Указом Президента України 1 лютого 2021 року були призначені державні стипендії видатним діячам культури і мистецтва.
Приємно, що серед них за поданням Міжнародного громадського об”єднання «Волинське братство» стипендію отримали наші відомі волиняни:
-
-
- письменник, поет, громадський діяч, Почесний громадянин міста Луцька Струцюк Йосип Георгійович – довічна,
- Михальська Валентина Михайлівна – дворічна.
-
Прийміть наші найщиріші вітання з цієї нагоди !
* * *
Струцюк Йосип Георгійович – народився 17 липня 1934 року в селі Стрільці на Холмщині. В 1944 році разом з батьками був депортований в с. Новослобідка Запорізької області. З 1946 року мешкає на Волині.
Тут закінчив Глинищенську початкову, Копачівську семирічну школи. Навчаючись у Рожищенській середній вечірній школі робітничої молоді, працював трактористом. З 1953 по 1958 роки – навчання в Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки. Учителював у Білостоцькій середній школі, був науковим співробітником в музеї-садибі Лесі Українки в с. Колодяжному та Волинському краєзнавчому музеї. Також працював журналістом, режисером народної самодіяльної кіностудії, очолював обласну організацію Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка та керував відомою молодіжною літстудією «Лесин кадуб».
Й. Струцюк автор понад 70-ти поетичних, прозових та драматичних книжок. Серед них збірки «Освідчення» (1965), «Засвідчення» (1969), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984), «Сторожові вежі» (1993), двотомник вибраних поезій «Фарватер» (2009) та інші. Широкого розголосу набула збірка «Потойбіч тиші», яка у 2000 р. вийшла у перекладі на польську мову.
Поетичні твори Й. Струцюка друкуються в багатьох журналах, альманахах, різноманітних збірниках, антологіях, читанках…
У різний час підтримували і схвально відгукувалися про творчість Й. Струцюка такі відомі письменники, як М.Бажан, М.Стельмах, Л.Костенко, М.Вінграновський, І. Драч, М. Жулинський, П.Сорока, В.Лучук, В.Вербич, В.Слапчук, І.Павлюк та інші. Д. Павличко висловив такі міркування: «Творчість Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорні елементи з елементами поетичної школи, яку репрезентують Микола Вінграновський, Іван Драч… Йосип Струцюк – митець тендітний, мислячий півтонами, структури його поезій не завжди відкрита навстіж, але того, хто увійде в них, чекає справжня радість». А поет і перекладач із Польщі Тадей Карабович так охарактеризував творчість волинського автора: «Коли задумуєшся над перцепцією поезії Йосипа Струцюка, то думаю, що вписується вона в загальне тло поезії української років шістдесятих і сімдесятих. Поряд творчості Ліни Костенко, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Миколи Воробйова і Василя Стуса творчість та виражає спільний процес літературний, ніби додаючи контекст луцький (волинський) до тієї поезії».
Після роману «Круцю, круцю, журавлі», що був виданий через десять років після свого написання (1996) один за одним виходять з друку потужні та багатопланові прозові твори такі, як дилогія «Од Гучви до Стоходу» (2007), збірки повістей та оповідань «Цвіт дикої шандри» (2008), роман «Чорний припс» (2008), «Помста Салмакиди» (2010), «Усе не так просто» (2010), збірка новел і оповідань «Сповідь із зеленим натяком» (2013), «Коливо» (2014), «На березі крутіжу» (2015).
При першому ознайомленню з творчістю волинського автора Ліна Костенко зазначила: «Мені зокрема імпонує його заглибленість в історію»…і Й.Струцюк, аби не розчарувати Майстра слова, видає роман «Бог задумав інакше» (2014). До постаті славетного українського гетьмана він звертався не раз. Одначе, натикаючись на все нові й нові архівні документи і, переосмислюючи їх, письменник відтворив видатного державного діяча на широкому історичному тлі, показав неабиякий талант гетьмана як полководця на початку війни і разом з тим не побоявся вказати на його пізніші прорахунки, котрі згодом відкинули на довгі роки наш народ від визволення. Гетьман розкривається фактично під час майже щоденного спілкування з соратниками. Причому далеко не завше авторська симпатія на боці головного героя твору. Нерідко його бойові соратники виявляють навіть більшу далекоглядність. Іноді Хмельницький ревнує їх до успіху, до всенародної любові. Та все ж, намагаючись подолати в собі егоїстичний порив, він не тільки усвідомлює справжню вагомість чину побратимів-соратників, але й коригує власну життєву лінію. Цікаво і по-новому інтригуюче подані стосунки батька й сина Хмельницьких з молодою покоївкою Оленою (Хелєною), що згодом переросли в драму, котра тяжко відгукнулася в козацькому таборі, особливо на полі під Берестечком.
У широкому полотні «Інфамія» (2014 р.) автор нещадно розкриває підступність промосковських політиків, очолюваних звичайним зеком і марнославцем, який, не гребуючи нічим, дорвався до влади в 2010 р.
Новий роман Й.Струцюка «По дорозі до Савур-могили» (2015) – це, часто побудована на документах, оповідь про подвиг і відступництво, про перші здобутки і втрати на фронті, про небачену самопожертву в окопах і нечувану зраду в тилу; про те, з чим зовсім несподівано зіткнулися ми, українці, виборюючи самостійність і створюючи нашу національну армію, котра перед тим була, по суті, знищена промосковським президентом-ренегатом і його поплічниками-манкуртами. Якщо коротко, то це твір про теперішню російсько-українську війну, яка несподівано почалася і хтозна, коли закінчиться. На ту ж тему і збірник повістей і оповідань «Коридор».
З великим щемом у серці написаний роман «Отаман Болбочан та інші» (2017). Це – про трагічну долю нашого чи не найвидатнішого полководця ХХ ст. А скільки гострих суперечок навколо теми про волинську трагедію! І нарешті маємо повнометражний, підкріплений документами твір «Операція «BURZA», або Ми їх спільно винищимо» (2017). Твір уже набрав широкого розголосу не лишень в Україні, а й за кордоном.
Дуже точно письменник і науковець П. Сорока, познайомившись із творчістю волинського автора, відзначив: «Коли читаєш Йосипа Струцюка, засвічується душа і поривається дух, хочеться жити і працювати для України. Така в них латентна сила. У Струцюка кожне слово, ба навіть титла, дихає Україною. І головне, звичайно, добротний художній рівень, ота стилістична викінченість, яку знаходимо тільки в справжніх майстрів. Нині з’являється чимало творів про Україну і Бога, але більшість з них тільки профанує святу тему. Й.Струцюк пише так, ніби з кожної букви на нього дивляться суворі очі Вседержителя. Для нього неприпустимо – схибити чи злукавити у слові».
У своїх драматичних поемах «Смерть Хмельницького», «Свідчимо перед Богом» (про гетьмана І. Виговського), «Анафема» (про гетьмана І. Мазепу), п’єсі «Декалог самопосвяти» (про бій у Гурбинському лісі між українськими повстанцями та московськими енкаведистами) автор торкнувся найболючіших аспектів нашої історії. А вистава «Роман – великий князь Волинський і Галицький» пройшла з успіхом на початку 1990-х років у Волинському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. До речі, це був перший твір на тему історії Волині, поставлений у цьому театрі.
Серед виданих книг є чимало і для дітей. На особливу увагу заслуговує поема-казка «Славен витязь Кожум’яка», що існує вже в музичному варіанті. Збірки «Бузьків вогонь» (1965), «Гостинець од зайця» (1971) та повість «Романко і Трубач» (1984) перекладені на білоруську мову. До 2-томника «Місячний зайчик» і «Воронько» (2005) увійшли твори, що були поміщені як у попередніх збірках, так і чимало нових, зокрема, про героїчну боротьбу Української повстанської армії на теренах Волині. Саме ця тема чи не вперше піднімається Струцюком в дитячій літературі в пострадянській період.
Публіцистика волинського автора міститься у збірнику «Події – в анфас, а постаті – в профіль» (2011). Тут статті про наші змагання за волю і державотворення, роздуми про творчість Кондзелевича, Братковського, Бернса, Петефі, Пушкіна, Гоголя, Шевченка, Лесі Українки, Соломії Крушельницької, Пікассо, спогади про сучасних митців: поета Вінграновського, композитора Пашкевича, художника Валенту та інших, рецензії на молодих волинських авторів тощо.
Поет і критик Віктор Вербич переконаний: «Художнє слово Йосипа Струцюка (і поезія, і проза, й драматургія) давно подолало рубікони кордонів. Адже, ніколи не будучи бранцем сьогочасної кон’юнктури, письменник завше сповідує вірність принциповим концептуальним засадам, що базуються на глибинній вірності Україні. Йосип Струцюк, витворивши власний художній світ, ні на йоту не зраджує суворій правді. Водночас він пише осонценим серцем, осягаючи сьогодення крізь призму минувшини та візії майбуття. Особливо яскраво, переконливо, талановито це вдалося майстрові слова у дилогії «Од Гучви до Стоходу».
Треба сказати, що у творчості волинського автора (чи то поезія, чи проза, чи драматургія, чи пісня) домінує волинська тематика.
Опріч усього, Й.Струцюк творив ще й пісні з такими видатними композиторами, як А.Кос-Анатольський, О.Білаш, А.Пашкевич, Г. Майборода, а також із О.Некрасовим, В.Ліфанчуком, В.Тиможинським, П.Свистом та багатьма іншими. На рахунку волинського автора два пісенних збірника: для дорослих «Ти – моє терпке пісенне диво» (1998) і для дітей «Жайвірковий великдень» (1999). Провідною тематикою пісень Й. Струцюка стали національно-визвольні змагання нашого народу, любов до рідної землі, краса природи та високі інтимні почуття. Зокрема, Анатолій Кос-Анатольський писав: «Йосип Струцюк – один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику». Високо оцінив творчість поета і народний артист України, славетний композитор Анатолій Пашкевич. А незабутній Михайло Стельмах, ознайомившись із доробком поета так оцінив його: «Справді красне, справді неповторне слово! Так би я коротко визначив основу поезії Йосипа Струцюка… У його творчості важливе дослідницьке начало. Ґрунтовне вивчення рідного краю, історії, пісні, природи допомогло осягнути глибини сучасності. Із власною піснею увійшов Йосип Струцюк в українську поезію».
Не можна оминути збиральницької роботи волинського автора. До пісенника «Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини й Підляшшя» (2006) він підготував понад 200 оригінальних народних текстів і мелодій, підібрав цікавий ілюстративний матеріал, виступив як упорядник пісенника.
За сценаріями та режисурою Й. Струцюка створено біля десяти короткометражних аматорських кінострічок. Всі вони були відзначені на республіканських та всесоюзних конкурсах. Так фільм «В обійсті чорного самітника», де йдеться про рідкісного птаха – чорного лелеку, було удостоєно головного призу на республіканському кінофестивалі, а на всесоюзному – ще й золотої медалі (1980). Найвищі всесоюзні нагороди здобули також такі кінострічки, як «На відстані пострілу» (про знищеного людиною тура) і «Помилка Тарзана» (про вовків). А кінофільм про волинське диво-озеро Свитязь отримав на міжнародному конкурсі «Кіномарина-77» бронзову медаль.
Й. Струцюк організував і майже 20 років керував Луцькою молодіжною літературною студією (з 2000 року – організація творчої молоді) «Лесин кадуб». Струцюків «Лесин кадуб», як вважав лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Василь Герасим’юк, – найпотужніша літературна студія в Україні.
Сам же письменник постійно залишається у глибокому фарватері творчості, далекий від суєтності буднів, епатажності літературних тусовок й смислу, осягнути й поцінувати які ще належить нащадкам.
Про життєвий і творчий шлях письменника вийшов різноплановий збірник матеріалів «Завжди і у всьому залишатися собою».
* * *
Валентина Михайлівна Михальська народилася 15 серпня 1964 року у селі Хворостів Любомльського району Волинської області.
У 1971 році пішла до першого класу, але пізніше за станом здоров’я довелося покидати рідне село і навчатися у сусідній Рівненській області у Костопільській школі-інтернаті. Після 4-го класу хвороба прогресувала і змусила повернутися додому. Малювати почала у 1985 році. Довгий час Валентина Михайлівна працювала вчителем образотворчого мистецтва в Хворостівській школі.
Персональні виставки художниці:
1991 р. – персональна виставка у м. Луцьк.
1992 р. – персональна виставка у м. Любомль Волинської обл., в краєзнавчому музеї.
1993 р. – персональна виставка у м. Луцьк.
1994 р. – персональна виставка у м. Любомль Волинської обл., в краєзнавчому музеї.
1995 р. – персональна виставка монотипій у м. Луцьк.
1996 р. – персональна виставка монотипій у м. Любомль Волинської обл.
1998 р. – персональна виставка у м. Любомль Волинської обл., в краєзнавчому музеї.
1998 р. – персональна виставка у м. Луцьк.
1999 р. – персональна виставка у м. Ковель Волинської обл.
1999 р. – персональна виставка в с. Колодяжне Волинської обл., музей-садиба Лесі Українки.
1999 р. – персональна виставка в м. Володимир-Волинський Волинської обл.
2000 р. – персональна виставка у музеї народної архітектури і побуту у Львові «Дивосвіт Валентини Михальської».
2000 р. – за допомогою культурно-виставкового центру «Радуга» з м. Вознесенськ Миколаївської області відбувся тур виставок по містах – Запоріжжя, Львів, Вознесенськ, Нова Каховка, Кривий Ріг.
2001 р. – персональна виставка в смт. Маневичі Волинської обл.
2001 р. – персональна виставка в м. Костопіль Рівненської обл.
2001 р. – персональна виставка в м. Рівне.
2001 р. – персональна виставка в м. Шепетівка Хмельницької обл.
2002 р. – персональна виставка в м. Хмельницький.
2002 р. – персональна виставка в м. Київ, Будинок художника1.
2004 р. – персональна виставка графіки «Червоне і чорне» у Любомлі Волинської обл., в краєзнавчому музеї.
2004 р. – персональна виставка «Дивосвіт Валентини Михальської» у м. Київ, у Національній Спілці художників України.
2005 р. – персональна виставка «З криниці чистої любові» в м. Луцьк, в обласному краєзнавчому музеї.
2005 р. – персональна виставка у м. Луцьк, у приміщенні Приватбанку.
2006 р. – персональна виставка у м. Костопіль Рівненської обл.
2007 р. – персональна виставка в м. Луцьк, у мистецькій галереї «Крайня хата».
2009 р. – персональна виставка у м. Ковель Волинської обл.
2009 р. – персональна виставка у с. Колодяжне Волинської обл., музей-садиба Лесі Українки.
2013 р. – персональна виставка живописних і графічних робіт «Я живу, тому що люблю» у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки.
2014 р. – персональна виставка у музеї В. Липинського в с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл.
2014 р. – персональна виставка в м. Луцьк, в обласному краєзнавчому музеї.
2014 р. – персональні виставки у смт. Маневичі Волинської обл., м. Сарни Рівненської обл.
2015 р. – в м. Олександрія Кіровоградської обл., м. Костопіль Рівненської обл.
2015 р. – персональна виставка м. Березне Рівненської обл.
2018 р. – виставка в м. Київ, в Національному музеї літератури України.
2018 р. – виставка в м. Сокаль Львівської обл.
Свою творчість презентувала в альбомі графіки «Червоне і чорне», який був виданий 2003 р.
Ім’я Валентини Михайлівни носить обласна мистецька премія, заснована у 2003 році управлінням у справах сім’ї та молоді Волинської облдержадміністрації.
Валентина Михальська – перша лауреатка обласної митецької премії імені Йова Кондзелевича – за створення волинських пейзажів і натюрмортів (2004).
У 2004 році нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
У 2012 році Валентина Михальська переможець у конкурсі «Самородки із народу» обласної газети «Волинь».
2016 рік – нагороджена дипломом ім. С. Сачука «За служіння суспільству» обласної газети «Волинь».
2017 рік – вийшов з друку колекційний блок поштових марок з графічною роботою «Життя як пори року» із серії «Червоне і чорне».
2018 рік – нагороджена орденом Княгині Ольги ІІ ступеня, та від Української Автокефальної Православної церкви – орденом «За заслуги».
Художниця брала участь у Міжнародній виставці людей з особливими потребами у Польщі, конкурсах екслібрису та «Премії Миру» в Італії. Була також учасником міжнародних конкурсів екслібрису, присвячених Леонардо да Вінчі і Данте Аліг’єрі в Італії.
Проілюструвала такі дитячі книги: перевидану казку Лесі Українки, «Лелія» (2002), збірочку її дитячих віршів «Вишеньки-черешеньки» (2003).
Є дуже багато авторів, до книг яких Валентина Михальська намалювала чудові ілюстрації. Серед них: Микола Онуфрійчук «Загадайлівка» (2000), Анатолій Карп’юк «Малювала киця хатку» (2002), Юлія Костюкевич «На подвір’ї у бабусі» (2003), Юрій Герасимчук «Колобок» (2004), «Рукавичка» (2005), Неоніла Диб’як «Цвіте сон-трава» (2004). Олександр Штань «Віршики моїм онукам» (2005), Галина Ушакова «Про мишку і мурку» (2006), «Зозулині черевички» (2008), Анатолій Щур «Казки діда Власа» (2013), Валентина Штинько «Давай дружити» (2009), «Мартинове щедрування» (2012), «Що забула борсучиха?» (2014) .
Поетичні збірки Анатолія Махонюка «Дощу мелодія блакитна» (1998), Євгенії Лещук «Вершина» (1999), Наталії Сосюк «В огромі неба» (2006), нотне видання Ольги Янушкевич «Дзеркало душі (для голосу і фортепіано)» (2006), видання до 165-річчя Олени Пчілки – автор Олена Пчілка – «Козачка Олена» (2014) – також мають ілюстрації Валентини Михальської.
