ЯК ВОЛИНЯНКИ ПРОЖИЛИ РІК БЕЗ «ВОЛИНЯНКИ». ДО 18-Ї РІЧНИЦІ КЛУБУ

Spread the love

 

4 березня 2003 року «народився» жіночий Клуб «Волинянка». Цього року йому виповнюється 18 років, 17 з яких ми обов»язково зустрічалися в останній четвер кожного місяця – співали, читали вірші, танцювали, святкували, ходили на екскурсії та зустрічі, організовували цікаві заходи і т. д.

Це так, дуже коротко. Бо життя нашого Клубу за ці роки було настільки насиченим, що не одну книгу можна видати і не один фільм змонтувати.

Чому ж 17, а не 18?

2020 рік! Розпочався він з капітального ремонту волинського приміщення і зустрітись ми вже не змогли. Думали, що це ненадовго…

Тож програму діяльності на 2020 рік ми підготували. Ремонт же не може стати на заваді. Планували багато цікавих та корисних заходів, в яких  звичайно  передбачалась і участь жінок нашого Клубу. Самим цікавим мав бути Другий фестиваль пісень про Волинський край «Волинь моя» у «Лісовій пісні» на Волині. Дякуючи Сергію Володимировичу  Шевчуку, голові «Волинського братства», який зініціював зустріч з головою Волинської обласної ради,   нам навіть кошти на організацію фестивалю виділили. Тому в лютому ми багато питань завчасно вже повирішували з його проведення. І дуже тішились з того.

29 лютого разом з нашою неперевершеною Світланою Мирводою ми відсвяткували її ювілей на творчому концерті, не знаючи, що зустрічаємося всі разом востаннє у цьому році…

А далі – березень. Місяць нашого  народження. Місяць, який перевернув і змінив життя українців.

12 березня в країні  ввели жорсткий карантин, новий вірус, який охопив світ,  не оминув і Україну. Але знову ми сподівались, що це ненадовго…

І тут до усіх тривог і невідомості додалась ще й біда. 19 березня у нас сталася велика втрата. Не стало нашої Вікторії. Пішло, відлетіло наше рудоволосе сонечко, залишивши по собі  світлі спогади, чудову поезію і великий смуток та жаль. Через карантин не змогли навіть попрощатись і провести її в останню дорогу…

Березень нам ще раз нагадав, що є речі, заручниками яких ми можемо стати у любу мить: хвороба, стихія, війна, епідемія…

Нашу сімнадцяту річницю нам відсвяткувати так і не довелося…

А за вікном вже квітень, природа оживає. Чекаємо кращого. Але ж ні – вірус лютує, забирає життя. Тож і Великдень вдома відсвяткували і на проводи до рідних не довелось поїхати. Сумно і на душі не спокійно, бо вперше їх могили залишились неосвяченими.

Таким його не бачили ніколи. Київ у квітні 2020-го

Далі травень. Ботанічний сад на Печерську, як завжди хизувався своїм бузком, хоча не було цього разу такого шаленого потоку бажаючих ним помилуватись, «засвітились свічки» на каштанах,  раділо весні молоде листя на деревах  у київських парках і скверах, а ми сиділи вдома Чекали літа. Бо казали що, коли настане літо, у спекотну погоду ковід «здохне».

Не «здох»! Ціле літо «парились» у масках. Хоча карантин трохи послабили і природа нас пошкодувала – не було такої безжалісної спеки, як у минулі роки. А ще ми зрозуміли, що «Лісова пісня» нам «не світить» і що ще довго не доведеться зустрітись. Бо якщо літо не допомогло, то далі осінь-зима – це пора грипів, вірусів і простуд, чим цей коронавірус обов»язково скористається.

Ось так і осінь пережили, і зелено-жовто-червоні рівні карантину, і локдаун. І Новий рік та усі Різдвяні свята практично в онлайні відсвяткували…

На порозі знову березень. А нам так і не доведеться зустрітись.

Так і минув рік, коли волинянки були без «Волинянки». Рік, який випав з коловороту нашого клубного життя. Рік, який у нас вкрав коронавірус.

Та якщо насправді, то  не «випав» цей рік з нашої душі…

Реальне життя перенеслось у соціальні мережі,  у вайбер, телефон. Спостерігаю до цих пір, як дівчата публікують у фейсбуці фото і спогади наших зустрічей і заходів минулих років. Бо ж згадати є що!.. Та й поточне життя не зупинилось, іде далі, не дивлячись ні на що.

Відбувається також  жваве спілкування у групі «Волиняночка» у фейсбуці та «Волиняни» у вайбері. Звичайно, що це не замінить наших зустрічей. Та, головне, що ми не розгубились за цей рік, ми всі разом.

Тому й не буду підводити, як це заведено, підсумки діяльності нашого Клубу. Бо працювали ми всі гуртом, всі приходили на зустрічі і брали участь у заходах. Та й цей рік надав сповна можливість до спогадів та ностальгії.

Думаю, цікавими стануть розповіді та спогади волинянок, які  присвячені 18 річниці  жіночого Клубу «Волинянка» і будуть публікуватись на нашому сайті протягом березня місяця – місяця створення нашої дружньої, жіночої родини у «Волинському братстві».

У кожної з нас він пройшов по-різному. У кожної свої відчуття і сприйняття ситуації, яка склалась. Наші молодші, звичайно, працювали. Хто, ризикуючи, щоденно їздив і їздить на роботу, хто працює на віддалі.

Так звана «група ризику» перебувала або на дачі, або вдома. Скучно. Але це більш терпляча до випробувань категорія жінок.

Важче, звичайно, нашій творчій «еліті». Концерти, репетиції, презентації, зустрічі. Це те, заради чого вони живуть і творять. І обмеження чи скасування масових заходів – це важке випробування для більшості.

Я особисто гостро відчула відсутність спілкування  та наших щомісячних зустрічей в останній четвер. Бо це вже стало невід»ємною частиною життя наших волинянок. Адже протягом усіх 18 років не було жодного разу, щоб до зустрічі не готувались.

Розпочиналось усе з віршів, потім колажі, а далі пісні-посвяти та сценки. Так ми щомісячно вітали ювілярів та іменинниць. Ми по особливому зустрічали новий рік, ми відзначали свята. Ми реагували на всі події, які відбувались в нашій країні.

Я щоразу  спостерігала за дівчатами, дивуючись,  які вони всі талановиті, як розкриваються у нас сховані десь в середині їх таланти. Багато було приємних відкриттів!

Для себе я остаточно зрозуміла, що коли є дружна команда однодумців, здійснити можна все, навіть, здавалося б нездійсненне. Це мої колеги, подруги, землячки – волинянки. І я пишаюсь ними і дружбою з ними. А ще дуже приємно, що до нашої родини долучились не тільки волинянки. І вони також разом з нами, їм затишно у нас.

На правах голови Клубу хочу подякувати моїм волиняночкам,  що не зважаючи на карантин і певні ризики, вони у складі гурту «Волиняни» записали і привітали піснею нашого голову Сергія Володимировича  Шевчука з ювілеєм. Це була вдячність за  його активну і важливу роль у діяльності нашої волинської громади у місті Києві.

Що  вони активно долучились до акції «Святий Миколай наших бійців привітай» у грудні 2020-го. 

За те, що в екстремальних умовах зіграли і зняли «Короновірусний Різдвяний онлайн Вертеп». Бо здійснити це в умовах карантину, то був справжній «вертеп». Але ж ми вперше зняли свій фільм.

І ще за те, що привітали піснями наш Клуб з черговою річницею (розміщено на головній сторінці сайту, рубрика «Актуальне відео»).

Дякую дівчатам, що не забуваєте одна одну, що цікавитесь подіями одна одної у  цьогорічному карантинному житті. Значить недарма існує наш Клуб ось уже 18 років!

Дякую долі, що привела мене у волинське земляцтво. І що якимось чудом звела мене з Антоніною Іванівною Рєпою, з якою 18 років тому ми все і розпочали, сидячи на лавочці на Хрещатику зі списками у руках.

Тож 4 березня – жіночому Клубу «Волинянка» виповнилось 18!

З Днем народження, дорога «Волинянко», дорогі подруги!

 

І наостанок  Ода Клубу «Волинянка» нашої незабутньої, світлої пам»яті Вікторії Рутковської:

Відкину геть свої турботи –

Біжу на «Золоті ворота»!

Забуду про печаль і втому –

У Клуб приходжу, як додому!

 

Гостинна затишна світлиця

У центрі нашої столиці

Нас щиро, радо привітає,

Про край волинський нагадає.

 

Ікона, образи, лампадка –

Про рідну хату тепла згадка.

Рушник, скатерка вишивана…

Керує клубом наша Жанна.

 

У радості й в скрутну хвилину

Із нею поруч – Антоніна

І ми, мов зірочки, панянки,

Цвіт України – волинянки.

 

Ми обговоримо новини:

Що відбувається в країні,

Хто їздив на Волинь, додому

І про поїздки закордонні,

 

Музеї, виставки, гастролі –

Вже наговоримось доволі!

В розмовах душу відведемо,

Бо є цікаві спільні теми.

 

В нас так заведено: дівчатка

Завжди несуть з собою складку:

Млинці і пиріжки, котлети,

Вареники, торти, рулети.

 

Ще на столі – дари природи,

Врожай із власного городу.

У стравах знаються дівчата:

Шедевром люблять дивувати!

 

Ми іменинниць привітаєм,

Вірші присвячуєм, співаєм

Їм всі разом «Многая літа»,

Вручаємо дарунки й квіти.

 

Несе у Клуб з собою жінка

Чутливої душі частинку.

Всі справи – добрі, благочинні

Кладемо на олтар Волині.

 

Наш Клуб таланти відкриває,

У творчості допомагає.

Чи всі цікаві матер’яли

На сайті Братства ви читали?

 

Щоб про діяльність нашу плідну

Дізнались волиняни рідні

І голос наш дзвінкий почули,

В усіх кутках земної кулі!

 

Нас «Волиняночка» єднає.

Свого життя не уявляєм

Без посмішок привітних, милих.

Клуб нам дає наснагу й силу.

 

І з нетерпінням нас чекає,

Гостинно двері відкриває

В четвер останній, кожен місяць,

У той же час, на тому ж місці!

                                                                                  Вікторія Рутковська

 

Жанна Шнуренко,

голова жіночого Клубу «Волинянка»

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *