведення заходу такого рівня, а також склад і статус персон, а саме монархів – голів держав, котрі прибули для участі у ньому. Фактично, це вияв давніх європейських політичних традицій, які у XV столітті дійшли й до українських земель», – підкреслює Борис Черкас.

«Наші історики й історіографи нерідко загострюють увагу на тому, що за підсумками цього з’їзду великий князь литовський Вітовт не отримав корони (хоча в українській історичній традиції до XVIII століття його згадували саме як короля, що дарував козацькому війську землі до Чорного моря).

Та річ у тім, що тематика події охоплювала значно ширше коло питань – і щодо Молдавського князівства, і щодо загрози з півдня (від турків-османів). І все це було значно важливіше з точки зору тодішніх міжнародних відносин і міжнародної безпеки на південному сході Європи, – додає Дмитро Ващук.

– Слід зазначити, що на той час проведення з’їздів монархів, подібних до Луцького, в Європі вже давно увійшло в політичну практику: ці заходи відбувалися періодично, європейські монархи брали участь у них незалежно від того, чи конфліктували між собою їхні країни (в такому випадку посередником виступав Папа Римський, імператор Священної Римської імперії або будь-який інший правитель).

І, власне, самі з’їзди переважно не мали жодних істотних геополітичних наслідків і не завжди впливали на вирішення цих конфліктів: той, хто цікавиться історією, знає про це з прикладів Польського королівства, Великого князівства Литовського, Тевтонського Ордену, Священної Римської імперії, Французького королівства й інших країн.

З іншого боку, такі з’їзди були, по суті, паростками сучасної європейської політичної системи, насамперед Європейського Союзу. І заслуга Вітовта, відповідно, полягає в тому, що він посунув межі цієї традиції на схід, поширивши їх на українські, білоруські та литовські землі. Адже Луцьк невипадково обрали місцем чергової зустрічі монархів – це було місто неподалік кордону з Великим Степом».

Борис Черкас поділяє думку про те, що з’їзди монархів на кшталт Луцького можна вважати своєрідним прообразом сучасних європейських самітів: «Якщо ми хочемо збагнути, як розбудовувалась європейська цивілізація, політичною частиною якою прагне сьогодні бути Україна, то потрібно вивчати не події останніх 10-20 років, а зазирнути щонайменше на тисячоліття вглиб історії. У Європі віддавна було заведено збиратися для обговорення найактуальніших проблем не лише самого континенту, а й прилеглих до нього регіонів. Тобто географія обговорюваних питань завжди була доволі широкою.

Луцький з’їзд монархів залишив по собі окрему пам’ять. Навіть відбувши додому по його закінченні, державні діячі того часу, котрі згодом стали знаковими історичними постатями, продовжували розвивати відносини, вже посилаючись на те, що відбулося під час цієї події.

Очевидно, що долі держав і континентів не вирішуються в межах одного такого зібрання – скликаються наступні, й обговорення та перемовини тривають далі. Проте Луцький з’їзд монархів, звичайно, посів належне місце в історії Європи. Особливою для своїх країн цю подію вважають представники наукових шкіл Польщі, Литви, Молдови і, звичайно, України, що цілком зрозуміло».

За словами Дмитра Ващука, особливе місце в історії Центральної та Східної Європи Луцький з’їзд монархів 1429 року посів, не в останню чергу, завдяки хроністові Яну Длуґошу, який був особистим секретарем краківського єпископа Збіґнева Олесницького (один із учасників з’їзду), й описав цю подію у своїй хроніці: «Попри те, що Ян Длуґош не був учасником цієї події (на момент проведення з’їзду йому було всього 14-15 років), він досить ретельно й докладно зафіксував пряму мову короля польського Ягайла-Владислава та великого князя литовського Вітовта, записавши свідчення з вуст очевидця-учасника – самого польського короля. Тому його повідомлення можна вважати більш-менш достовірним».

«Поряд із тим, що Луцький з’їзд монархів став насамперед масштабною політичною подією, залишається великий простір для вивчення історій повсякдення, які безпосередньо з ним пов’язані, – зауважує Дмитро Ващук. Таких історій повсякдення досить багато і їх у світі зараз активно досліджують».

 

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *