5 січня, день пам’яті легендарного діда Панаса – Петра Весклярова (Пінхаса Хаїмовича Вескляра,1911-1994).
Для покоління дітей 60-80-х років минулого століття він став справжньою легендою.
Народився Петро Юхимович у Тальному на Черкащині. Походив з єврейської родини. У роки Другої світової разом з родиною потрапив до фільтраційного табору. Рідні загинули, а Петрові вдалося вирватися і змінити прізвище на Векскляров.
Після Другої світової війни він працював у Волинському українському музичному театрі імені Т. Шевченка протягом 13 років.
У 1959 р. його зарахували до штату кіностудії імені О. Довженка.
У його фільмографії понад 20 художніх стрічок.
У конкурсі на “посаду” діда Панаса брали участь 200 акторів.
Дід Панас з козацькими вусами, у незмінній вишиванці щовечора розповідав у “Вечірній казці” українські казки.
Через це його свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате діти і дорослі щиро любили. У нього була всенародна любов.
Як згадували його колеги, коли одного разу в ефірі він закашляв, то на телебачення прийшло кілька вантажівок з листами-порадами, різними травами, ліками з усіх куточків України.
“Він приходив у вишиванках і йшов, не перевдягаючись. І це були всі його особисті вишиванки, не з костюмерної. Він був вірним українській культурі і мові, в житті говорив українською, і це відчувалось крізь екран.”, – згадувала Тамара Стратієнко, народна артистка України.
За своє творче життя Дід Панас отримав лише одну нагороду – звання заслуженого артиста УРСР. Однак, його не забули і сьогодні.
* * *
Післямова
“Ос ь вам, дітки, моя казочка і ще й бубликів в’язочка” – Дід Панас.
* * *
Якось в Луцьку на базарі, а це було в 50-х роках минулого століття, моя бабця, тоді ще молода жіночка, вибирала кавуна. Поруч ще один чоловік робив те ж саме. І якогось моменту вони зіткнулися лобами. Чолавік схопився за чоло: «Ой вибачте…у мене гарбуз великий, а у Вас лобик маленький. Як ви почуваєтеся?» Цим чоловіком був Петро Вескляров. Його знали, певно, всі у місті, особливо ті, хто цікавився театром.
Тетяна Снітко (ФБ)
Джерело: MiraStudia Модерна Україна, сайт про суспільство та культуру
Післямова: адмін.
Колаж з Інтернету
