22 листопада у літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського відбулася презентація книги “Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро”. Упорядник і автор книги Андрій Бондарчук, відомий волинський журналіст і письменник, член Національних спілок журналістів і письменників України.
|
Присутні в залі студенти, представники читацького активу бібліотеки, члени обласного осередку Волинського братства та міського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка з великою увагою слухали ведучу Галину Вовченко, провідного бібліотекаря цієї книгозбірні, поетесу, члена нашого земляцького осередку. На самому початку спілкування Галина Василівна процитувала уривок з передмови до книги “Забуттю не підлягає” Левка Лук’яненка: -“…із голодоморної тематики книга виділяється деякими особливостями. Здається, вона є чи не першою, де цілісно подаються причини, наслідки, перебіг голодомору і рятівна роль Західної України в порятунку від смерті. Останнє, масова жертовність, щирість мільйонів людей є прецедентом в історії штучних голодоморів, що й справді можна розглядати як мовчазний спротив сільського населення політиці тодішньої партійної влади. По-друге, книга не є суто документальною, суто науковою, публіцистичною, художньою, хоч ці характеристики притаманні їй і присутні. Головне, чим керувався автор, зробити, аби книга була читабельною, викликала бажання у людини пізнати і осмислити вміщені у ній матеріали”. Потім вона грунтовно прокоментувала всі чотири розділи книги. |
Вражаючі спогади уродженця села Березова Лука, що в Гадяцькому районі Полтавської області Федора Романовича Шульги про жахіття голодомору 1932-1933 років в його рідному селі. Пережив він і перший голодомор 1921-1923 років, будучи ще хлопчиком. Другий побачив очима вже дорослого парубка. Щодо третього, повоєнного, то він написав наступне: – “Коли я повернувся з фронту додому, спробував налагодити господарство, то незабаром побачив, що справа йде до нового голодомору. Працював я у радгоспі, як міг. А заробіток який?У 1946 році всією сім’єю ми заробили аж… 115 кілограмів жита. Ось і проживи. Ні, думаю, треба шукати порятунок від такого існування, бо коли тоді вдалося вижити, то тепер це може не вийти. На той час в нас вже говорили про Західну Україну. І не тільки говорили, а й багато полтавчан їздило туди. Привозили зерно, борошно, крупи, інші харчі. Казали, що там голоду нема, бо колгоспів ще там не організували. На Волині вчителював мій молодший брат Василь. Ми з ним листувались і він мені теж порадив приїхати. Все частіше думалось: чи не змінити мені Полтавщину на Волинь? Попри те, що мені дуже дорога рідна земля, де я народився. Але ж на ній життя не поліпшується. З нею пов’язано стільки гірких спогадів. А ми на той час із землячкою Олею створили сім’ю. Що чекає нас, майбутніх дітей? Я поїхав на Волинь, щоб остаточно вирішити наше майбутнє. Побув тут, попрацював і поїхав за дружиною. Приїхали у с.Ворончин, стали обживатися, працювати. Тут у нас народився первісток, син Микола. Потім Дмитро, потім Василь, збудували хату. Закінчили сини школу, здобули вищу освіту. Волинська земля для них, як і для мене, стала рідною.”.В книзі чимало сторінок про голодомори на Полтавщині.
Своїми роздумами про книгу та про всі три радянські голодомори, перший з яких був організований більшовицькою владою ще при Ленінові, поділився голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, народний депутат України 3-6-го скликань, член нашого осередку Микола Кульчинський. Він закликав присутніх ретельно вивчати, добре знати та завжди пам’ятати справжню, не спотворену комуно-російською пропагандою, історію українського народу.
На завершення були продемонстровані документальні фільми про радянські голодомори в Україні.
Ростислав Морозюк,
Голова Полтавського обласного осередку
МГО “Волинське братство”.
