Великдень – одне з трьох найбільших християнських свят, коли у цей день люди традиційно масово відвідують церковні служби, а потім збираються у родинному колі. Цього року воно стало справжнім випробуванням для українців. Йти до церкви, святкувати з родиною, як завжди, чи залишитись вдома… на самоті.
СВЯТА НА САМОТІ
Ви кажете, мовляв, ніколи у житті
Не ждали, що пройдуть свята на самоті?
Не вийти між людей в новенькому вбранні.
Не з’їхатись рідні на довгі вихідні.
Не з’їсти шашлика, не випити гуртом
Ні радісних обійм, ні жартів за столом.
Не вибратися в ліс, у місто чи село,
До церкви, врешті-решт коли таке було?
Коли таке було? А навіть на Різдво!
Де світло у хліві було лише для двох.
Або, коли в Христа засяяло лице
Лиш троє на горі дивилися на це.
І навіть на ослі у натовпі осанн
Між сотнями людей Ти можеш бути Сам.
Ти можеш бути Сам у маренні душі,
Як друзів зморить сон в саду на спориші.
Як вимовить в пітьмі, ховаючись в рядно,
Найвідданіший з них: “Я з Ним не заодно…”
В пустелі, на горі, прибитий до хреста
Він був на самоті! А нам тепер свята.
А нам тепер свята ковбаси, пиріжки…
Від Пасхи до Різдва проносяться роки.
Міняються часи, а ми які й були:
Не чуємо Христа за криками хвали.
Фарбуємо яйце і святимо хліби
Нікуди не втекти від ситої юрби…
А тут прийшли свята, і раптом ти один!
Роз’єднує людей всесвітній карантин.
Самотні йдуть жінки до гробу на зорі.
Самотні уночі без риби рибарі.
Самотня і пуста дорога в Еммаус.
Та тут мандрівникам являється Ісус!
І в горницю сумну, здолавши опір стін,
Являється Господь у їхній карантин!
А може, це наш шанс хоча би раз в житті
Побути на свята з Христом на самоті?
Прийми цю тишу в дар, мовчи і говори.
Він виведе тебе за мури і двори.
До тої висоти, з якої видно храм.
До тої, де душа відкрита всім вітрам.
Де все таке дрібне сири і балики,
А радість прямо тут, на відстані руки.
І перш ніж Він Себе від тебе вознесе,
Від щастя не забудь вклонитися за все.
За кожен Божий день у ясності святій,
За тишу молитов, безлюдність літургій.
А раптом це таки полюбиться тобі
І більше не підеш до ситої юрби?
Не кожен має дар пізнати цю мету:
Ділити із Творцем вселенську самоту…
Джерело: Фейсбук
 |
Автор Дмитро Довбуш
молодий волинський поет. Народився у 1987 р. у Луцьку. Працює журналістом в журналі «Благовісник». Веде поетичний блог «Територія слова». Проживає у м. Луцьку. |
