Збулась давня мрія нашої волинянки Галини Бідношей: показати у столиці обряд випікання і прикрашання весільного короваю, який й дотепер побутує у їхньому селі Вишнів Любомльського району.
Ще з дитинства вона пам’ятає, як у їхній хаті збиралися жінки, цілий день чаклували на кухні, співали гарних пісень, і врешті – решт з’являлося диво – дивнеє – справжній мистецький витвір, десь під півтора метри висотою. Нічого подібного в інших місцевостях Волині вона не зустрічала. Це – суто вишнівський звичай випікання короваю, прикрашений гусками або рогульками. Яке ж значення цього весільного атрибуту саме на Поліссі?
Таке ж, як і загальноукраїнського весільного деревця – «гільця» або «вільця», що символізує собою створення квітучого гніздечка для молодої подружньої пари і водночас є оберегом від зла для нової сім’ї. А «гуски» – це спрощений образ пари лебедів, тобто вірності й любові Коровай – не просто білий святковий хліб. Він є окрасою весілля, справжнім художнім витвором. В обряді випікання короваю немає нічого випадкового, зайвого. Кожний рух, елемент, кожна дія, пісня, примовка мають ритуальне, сакральне значення, в них присутня глибока філософія наших предків, їх мудрість й вірування.
Традиційно весільний коровай пекли у четвер або в суботу (п’ятниця – «розвідниця»). На випікання короваю сходилися жінки, кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей. Вдовам, розлученим і безплідним жінкам заборонялось бути поблизу того місця, де його випікали, оскільки вважалось, щоїх нє горе може перейти й на коровай, а з нього – на життя молодого подружжя.
Показати волинський обряд в Музеї запросила науковий співробітник Галина Олійник, яка вже неодноразово проводила подібні весільні обряди. Жінки клубу «Волинянка» разом з виконавчим директором МГО «Волинське братство» Світланою Соколовою з ентузіазмом підтримали ініціативу Галини Бідношей, і серйозно готувалися до відповідального заходу, хоча часу для цього було обмаль.
Генетична пам’ять далася взнаки – вони швидко пригадали і поліську говірку, й коровайні пісні, які чули з дитинства. А Галина проводила репетиції, вчила співати у місцевій манері на діалекті, демонструвала аудіозаписи мелодій, наспівані разом з мамою у селі.
Напередодні різдвяного посту, 26 листопада, коли в Україні традиційно проводяться «Запусти», тобто веселе прощання з мясоїдом, в ошатній залі Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» зібралося добірне товариство знавців і шанувальників українських традицій, фольклору, обрядів.
Присутні з нетерпінням чекали, що ж цікавенького покажуть волиняни, адже усі вже неодноразово бачили подібні дійства, а з нашого краю тут такого ще не було.
Підтримати коровайниць прийшло чимало жінок клубу «Волинянка» на чолі з керівником Жанною Василівною Шнуренко, яка запропонувала зробити виїздне засідання Клубу. Вони наче прийшли на зустріч зі своїм дитинством, з ріднею, хвилюючими спогадами юності…
Отже, уявімо собі волинську хату, в яку збираються коровайниці. Оселя чисто прибрана, принесені дрова, на столі – поліські діжа, ночви, посуд, на лавах – рядна. А господиня хати Ганна Ярмолюк, у гарному народному строї, кличе
молодиць долучитися до випікання короваю:
Вейду я на долену,
Гукну я на родену
Збирайся родойку
До мене в суботойку,
Меду-вина пети,
Короваю мисети.
Обізвалися коровайниці: старша – Галина Бідношей, з нею Вікторія Рутковська, Світлана Соколова, Любов Томашевська, та не з порожніми руками прийшли до хати, принесли з собою молоко, масло, муку, яйця:
На коровай ішла,
Коробку яєць нисла,
Пирийшле мене хлопци,
Побили яйця в коробци.
Зробели мені биду:
З чим на коровай пиду?
Молодиці одягли біленькі фартушки, зав’язали хустки і перед тим, як розчиняти тісто, попросили Божого благословення:
Благослови, Боже,
Пречистая Мати,
Благословіте усі святеї
Пісеньки заспівати.
Пісеньки заспівати,
Той дом звеселити,
Молодії Галюні
Короваєць злипети.
Тісто місять дві жінки. Майстерно замісити тісто і виготовити з нього вироби – справа нелегка. Вона потребує хисту і терпіння. Нижня частина короваю – «підошва» – призначається для музикантів. На неї кладуть хрест, втикають копійки
«щоб були багаті молодєта»:
Мій роде хороший!
Тичте в коровай гроші,
Хто не буде тикати,
Будем за лоб смикати!
Поміж хрестом викладають шишки. Потім знов тісто як на підошву викладають. І завершують шишками, гусочками чи кульками – гарною прикрасою короваю.
До відповідальної роботи із задоволенням долучилися і діти, які власноруч допомагали ліпити оздоби.
«Двуйнєта» – символ вірності, любові молодих, пекли з того самого тіста, що і коровай. З одної руки брали тісто, не з’єднували два окремі шматки. Коли залишалось тісто, робили шишки (гусочкє), які господиня роздавала коровайницям, як гостинець, коли вони ішли додому:
Щасливая діжечка,
Зосталося тістечко
А ви те, жіночки,
Поробіте гусочкє.
Коровай змазали жовтком, щоб зарум’янився, похрестили і поставили у піч:
Наші окна мигають,
А двері скрипають,
А пічка регоче,
Бо короваю хоче!
Поки коровай печеться, (це тривало умовно кілька годин) господиня пригощає коровайниць, а потім вони починають робити рогульки і квітки до них:
Ой чи бурчи, господарю, не бурчи,
Ой то ти нам горілойки й наточи,
Бо ми тобі волейку вчинили,
Ми Галюні короваєць злипели.
Ой хоч тобі, господарю, воркітно,
А таки нам та й напитись охітно!
От і спікся наш коровай! Такої краси Музей Гончара, мабуть, ще ніколи не бачив. Коли коровай, прикрашений яскравими оздобами з квітів на високих палицях, урочисто занесли до зали, усі присутні враз встали і вибухнули оплесками!
Люди дивилися на це обрядове диво, як зачаровані:
Славився, прославився,
На столі поставився,
Убрався квітоньками,
Як місяць, зіроньками!
Існує прикмета: якщо на спеченому короваї з’являлася дірка – першою народиться дочка, якщо тріснув – молоді можуть розійтися. Дотримувались іще таких правил: коли на весіллі ділили коровай, то говорили: – «У нашої молодеї є хрищона мати. Ми її не забуваєм, Божим даром посилаєм!». Дружба розрізав коровай, а старший сват і хорунжий розносили гостям шматочок короваю і гуску.
Молодим теж давали коровай, але вони «не повинні його пробувати, бо будуть діти смаркаті». «Двуйнєта» ділили на гостини.
Гості із задоволенням куштували наш смачний коровай, спечений з любов’ю, зі збереженням давньої волинської традиції, і дякували за пригощення, даруючи гроші і щирі слова захоплення усім побаченим.
Галина Бідношей, раділа, що все вдалося так, як вона мріяла, і стоячи біля короваю, з гордістю розповіла: «Таких весільних рогульок чи гусок не має жодна область України. Навіть на Волині такі короваї з гусками виробляються тільки у нашому, Любомльському районі. В інших місцевостях є схожі, але з маленькими, невисокими рогульками. Ми пишаємося тим, що наші земляки зберегли предківські звичаї, і сьогодні печуть такі самі короваї, супроводжуючи всі весільні дійства обрядовими піснями. Приємно, що молодь навчається у старших, переймає їхні
навички, досвід».
Цього незабутнього вечора ще довго лунали запальні українські мелодії, чудово грали весільні музики, які мають назву «Надобридень!, колоритні дівчата з «Рожаниць» співали слобожанські пісні, гості кружляли у танці – всіх українців згуртував наш волинський коровай!
Вікторія РУТКОВСЬКА.
Фото: Світлана Соколова, Галина Бідношей, Ігор Пошивайло
