ТАЄМНІ ПРИГОДИ ВОЛИНЯНОК НА ВОЛИНІ

Spread the love

alt

Довго вагалась, чи розміщувати цей допис на нашому сайті. І це спонукало до роздумів про те, для чого створюються різні громадські об”єднання, організації, клуби. Багато з них існують лише на папері, багато малоактивні, але це не про нас – волинську громаду у столиці. Ми відносимося до тих, які активні, дієві, ми спілкуємось, ми разом переживаємо і радощі, і біль…

“Волинському братству” вже 21 рік, а жіночому Клубу “Волинянка” у березні виповнилось 17. Як для окремої людини, то це прекрасний вік! Як для Клубу, то це ого!

На жаль, відзначити цю дату нам вперше не судилось. Саме в березні впровадили жорсткий карантин. Але навіть, якби ми і зібрались в останній четвер цього березня, це була б сама сумна і болюча наша зустріч за усі роки… 19 березня не стало нашої Вікторії… Вікторії Рутковської, яка робила кожну нашу зустріч  святом, казкою, дивом. І, Господи, як не хочеться писати про неї у минулому часі.

Чому саме зараз я пишу про це?  Саме в березні 2017 року МГО “Волинське братство” отримало символічну  “Булаву”, тобто координатоство в Асоціації земляцтв областей та регіонів у м. Києві. І за багаторічною традицією у перелік заходів, які проводить земляцтво-координатор, входить і відвідування його малої Батьківщини, в нашому випадку Волинської землі з метою знайомства представників інших земляцтв, які репрезентують усю Україну, з історико-культурною спадщиною, традиціями, звичаями, здобутками і невирішеними питаннями, а також з неповторною красою і чарівністсю волинського краю.

Ця поїздка відбулась у серпні. І вперше, поскільки кількість місць в автобусі це дозволяла, у цю подорож поїхали активісти земляцтва і жінки Клубу “Волинянка”. Це була неймовірна подорож. Детальний опис про неї розміщений на  нашому сайті.

Але, готуючи разом з Вікторією звіт про поїздку  на сайт, вона раптом подзвонила  і сказала, що підготувала ще окрему маленьку статтю про нас – волинянок у цій поїздці. Вислала мені на пошту. Проте,  ми довго вагались чи долучати її до офіційної інформації. І все-таки вирішили, що розмістимо її у книгу, яку підготуємо саме про “Волинянку” до 20-річчя Клубу. Так цей допис і залишився у моїх архівах. Я натрапила на нього ще у квітні, але розмістити вирішила саме тепер, напередодні серпня, коли відбулась наша поїздка три роки тому.

Текст подаю без редагування і в тому вигляді, який переслала мені  Вікторія, тому що ми завжди погоджували зміст разом…

Нехай це буде як пам”ять про нашу Вікторію і згадка про поїздку з нею на Волинь.

*       *       *

ТАЄМНІ ПРИГОДИ ВОЛИНЯНОК НА ВОЛИНІ

Волинь – це край, де збуваються бажання. Бо кожна з жінок клубу “Волинянка” чи таємно, чи вголос мріяла побувати на батьківщині. Хтось з дівчат були, і не раз, але щоб разом, з колєжанками? Про це ми і мріяти не могли!!!

І от незабутню поїздку разом з представниками Асоціації земляцтв України нам подарували наші чарівники: наш щедрий і шановний Голова Сергій Шевчук, Голова МГО “Волинське Братство” та віце-президент АСМАПУ Юрій Кучинський. Жанна Шнуренко та Валентина Слободян доклали максимальних зусиль, щоб нам, волиянкам, яким привалило таке щастя побувати на рідній землі, було у цій поїздці комфортно, цікаво, по-родинному тепло.

Так воно і було: єдина земляцька родина, зручний автобус, де приємна прохолода під час поїздки поєднувалась із запальною українською піснею, жартами і сміхом, море інформації, вражень, нових знайомих. Наша подорож була надзвичайно насиченою і змістовною.

alt

altalt

У мене весь час були таке відчуття, наче я поринула у якийсь фантастичний сон, в іншу, казкову, реальність, де на кожному кроці тебе очікує диво.

Враження, спогади, незабутні емоції переповнюють серце. Так, наша міцна, потужна волинська родина здатна творити надзвичайні дива! А думка, що чарівник живе, в кожному з нас, надихає і окрилює!

Всю нашу поїздку нас супроводжував гарний, піднесений настрій і, навіть, втома була приємною. Розслаблялись і відривались на повну, наче діти! Поки дехто поселявся в елітний готельний комплекс “Зелений гай”, в очікуванні банкета ми насолоджувались свіжим повітрям, співали і танцювали під “ла-ла-ла” Ганни Ярмолюк. Бо наша доля вже була вирішена – табір “Орлятко”!

altalt

alt

 Приємна атмосфера святкової вечері у “Зеленому гаї”. 

Ще б потанцювали, але пора в “Орлятко”

Чоловіки залишились святкувати без нас, але нічого, нам теж було дууууже весело! Ми знайшли чудову веранду: вгорі – зоряне небо, поруч – темний ліс із ярком, який веде в нікуди. Задушевний спів Ганни Ярмолюк, її запальні жартівливі пісні, здається. чули всі навколишні села, а луна ще довго повторювала її неповторний голос…

altalt

altalt

 Ми навіть пісеньку склали:

Завезли нас у “Орялтко”,
Саменьких,
Нема хлопців, де їх взяти?
Гарненьких,
Самі пили, самі наливали,
Самі ми співали, самі танцювали,
Раденькі.

alt

altalt

Якщо ти рано вранці, на балконі, без розминки можеш зробити “розтяжку”,

то ти ще не пенсіонер. Ми, волинянки, це довели.

Другий день, свято яблучного Спаса. А ще в цей день свій ювілей святкувала наша волиняночка Людочка Баннікова – людина з відкритою душею і великим серцем. Диво? Так! Дочекавшися дванадцятої ночі ми побудили наших дівчат, які вже лягли спати, і заспівали нашій подружці “Многая літа” і луна цього славеню покотилась по лісу і поринула у вечірнє зоряне небо, щоб повернутись на землю здійсненими мріями і бажаннями.

alt

Людочку Баннікову з ювілеєм вітає “могікан” земляцького руху у Києві, закарпатець Микола Бедзіля.

Вітання Люди Баннікової з ювілеєм – незабутня подія і в її житті, і в нашому. Ну, кого ще опівночі вітають сонні волинянки? Ну, скажіть мені, кому ще співали “Многая літа” вночі посеред густого зеленого лісу? Кого вітали представники всіх Земляцтв України? Кому приготували сюрприз, про який мріяв, але не озвучував свого бажання? А у Люди це все було! Ми подарували їй вишиванку і вона їй до ладу! І це свято подарувало нам “Волинське Братство”!

alt

Омріяну вишиванку вручає голова Ради Сергій Шевчук.

Тут можна і про нічні танці, купання та посиденьки на Світязі.І Сальсу.  І фото в “Зеленому гаї”  (Примітка Вікторії. Тож виконую побажання Вікторії)

altalt

Ось ми й на Світязі.

altalt

alt

 Нас гостинно зустріли у комплексі відпочинку Східноєвропейського

національного  Університету імені Лесі Українки.

Але, як тільки ми сіли за святкові столи, пропало світло.

alt

 Наша вечеря, яка розпочалась при свічках через тимчасово відключилючену  електрику, згодом переросла у справжню феєрію..

 Спочатку сюрпризом  став приїзд нашої землячки, народноїної артистки України  Світлани Мирводи і арт-бригади, як щойно повернулась із зони АТО

alt alt

alt

А другий сюрприз – виступ народного артиста України Василя Чепелюка. До ньго згодом імпровізовано долучилась народна артистка України Світлана Мирвода, а також Зоя Тимченко – заслужений діяч естрадного мистецтва України, інші співаки. Це було фейєрично. Коли ще доведеться потанцювати під співи народних та заслужених артистів.

altalt

Фото про нічні танці, купання та посиденьки на Світязі, на жаль не знайшла. Але те, що після святкової вечері, концерту і танців спати пішли не всі – це факт. Частина волинянок продовжила “заходи” за столиком на березі Світязя.

Вікторія випадково зустріла  товариша нашого Івана Секунди, який пригостив нас кавою. Ми пили каву, співали, ще танцювали під музику з кафешки поряд, а потім далеко за північ вирішили, що пора спати. Але не всі… Частина, в тому числі я і Вікторія ще оглянули нічну територію бази  відпочанку, освітлену гарними ліхтарями. Десь опів на 4-ту ранку вирішили, що все – спати. Не вдалось. По дорозі до свого номеру зустріли студентську пару з університету, яка … ні  не на побаченні була, а танцювала сальсу. Хіба повз таку латинську музику можна пройти спокійно. Ризикнули, але не всі. Люда Баннікова відмовилась категорично танцювати. А Вікторія поставила мені ультиматум: “Ваш син танцював, давайте ви і без розмов. А я сфотографую”. Спробувала, чим здивувала молодих людей і сама отрамала задоволення. Що змогла. Лягли спати по четвертій, а раненько – на Володимир-Волинський.

Волинь! 100 лісів. 100 озер! 100 доріг! Наша прекрасна бАтьківщина, оспівана в багатьох піснях! Неможливо не захоплюватись її краєвидами… Тільки мені хочеться сказати слово про волинян, з якими ми познайомились під час подорожі.

Всі вони – ГРОМАДЯНИ своєї країни! Неможливо на такому!!! рівні виконувати роботу і не бути патріотом! Справу, якою займаються, знають досконало, живуть нею, вміють передати почуття і прагнення оточуючим, мають однодумців! Гордяться своїми досягненнями. Це ректор Східноєвропейського національного Університету імені Лесі Українки і його чудово підібрана і працьовита команда однодумців-професіоналів; екскурсоводи, директори музеїв; голови райрад і райдержадміністрацій Ковельського і Володимир-Волинського районів, працівники лісництв і водії; Народні артисти України і художники; майстерні кухарі і працівники табору “Орлятко”!

alt

На прийомі у голови Ковельської районної Ради Вікторія розповідає

про своїх пращурів, які колись жили у цих краях

На третій день подорожіі дорога нас привела в Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського. Валя Слободян в розмові з працівниками музею обмовилась, що до її рідного Садова через ліс всього-навсього 5 км. Це почула пані Наталія – старший науковий співробітник музею – сказала, що на Спаса була там на могилах батьків чоловіка… і так слово за словом… взяла і подзвонила Володі. “Володя Оріховець, наш з Валею однокласник! Ми не бачились з ним 45 років! Наша коротка зустріч була несподіваною радістю, таким щемним спогадом про шкільні роки, щедрим дарунком долі…” Ліна Гулюк.

altalt

Несподіваною для мене, а в тім, цілком логічною, була і зустріч в с. Колодяжне у складі народного аматорського ансамблю “Родина с.Білин Ковельського району з Миколою Конопацьким – самодіяльним художником, виставку якого нещодавно ми відкривали в Києві, у Фонді культури. 

alt

alt

Нас розділили. Жіночу половину запросили відвідати  Музей Лесі Українки у Волинському східноєвропейському університеті. А чоловіча половина відвідала Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки

alt

В музеї волинської ікони. Біля Холмської чудотворної ікони Божої Матеріколи екскурсовод розповідала

про важку долю цієї ікони, я помітила, що Вікторія заплакала…

Світлої пам”яті Вікторія Рутковська,

18-20 серпня 2017 року

Підбір фото і коментарі до них:

Жанна Шнуренко,

голова жіночого Клубу “Волинянка”

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *