Spread the love
Вишгородський район
Сьогодні, 3 вересня 2026 року, з 4-ї години ранку летіли вбивці на села і міста Київщини.
В обід, попри прильоти і вибухи, до мене на хутір приїхали друзі.
Вдячний, що відвідали діда.
На столі була осіння закуска, солонина, бородінський хліб і волинська текіла. Поруч лежала вівчарка Мія. Бахало аж пляшки дзеленчали. Мія ховалася під стіл. Але ми продовжували розмову. Стихло… Але раптом вівчарка почала гарчати, бігати по терасі. Ніби хотіла щось сказати. Підійшла до мене і поглядом показала за паркан. Пішов за Мією і побачив, що через три городи огонь “крокує” по траві.
Підйом! Тривога!
Взяли лопати, хапонули у відра води. Оцінили ситуацію. Перше завдання було відбити огонь до наїждженої дороги. Якщо ні… Горіли б десятки гектарів лугу. А там – новобудови серед трав. Луг – це колишні торфняні розробки. Розумієте наслідки. Зателефонували пожежникам. Вишгородські десенесники оперативно прибули. Правда, за цей проміжок часу, дякуючи Сергію Грищенку (Йожик) із Димера, моєму побратиму Василю Майстренку (с. Немішаєво), зуміли приборкати вогонь.
Згодом з”явилися сусіди.
Дякую Богу, що дав нам сили приборкати стихію вогню!
З повагою, дід Микола.
03.09.26 р.
