“Лісова пісня”, озеро Пісочне.
День 3
30 червня, день третій відпочинок! Спека неймовірна. Вода в озері парене молоко.
Але між плаваннями та засмагами знайшлось багато охочих послухати майстер-клас академіка, доктора технічних наук, професора Української та Європейської Академії наук, волинянина за походженням Колбуна Миколу Дмитровича про інформаційно-хвильову терапію.
Він працює над розробленгям технології інформаційно-хвильовлї терапії, її впливу на людський організм.
Крім теоретичеого обґрунтування своїх наукових теорій і гіпотез, він дав практичні рекомендації щодо здоров’я.
“Організм лікує себе сам, ми лише допомагаємо йому справитися з недугами” – така його парадигма, методичними особливостями якої є невтручання в організм. Іншим посилом було – “розумність живого”.
Він продемонстрував свої останні досягнення, розповів багато цікавих речей про медицину майбутнього.
Більш детальну інформацію Микола Дмитрович порекомендував отримати, переглянувши документальний фільм, набравши в ютубі посилання “Изменившие мир”, Колбун.
Насамкінець, він відповів на численні запитання слухачів.
* * *
Волиняни – народ творчий, бо народилися на благодатній землі Лесиного краю. Тому, не зважаючи на спеку, після ситного обіду у затишному куточку парку, під віковічними соснами зібралися шанувальники рифмованого слова задля живого поетичного спілкування аби послухати наших поетів.
Спершу свої вірші читав Іван Миколайович Костик, виходець із села Новосілки, що поблизу містечка Лукова.
Він навчався в гірничо-будівельниму технікумі, 15 років працював гірником-шахтарем, потім закінчив ВУЗ, обіймав високі посади. Іван Миколайович стояв біля витоків створення нашого земляцтва і був його акитивним розбудовником та учасником. Тож і зараз, мешкаючи на Волині, він не втрачає зв”язків з “братчиками”.
Його вірші присвячені рідному краю, політиці. Слухали присвяту визначним українцям, і навіть гумористично про політичних тролів, звучали і пісенні тексти. Усіх вразили вірші на воєнніу тематику, реакція на виклики сьогодення.
* * *
На поетичному зібранні свою поезію презентувала відома українська поетеса Ніна Омріяна-Бай. У свєму виступі вона подякувала Сергію Шевчуку за підтримку її творчості, сказала також, що кожна людина у душі поет.
Прозвучали поезії-посвяти батькам, вірші про Україну. І оскільки поетеса є пісняркою, тому у виконанні Ганни Ярмолюк звучала пісня “Я українка”. Ця пісня є відомою, тому всі дружно підспівували.
Ганна прочитала вірші Ніни Омріяної-Бай, які скоро стануть піснями.
В пам’ять про співавтора перших пісень Анатолія Горчинського, прозвучала у виконанні пані Ніни поетичне присвята Маестро.
Вона розказала також, що у Ковелі в 2008 році споруджено пам’ятник жертвам більшовицького терору, жертвам якого був присвячений хвилююче-щемний вірш пам’яті, який прочитала Ганна Ярмолюк.
Звучала і поезія, написана за кордоном, про почуття до України тих, хто за життєвими обставинами мешкає за її межами. Лунали оплески вдячності за високе поетичне слово, за хвилини благодатеого піднесення.
* * *
Своєю творчістю поділився і Микола Гриценко – журналіст, поет, прозаїк, громадський діяч. Президент благодійної організації “Фонд сприяння ініціативам газети «День». Член Національних спілок журналістів таписьменників України. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій і конкурсів.
Слухачі чарувалися поетичними споминами про дитинство, про матір.
Волиняни емоційно реагували на високохудожню поезію поета походженням із Сумщини, але якому, як і нам, волинянам, болить Україна, який, так як і всі ми, прагнемо служити своїй державі .
Всіх вразила любовна лірика, яка викликала асоціативний відгук у кожнім серці. поезія глибока і образна, високохудожня і натхненна, присутні щиро дякуали поетам за ці прекрасні поетичні хвилини високої духовності і емоційної насолоди.
Фото на згадку
* * *
А ввечері на нас чекала вечеря, але не звичайна, а святкова. Адже ми приїхали святкувати 20-річчя. Тому як же без вітань та святкових тостів! І сукні відповідні одягли і зачіски після купань в озері зробили і макіяж навели, чоловіки відповідно також причепурились.
Перший тост-вітання оголосив голова Сергій Шевчук. На адресу нашого земляцтва і його членів він не шкодував теплих слів і подяк. Бо ми й справді всі разом того варті.
А ми у відповідь також підготували йому сюрприз. Всі разом заспівали присвячену йому пісню на мелодію повстанської веселої пісні “Як ішов я з раннього гуляння…”, слова до якої написала Жанна Шнуренко.
Настрою додав дует “Душа Волині” у складі Алли Опейди та В”ячеслава Судими, якийсвоїми чудовими піснями привітав нас з ювілеєм.
Ще раз вразила нас своїм чистим і сильним співом Влада Чайка.
А виконання Владою разом з Романом Пугачем італійської пісні “Тіme to say goodbye”, слова Лучіо Кварантото, музика Франческо Санаторі, викликало шквал оплесків. Це були неймовірні емоції.
Свої ексклюзивні авторські пісні подарував присутнім також бард з Луцька Микола Більшевич.
І завершила наш фейєричний святквий вечір народна артистка України, наша Світлана Мирвода. Її харизма, голос, підбір і подача пісень зачарувала усіх.
А найбільше нашого президента, академіка Миколу Жулинського. Нам випало щастя почути пісню у його виконані. А голос у нього гарний і сильний. Це було “родзинкою” і несподіванкою нашого свята.
Було багато вітань та виступів різного жанру пісенного, поетичного та у прозі.
На пам”ять про святкування 20-річного ювілею членам та активістам земляцтва вручили сувенірні тарілки з портретами кожного, а гостям з емблемою МГО “Волинське” братство”.
Чудове закінчення! Чудове свято! Але крапку ми все ж таки поставили на пірсі озера Пісочного з купанням, піснями та жартами, не шкодуючи за зачісками та макіяжем…
Мирослава Корнєєва,
Жанна Шнуренко
Фото: Георгій Лук”янчук,
Василь Корінчук,
Мирослава Корнєєва
30 червня 2019 року
* * *
Епілог
Наше перебування у “Лісовій пісні” відбулось як спалах, як сонячний протуберанець. З моменту, коли наш автобус-гігант від”їхав від Золотих Воріт і до того, коли ми стомлені і щасливі повернулись і “висипали” біля метро “Житомирська”, все було насичене подіями, емоціями, нестачею часу і захопленням. Хотілося всюди встигнути, все подивитись, насолодитись озерною цілющою водою і казковою волинською природою, а ще і рибку та екологічно чисту чорницю прикупити додому.
От що, що можна з впевненістю сказати, то такого ювілею не було в жодному земляцтві. Наш дружний, родинний колектив успішно поєднав корисне з приємним. Про корисне ми написали у пепередніх розділах. А ось про проємне…
У більшості день розпочинався рано-вранці і закінчувався пізно ввечері – на пірсі. Правда, дехто у вечірній час надавав перевагу дискотеці. А на пірсі ми любувались прозорою водою вранці і незвичайним заходом сонця ввечері. Тут зручно було пірнати у воду, а романтики додавали ліхтарі вздовж пірса.
Тож, озеро, пірс…захід сонця.
Приємна прохолода “срібної” води вдень…
Але коли ще прийдеться гуртом поплавати вночі?…
Приємно уявити себе русалками чи Мавками.
Обережно тут блукають Лукаші!..
Ну, ще ось таке…признання..
Лариса Грінченко
Це було неймовірно! З цілющих джерел рідної Волині ми отримали ту енергію і силу, що буде нас тримати і живити у цьому бурхливому житті! Це була і праця, і свято, і відпочинок.
Для багатьох іх нас така перезагрузка – це стимул і сили працювати і іти далі. Наш Голова, Члени Ради і всі, хто долучився до організації і проведення заходу, зробили титанічну роботу. За такий короткий час організувати і провести на достойному рівні фестиваль…
Залюблені у свій край, роблять все можливе, щоб зв’язки з нашою малою Батьківщиною міцніли і розвивалися. Особлива дяка нашому жіночому клубу “Волинянка,” нашим двигунчикам Жанні, Валентині, Галині, Вікторіі, всім посестам, хто долучився, артистам, учасникам і гостям фестивалю і всім- всім-всім!
Яке щастя і честь мати таке товариство, дорогі мої Волиняни!
Окрема подяка Георгію, Василю і Мирославі за світлини і репортажі, що закарбували наші щасливі миті!
Олександр Матвійчук та Наталя Соколовська
20 ти річчя” Волинського братства” ми відмітили в мальовничому куточку Волині , на березі озера Пісочного, у санаторії «Лісова пісня».
Від святкування у нас залишилися найприємніші враження. Вперше був проведений фестиваль пісень про Волинь. Аура в залі було піднесена, а апогеєм стало оголошення про присудження гран-прі фестивалю автору пісні «Волинь моя» Степану Кривенькому. Всіма учасниками це рішення було сприйнято з піднесенням.
Нас вразила краса озера та незабутня картина – лелека, яка летіла над озером. Ми вдячні за гостинність робітникам санаторію і МГО «Волинське братство», а особливо його Голові Сергію Шевчуку за чудову поїздку.
Варвара Данилко
Безмежно вдячна усім організаторам Фестивалю за подаровану казку і незабутні яскраві враження! Переглядаючи світлини, емоції зашкалюють до цього часу!
Ця поїздка на Волинь додала мені енергії і наснаги, хочеться ще з більшою віддачею працювати над вдосконаленням репертуару, щоб і надалі популяризувати волинські пісні і прославляти поліський край, який завдяки Вам, мої друзі, став для мене другою домівкою.
З кожною поїздкою на Волинь, я повністю, серцем і душею відчуваю себе справжньою волинянкою. Зичу від душі усім нам, любі мої волиняни, здоров’я міцного, слави і процвітання!
Безперестанно дякую долі, що познайомила і поєднала нас на життєвій стежині!!!
Лідія Скрипка
Я на Волині відчула себе вдома, втямила хто я і звідки. Думок багато, вражень ще більше від почутого і побаченого. Неймовірна краса і відчуття справжньої казки.
ВОЛИНЯНКА
Батьківщина рідна в кожного своя,
де земля тримає міць коріння.
Там же особлива й пісня соловя,
і душі божественне горіння.
Життєдайна, мила, дорога Волинь,
молодості трепетне відлуння,
там блакить озер і неба голубінь
поєднала пісня незабутня.
Колискова мами, татове плече
виринають часом в снах донині.
Там із юних весен спогадом тече
ласка синьоокої Волині.
Звідки я і хто я
лиш на схилі літ
розпізнала справжній смак ожини.
Там зціляю крила, лину у політ,
й ваблять ще несходжені стежини.
03.07.2019
МАНДРІВКА
Як тільки-но трапляється нагода,
лебідкою до витоків лечу.
Найвища і найкраща нагорода
напитися наснаги досхочу.
Просторами, оспіваними словом,
із Києва прямую на Волинь.
Наповнюються в мандрах стопудово
закутини моїх душевних скринь.
Стежинами безсмертних творів Лесі
щоразу намагаюся пройти.
Стрічаю їх у лісі, чи на плесі,
вбираю самобутній щирий стиль.
Слова вдягаю у святкові шати,
розбурхую минуле і нове.
Розмова з полем, зустріч біля хати
зворушливо струною оживе.
Пробудиться, відновиться забуте,
ослабне злегка часовий кордон.
Зберу натхнення на шляхах здобуте,
і повернусь в насиджене гніздо.
03.07.2019
НА ОЗЕРІ ПІСОЧНОМУ
Зглянулася доля й посміхнулася,
на Волинь прослала щедро рушники,
у душі любовю відгукнулася,
для наснаги додала путівники.
Кілька днів казкових біля озера,
від небес до плеса простір голубий.
Кропивянки ходять в травах козирем,
туркотять грайливо дикі голуби.
Чайку хвилі пестять на Пісочному,
а сніданок просто з рук беруть качки,
співу тішуся, хоча й заочному
десь у гущі віт виспівують шпаки.
Розтинає стриж ранкове марево,
серце терпне від напливу почуттів.
Прошумів лелека попід берегом,
поруч дятел угорі застукотів.
В очереті каченята бавляться,
шумно й весело пірнають за мальком.
Ластівки до гнізд, ймовірно, квапляться,
зграйки горобців туди ж летять слідком.
І така навкруг краси поезія,
мальовничо-дивний затишок душі.
Гостро відчувається фантазія,
й хоч-не-хоч, а занотовую вірші.
Тихе щастя міряю хвилинами,
радуюся мрії все таки, збулись.
Вдома вже
милуюся світлинами,
і надіюся вернутися колись.
04.07.2019
Ольга Рутковська…
Чудові незрівнянні фото, захоплюючі розповіді членів МГО «Волинське братство» і ансамблю «Волиняни» про поїздку в санаторій «Лісова пісня» на озері Пісочне, сколихнули в моїй душі призабуті спогади про відвідання його в далекі 70 – ті роки. Я двічі відпочивала там, коли санаторій ще мав колгоспний статус, обслуговував місцеве населення, не було нових комфортабельних корпусів. Проте про нього знали далеко за межами Волині і приїздили за профспілковими путівками гості звідусіль: з Узбекистану, Туркменістану (привозили величезні азійські дині), Далекого Сходу та інших місць Росії. На жаль, цього разу я не змогла з усіма поїхати, але надихнулася на коротенький експромт.
ПРИВІТ ЗДАЛЕКА
О, рідна «Пісне лісова»!
То де ж знайти такі слова,
Щоб тебе гарно оспівати
І людям правду розказати?
Про миле озеро Пісочне
І незабутні літні ночі,
Як ми у водах тих купались,
До ранку у човні кохались.
Була на святі я Купала,
Коли волинська нічка мала.
З вод срібних Мавка випливала
І хлопцям щастя дарувала.
О, миле озеро Пісочне!
До тебе я приїхатЬ хочу.
Мене літа вже не пускають,
Та я всім радості бажаю!
