“Традиційне вбрання Правобережного Полісся”
(до 26-х роковин Чорнобильської катастрофи)
Серед усіх етнографічних регіонів України саме Полісся, зокрема його правобережна частина, де до наших днів збереглися архаїчні елементи слов’янської народної культури, зазнала руйнівного впливу найбільшої в світі техногенної та екологічної катастрофи.
Впродовж 19 років рятувальними експедиціями МНС України та Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, у яких систематично брала участь видатна поетеса сучасності Ліна Костенко, було зібрано унікальний музейно-архівний фонд, що налічує 42 тис. етнографічних та археологічних пам’яток музейного значення та понад 150 тис. наукових документальних свідчень з різних галузей традиційної матеріальної і духовної культури постраждалих районів Українського Полісся.
На виставці, яка експонується в приміщенні Музею Івана Гончара, представлені комплекси традиційного народного одягу, переважно святкового, та зразки одягової вишивки й ткання з 16 районів Київської (Чорнобильський, Поліський, Іванківський, Вишгородський), Житомирської (Овруцький, Народицький, Коростенський, Олевський, Лугинський, Новоград-Волинський), Рівненської (Рокитнівський, Сарненський, Дубровицький, Володимирецький, Зарічненський) та Волинської (Камінь-Каширський) областей. Територіальні відмінності традиційного вбрання поліщуків проявляються в особливостях крою та декору компонентів костюма, у кольоровій гамі та техніках оздоблення, що пов’язані з місцевими традиціями.
В кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.. на Поліссі залишався традиційним жіночий комплекс зі спідницею, сорочкою, крайкою, фартухом (запаскою),наміткою, постолами та свиткою. Разом з тим у той період у селянській одяговій культурі все частіше з’являються елементи міської моди. Під впливом модних тенденцій сільські жінки зі заможних родинах почали шити одяг з купованих тканин фабричного виробництва, використовувати незвичні фасони (сорочка на кокетці, «кохти» та ін.). Проте майже до середини ХХ ст. ці зміни не торкнулися вбрання мешканців віддалених поліських сіл і хуторів. Деякі компоненти костюма з домотканих тканин виготовляли і активно використовували до 1950-х років.
Експозицію відкриває одяговий комплекс із Вишгородського району Київської області, представлений надзвичайно вишуканим жіночим костюмом 1930-х років з оксамитовою безрукавкою та спідницею, вишитою сорочкою і фартухом з тонко збалансованою чорно-червоною вишивкою (комплекс № 1).
П’ять жіночих та два чоловічі костюми першої половини ХХ ст. дають уявлення про традиційну ношу мешканців Чорнобильского та Іванківського районів Київщини. Два костюми укомплектовані спідницями з фабричних тканин (комплекси №№ 2, 6). Їх доповнюють сорочки традиційного крою з уставками, пришитими по пітканню, фартушки з бавовняної тканини – перкалю (переважно 1950-х рр.), прикрашені вишивкою “хрестик”, тонкотканий вовняний фабричний пояс (“чиндокора”) та домоткана крайка з затопленого села Нагірці (№ 6). До двох комплексів з Іванківського району (№№ 3, 4) входять домоткані вовняні плахти, а в комплексі з Чорнобильського району (№ 8 ) представлено нагрудник зі спідницею з с. Кошівка. Власне плахти з іванківських комплексів і безрукавка (“кірсетка”) характеризують київські мотиви традиційного костюма. Усі жіночі костюми укомплектовані хустками. Особливо цінною є іванківська домоткана хустка з с. Блідча (комплекс № 3 ), виготовлена з червоної заполочі. Чоловічі костюми з Чорнобильського району (№№ 5,7) укладені з вишитих сорочок та штанів традиційного крою з домотканого полотна, домотканих вовняних крайок. Один комплекс доповнений коричневою пів-свиткою з доморобного сукна (№ 5, с. Оташів). Зразок короткого верхнього суконного вбрання, моднго у 1930-х – 1940-х рр., – “пуджак” демонструє чоловічий одяговий комплекс з Поліського району Київської області (№ 10, с. Зелена Поляна).
Чотири одягові комплекси (№№ 9, 11, 13, 14) дозволяють побачити, який одяг вбирали жінки і дівчата у свято чи в неділю у Народицькому, Овруцькому, Лугинському та Олевському районах Житомирщини. Традиційну святкову спідницю “літник” (“андарак” – с. Левковичі Овр. р-ну, “саян”– с. Зарічка Лугин. р-ну) з домотканої вовняної тканини червоного кольору у смужку або клітинку доповнюють сорочки з домотканого лляного полотна з уставками, пришитими по пітканню, оздоблені на рукавах, комірцях та манжетах вишитими орнаментами. Місцевим маркером представлених костюмів Житомирського Полісся є вовняні домоткані запаски з візерунками килимової композиції (т. зв. “килимові запаски”). Характерними головними уборами є також намітка поч. ХХ ст. з с. Осни в Лугинському та “платок” поч. ХХ ст. з с. Копище в Олевському одягових комплексах. Звертає на себе увагу чоловічий костюм з верхнім плечовим одягом з доморобного сукна – “буркою” з капюшоном 1920-х рр з с. Покалів Овруцького району (№ 12).
Вирізняється серед інших комплекс вбрання шляхтянки з с. Бехи Коростенського району (№ 15), укладений з сорочки, чорної шовкової хустки, що гармонійно поєднується зі спідницею ясно-жовтого кольору, оздобленою чорним фабричним мереживом. Така кольорова гама не характерна для традиційного селянського одягу.
Доповнює ряд одягових комплексів Житомирщини жіночий костюм кінця ХІХ – початку ХХ ст. з с. Курчиця Новоград-Воинського району (наданий для виставкової експозиції збирачем-аматором І. Перевертнюком).
Рівненське Полісся представлене сімома жіночими та одним чоловічим одяговими комплексами з Рокитнівського (№ 16), Сарненського (№№ 17, 18, 19), Дубровицького (№№ 20,21), Володимирецького (№ 22) та Зарічненського (№ 23) районів. Близький до них за стилістичними ознаками жіночий костюм (№ 25) з Камінь-Каширського району Волинської області. Характерною ознакою вбрання поліщуків Рівненщини й Волині є домінування в декорі тканого орнаменту. В усіх зазначених районах відомі були вовняні домоткані спідниці “літники, лєтнікі”, пізніше – спідниці з фабричних тканин, до яких одягали сорочки, оздоблені на рукавах та уставках, на комірі й манжетах характерними для цих районів тканими чи вишитими геометричними орнаментами (часто у вигляді горизонтальних смуг), виконаними в техніках “перебирання”, “затикання” (для ткання), “заволокання”, “занизування”, затягання”, “настилання” (вишивка), а також у техніці “ризь” (вирізування й обшивання). Такі техніки вишивання (подекуди органічно поєднані з тканою орнаментацією) присутні й у декорі фартухів та особливо наміток, які також були характрним компонентом традиційногомісцевого вбрання заміжньої жінки і досі зберегли свою функцію у весільній обрядовості.
До комплексу із Зарічненського району (№ 23) входить так званий “браний” (вертикально плетений вручну) пояс із с. Наньковичі, властивий для жіночого та чоловічого костюма північних районів Рівненського Полісся.
На особливу увагу заслуговує жіночий серпанковий костюм початку ХХ ст. з Дубровицького району (№ 21), виготовлений з так званого “серпанку” – дуже тонкої, з розрідженою структурою лляної тканини, яка вироблялася переважно до Другої світової війни з льону-лущика (після війни почали масово сіяти льон-довгунець). У комплексі представлені пошиті з серпанкової тканини: сорочка, спідниця, два фартухи (верхній і нижній) та намітка.
Доповнюють виставкову експозицію викладки з орнаментованих рукавів жіночих сорочок (зразки одягової вишивки й ткання), вовняні “брані” пояси і крайки, оригінальні аксесуари до одягу мешканців літописного міста Чорноблиля ХІІ – ХІІІ ст., отримані під час археологічних розкопок (фрагменти скляних браслетів, якими чорнобилянки припинали широкі рукави сорочок, натільні кам’яні хрестики, металеві і скляні намистини та кістяні ґудзики, металеві поясні пряжки), а також “мережена” бодня (с. Теремці Чорнобильського р-ну), в якій у давнину зберігали пліщуки одяг, та традиційні розписні одягові скрині з Чорнобильського, Рокитнівського й Зарічненського районів. (Чорнобильська скриня з с. Річиця датована 1885 роком).
Відвідувачі виставки можуть також ознайомитися з документальними фільмами “Чорнобильський час” (автор Л. Мужук), “Перша леді зони відчуження” (автор О. Самолевська), “Проводи русалок. Обряди русального тижня”(автор Р. Омеляшко) та відеокліпами про роботу Історико-культурологічної експедиції ДНЦЗКСТК у Чорнобильській зоні відчуження.
Державний науковий центр захисту
культурної спадщини від техногенних катастроф тел.501-44-59