Сергій Шевчук
“А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!
За горами гори, хмарою повитЇ,
Засіяні горем, кровію политі.”
Поема “Кавказ“, Тарас Шевченко
Безвладдя (двовладдя) у країнах-конкурентах – найліпший час для кремлівських стратегів, що розробляють плани гібридних воєн.
Підрахунок голосів виборців та судові процеси після завершення виборів у США розтягнуться в часі як Бостонський марафон. Чого можна чекати від Москви?
Увага була прикута в основному до Білорусі, на європейському континенті переймались спробами можливого поглинання її у так звану Союзну державу. Як виявилось – ще не на часі.
Для Росії не менш важливий регіон – Кавказ та Каспійські родовища нафти і газу. Важливий він і для Туреччини. Так чи інакше, але азербайджанські військові зважились “розморозити” багаторічний конфлікт.
Після 2-х тижневоі війни в ніч на 10 листопада президенти Азербайджана, Росії та прем’єр-міністр Вірменіі (без відома свого президента) підписали спільну заяву про припинення воєнних дій в Нагірному Карабасі.
Зміст заяви став несподіванкою для багатьох, в тому числі і ключових гравців геополітики. Не зупиняючись на досягнутих домовленостях, які вже стали відомі усім, спробуємо зробити попередні висновки, базуючись на розбіжностях в інтерпретаціях трьох офіційних сторін.
Позиція Азербайджану – Туреччина буде брати участь у створенні зони припинення вогню і контролі за нею, зокрема, миротворців має розмістити не лише Росія, але й Туреччина. Окрім цього, турецькі військові разом із російськими будуть розміщені в миротворчому Центрі в Нагірному Карабасі.
Вірменія – висловлює категоричне заперечення локалізаціі турецьких миротворців на лінії розмежування.
Туреччина-Анкара буде задіяна в контролі за перемир’ям та створенні турецько-російського миротворчого Центру.
Росія – миротворчий Центр буде розміщений в Азербайджані, а не в Карабасі, як стверджує Баку. Участь Туреччини в процесах контролю офіційно не підтверджується, але й не заперечується – це предмет окремих домовленостей.
США і Франція не брали участь в досягненні домовленостей.
Отже:
– досягнута угода має тимчасовий характер;
– окрім офіційного тексту існують значимі неофіційні домовленості;
– усі вони не мають завершеного вигляду і потребують доопрацювання і корекції;
– вплив інших міжнародних гравців в регіоні ослаблений, що відповідає інтересам в першу чергу Росії;
– реальний переговорний процес між Вірменією та Азербайджаном може розпочатись лише у випадку виконання у визначені терміни усіх пунктів угоди, що виглядає далеко не закономірно.
Це означає, що конфлікт не врегульований, гостра військова фаза його лише “заморожується” на нових умовах і в територіально змінених рамках.
Коли Росія направляє миротворців та військову техніку, це не означає початок “миру і стабільності”, по суті, згідно “доктрини Герасимова”, це – підготовка до війни.
Адже Туреччина і Росія вже зараз протистоять на полях битв у Сирії, Лівії, і інших місцях. Щодо Чорноморського регіону, то існує зрозуміле тяжіння Украіни та Туреччини до військового зближення.
Чи впливає Карабаський конфлікт на далекий від нього “Люблінський трикутник?” З одного боку, чим довше триватиме гаряча фаза протистоянь, тим довше не педалюватиметься питання “коридору” від Білорусі до Калінінграду. З іншої сторони, чим більше перешкод на шляху транзиту каспійського газу і нафти у бік Європи, тим більше аргументів у прибічників Північного потоку-2. А проти цього так синергічно протестують і Україна і Польща.
Сергій Шевчук
