Світлій пам’яті
Юлії Банніковій
Світлій пам’яті Юлії Банніковій
Доля
Туман стежкою.
Туман полем.
Почула звістку, –
З нестерпним болем.
Доля. Доля.
Коли бігом, коли поволі,
У кожного своя є доля.
Ти зірвала білий цвіт,
Ніжний, весняний політ.
Доля, доля, на все
То певно Божа воля.
Але як боляче мені,
Ти не приходиш в мої сни.
Не бачу ніжний усміх твій,
І не цілую твоїх вій.
Я не скажу тобі добраніч,
Не поцілую тебе на ніч.
Не буде сліз при вінчанні,
Нема продовження в коханні.
Я тихо запалю свічу,
В думках до тебе полечу.
І я побачуся з тобою,
На мить розстануся з журбою.
24-25.05.06.
Юля.Юлечка.Юлія.
Сонечко.
Сонячний промінь.
Промінчик його походить з Волинського краю.
З чистих джерел, в’юнких стежин дитинства. Зі сріблясто-росяних світанків літа, освячених клекотанням Буслів. З пахощами бабусиних пирогів.
Юлія Володимирівна навчалася і закінчила 4 курс Національного медичного університету ім. Богомольця. Мріяла відкрити медичний центр “Матері та дитини”. У 12 річному віці прийшла до Школи Рівних Можливостей і стала однією з перших активних волонтерок. З 16 років працювала у правозахисному центрі “ЛА Страда Україна” консультанткою на гарячій лінії.
Юлечка була сонечком для оточуючих, надійною, вірною подругою для друзів. Промінчиком надії для тих, хто потрапив в закордонне рабство.
Якось Юля сказала про себе: “Якщо порівняти мене з іншими молодими людьми мого віку, я розумію, як вже багато зробила за свій юний вік, як багато вмію, і багато ще зроблю ”.
1 травня 2006 року, не подалік від помешкання, де проживала з батьками і меншою сестричкою, – потрапила в аварію, що призвела на 6 добу до летального виходу, так і не прийшовши до свідомості.
Юлія Баннікова,– трагічно загинула.
…У двадцять її не стало.
Я була вражена чуйністю, добротою, розумінням, великодушністю Юлечки, зовсім юної і водночас дорослої, самодостатньої Особистості.
Вірю, що твоя Душечка повернеться на Землю, проросте пагінцем, заквітчається, заплодоносить, проросте міцним корінням.
Надія Шепель