Народний аматорський колектив – хор «Осіннє золото»

Spread the love

«ОСІННЄ ЗОЛОТО – НА ЧАСІ,

ЖИТТЯ ВОЛИНСЬКОГО ОКРАСА!»

alt

На приїзд народного аматорського хору «Осіннє золото» ми чекали з великим нетерпінням. І от,

подолавши 500 км,  наші друзі – локачинці  – у столиці. Невеличка екскурсія центром міста. Софія

Київська, квітучі каштани, старовинні будівлі, сучасні висотки, а ще шалена кількість авто справили на

наших гостей надзвичайне враження. Хористи приїхали на зйомку передачі «Фольк-мюзік» на першому

Національному телеканалі за запрошенням народної артистки України, автора і ведучої цієї програми,

Оксани Пекун. Вона цього літа побувала у селищі Локачі, де її гостинно приймали волиняни, і серед

усіх колективів відібрала хор «Осіннє золото».

Народний  аматорський колектив хор «Осіннє золото»–було створено у містечку Локачі Волинської

області 2007 року за сприяння територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та

одиноких непрацездатних громадян. Ініціаторами виступили колишній директор районногоБудинку

культури Ярослав Матулько та голова районної організації ветеранів Юрій Босак.Ярослав Васильович

– керівник хору, композитор, музикант, аранжувальник, об’єднав людей не тільки за віковими та

професійними особливостями,а й тих, хто залюблений в українську пісню, волинський край та свою

локачинську землю. За високий рівень виконавської майстерності колективуприсвоєно почесне звання

«народного». Широкий репертуар дає змогу ознайомитися з українськими народними, сучасними

популярними, авторськими піснями, волинськими обрядами і звичаями.  Середній вік учасників хору

коливається від 60 до 70 років, але є й ті, кому за 80!Хор  – активний учасник фестивалів та конкурсів,

має почесні відзнаки. Він добре  знаний на Волині і поза межами області. Тричі був у Києві, виступав у

телепрограмах Першого національного каналу.

Колектив веде активну громадську, просвітницьку, благодійну та волонтерську діяльність; виступає в

госпіталях перед  пораненими в зоні АТО,в обласному геріатричному пансіонаті, ветеранському

госпіталі, лікарнях, санаторіях.    МГО «Волинське братство» в свою чергу, користуючись нагодою

перебування колективу в столиці, організувало 17 травня 2017 року до 10 – річчя хору концерт під

поетичною назвою «Пісенне джерело Волині» в Національному музеї літератури України. Наші друзі

хвилюються, адже це їх перший концерт у столиці! Дається взнаки безсонна ніч у дорозі. Керівник дає

виконавцям останні настанови…

…Поступово зала заповнюється слухачами: волинянами з Києва, друзями з хорів Лисенка та

«Оболонь», членами клубу «Вихідного дня», шанувальниками народної пісні – раді бачити рідні й

знайомі обличчя у нас на вечорі!

Генеральний директор музею Галина Сорока привітала колектив і побажала вдалого успіху волинянам,

які дарують своє мистецтво, свої таланти столичній публіці.  А вдячні локачинці вручили музею

волинський коровай – символ достатку, єдності і щастя.

Ведуча концерту прочитала написану нею  «Оду Локачам»:

      Які чудові Локачі!

      Про це говорять вдень й вночі!

      Це – край озер, гаїв, лісів, –

      Тут чути неповторний спів,

      Тут пісня солов’ їна лине

      На всю велику Україну!

      «Осіннє золото» – на часі –

      Життя волинського окраса!

І розповіла присутнім про історію селища Локачі, його минуле і сьогодення. Воно старовинне,

невеличке, тут живе близько чотирьох тисяч чоловік, розташоване за 56 кілометрів від Луцька. Кажуть,

що його назва походить від слова «лукувати», тобто «надміру їсти», або пов’язане з виготовленням

зброї – луків.  А ще кажуть, що назва пішла від болотистої місцевості – «луки».

Володіли в давнину Локачами волинські, польські і литовські князі і магнати: Глинські, Чорторийські,

Острозькі, Сангушки, Вільги. А, головне, тут двічі побував король Станіслав Август Понятовський.

На цій благословенній землі у селі Затурці біля Ловкачів народилася Галшка Гулевичіна, меценатка,

фундаторка Київо-Могилянської Академії і рівно 135 років тому, 17 квітня 1882 року   в цьому самому

селі –  видатний політичний діяч,   історик, соціолог, публіцист та дипломат, теоретик українського

консерватизму, один з організаторів Української демократично – хліборобської партії, за гетьманату і

УНР – посол України в Австрії,  поляк за походженням, українець за духом  В’ячеслав  Липинський.

Я щаслива, що доторкнулася до цієї славетної постаті, виступаючи разом з ансамблем «Волиняни»

МГО «Волинське братство»  минулого року у родовому маєтку Липинських, де створено Музей, на

третьому фестивалі народного мистецтва «Над королівським шляхом».

А ще вікопомною сторінкою в історії Другої світової війни 1943 року був бій повстанців з нацистами у

монастирі в Новому Загорові Локачинського району. Проти сорока чотирьох вояків, з яких 29 загинуло,

було кинуто роту німецької жандармерії, роту російських донських козаків і роту поліцаїв –

фольксдойчів, разом у кількості 400 чол. Наш земляк Сашко Положинський   з гуртом «Тартак» з

Луцька присвятив цій події відому зворушливу пісню «Не кажучи нікому». Отака героїчна і трагічна

історія цього маленького містечка у великій історії Волині України. Слава героям, які виборювали

Незалежність нашої держави!

На Волині, цій святій землі, народилися і творили  всесвітньовідомі вчені, митці і літератори, патріоти.

Назву ще декілька імен:   Данило Братковський, Леся Українка, Олена Пчілка, родина Косачів, Ігор

Стравинський, Михайло Кравчук, Агатангел Кримський, Олена Левчанівська, Наталя Ужвій і наші

сучасники — поети Євген Сверстюк та Оксана Забужко, режисер Олесь Санін, композитор і диригент

Володимир Рунчак та десятки інших відомих земляків. Цей список славетних імен Волині можна

продовжувати безкінечно. До слова ведуча запросила кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри

хореографії Східноєвропейського університету ім. Лесі Українки пані Лесю Косаківську, яка розповіла

про Олену Левчанівську, видатну політичну та громадську діячку, члена Сенату Речі Посполитої (1922  

  – 1930-х).  Вона була співзасновницею міжнародної жіночої організації «Ліга миру і свободи», від якої

виступала в різних країнах Європи (Франції, Чехословаччині, Швейцарії), відстоюючи права

українського населення в Польщі. Заарештована органами НКВС у 1939 році і згодом розстріляна. Її

дочка Ірина відома як громадська діячка, фото художниця і кіноаматорка, написала про маму книгу

«Сенаторка», а член Волинського Братства, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Михайло

Ткачук створив фільм «Пані сенаторка».

Наші друзі привезли з Волині давні сорочки, рушники,  – спадок, дбайливо збережений бабусями і

прабабусями, щоб показати киянам особливості вишивки цього регіону. Їх ми розмістили під склом у

вітринах. Старовинними рушниками і ряднами  прикрасили і сцену, передавши волинський колорит.

Цікаво було киянам побачити і автентичний стрій Локачів, який продемонструвала учасниця хору

Світлана.Особливе захоплення викликала її старовинна барвиста камізелька, розшита бісером.

Свій виступ хор «Осіннє золото» розпочав  відомим  твором «Пісня про Волинь» славетних Анатолія

Пашкевича, з яким багато років співпрацював Ярослав Васильович, та Дмитра Луценка. Від першої

пісні і до останньої вже не стихали оплески, вигуки «Біс!» і «Браво!».  Теплий і душевний прийом

влаштували кияни своїм гостям. В концерті прозвучали українські народні, авторські пісні в аранжуванні

керівника хору, твори на слова Тараса Шевченка. Неперевершений ведучий, який відразу полонив

вибагливу столичну публіку, показав себе, як драматичний виконавець поезії «І мертвим, і живим, і

ненародженим…» Великого Кобзаря, і як майстер читати гуморески.  Колектив показав нам  і фрагмент

жіночих посиденьок «Гуданьки від баби Маньки» з жартами, волинськими обрядовими піснями і

танцями: «Карапетом», «Краков’яком», полькою. Присутні не могли стриматись і також пішли в

запальний танок.

У фіналі концерту кияни влаштували бурхливі овації, і  ще довго не хотіли відпускати волинян, які

полонили серця своїми піснями, – щирими, задушевними, подарувавши нам дві години зустрічі із

чарівним краєм блакитних озер і прадавніх лісів – Волинню. Адже спів – то мова душі, то голос серця.

Спільне виконання гімну волинян «Волинь моя» Степана Кривенького, а його співали стоячи , – стало

символом єднання  киян і волинян, яких столична публіка за цей короткий час концерту встигла

полюбити. На завершення Голова Братства подякував виконавцям за чудовий виступ, за це свято

української пісні і душі, за тепло сердець, які вони привезли з древньої славетної землі, рідної і для

Сергія Володимировича, Волині. На знак подяки хористи подарували коровай. А художній керівник

колективу Ярослав Матулько передав на згадку про виступ у музеї  книгу «Локацька вуйма» – записи

волинських танців, яку створив разом з хореографом Миколою Полятикіним. Концерт закінчився, та

кияни ще не довго не розходилися, спілкувалися з виконавцями, дякували за емоції, за натхнення, за

гарний настрій.

Свято продовжилося в офісі МГО «Волинське братство».  З піснею про єднання родини  локачинці

заповнили  двір, а на порозі їх зустріли жінки клубу «Волинянка». За давньою українською традицією,

якщо гості вперше входять в дім, вони дарують господарям коровай, бажають добра, злагоди, миру і

многоліття:

        З добрим помислом, відчини, Боже, двері,

        З недобрим помислом, зачини, Боже, двері.

        Дай нам, Боже, на життя, на буття,

        На статки, на достатки!

        А ви, вороги і супостати,

        Геть те від нашої хати!

        Щоб вас не було ні нині, ні прісно,

        Ні на віки віків!

Ми радо і гостинно прийняли своїх друзів. Заступник Голови Братства Михайло Сорока  подякував за

концерт, за пісні, які привезли з рідної Волині, спомини про рідну землю, і презентував  дев’яту книгу

«Волинь моя». Ми, жінки клубу, в свою чергу, виконали експромт, присвячений колективу. Хористи були

зворушені!  Ярослав Манулько подякував господарям за такий щедрий, теплий прийом і відзначив, що

так, як їх зустрічали в Києві, не зустрічали ніде. Були тости, жарти, спільні співи, спогади про минулі

поїздки до столиці, зйомки на телебаченні. Тепла, родинна атмосфера сприяли невимушеному

спілкуванню. На згадку про зустріч з київськими волинянами земляки повезли з собою кілька випусків

альманаху «Волинь моя», книги волинських видавництв, а також незабутні враження про квітучу

столицю.

А на останок – побажання від господарів:

        Щоб були ви такі чисті,

        Як святки наші пречисті,

        Щоб були ви такі красні,

        Як сонечко наше ясне.

        Щоб були такі величні,

        Як вкраїнський хліб пшеничний!

       Здоровенькі щоб були

        І в достатку всі жили!

Наступного дня локачинці знімались на Першому Національному у телепередачі «Фольк-мюзік», яку ми

побачимо у вересні.

                                                                                                                              

alt    alt

alt    alt   

alt    alt

alt    alt

alt    alt

alt    alt   

alt    alt

alt    alt

alt 

  alt

alt    alt

alt

Вікторія РУТКОВСЬКА,

жіночий клуб «Волинянка»

 

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *