До 55 – річчя від дня народження Вікторії РУТКОВСЬКОЇ. Світлий образ моєї Донечки, відкрите серце, щирість та доброту назавжди збережуть у пам’яті всі, хто Її знав.
19 лютого – День народження Вікторії Рутковської. Їй виповнилося б лише 55 років – прекрасна ювілейна дата, початок нового життєвого етапу для чудових звершень у літературній і громадській діяльності.
Попереду було стільки мрій, планів, творчих задумів, ненаписаних віршів… Було. Але… Безжальна рука страшної хвороби після тривалих страждань не подарувала Донечці одужання, а забрала нашу Квіточку у вічність…
Про її творчість розмову поведу, а як писала вірші. нікому не скажу, бо не встигла спитати й не знаю, хто може сказати про першовитоки її Божого дару: звідки взявся її талант і хто його їй подарував. Та, мабуть, Вона також про це не здогадувалася, а просто жила поезією, не уявляючи свого існування без неї.
Це був ніби вибух – невідомо коли і звідки з’явився і як поступово набирав сили, обертів, піднімаючись у височінь і опускаючись у глибини свідомості, ба навіть поза неї… Адже кожний рядок у Вікторії – вистражданий, наповнений глибоким смислом, думками, невикоханим коханням…
Її поезії – не просто римуванняи, це – таїна душі, справжня філософія почуттів, досвіду, – усього, що її оточувало впродовж такого недовгого, але насиченого яскравими враженнями і подіями непростого життя.
Як добирала теми і сюжети до своїх поезій? Спочатку писала короткі поздоровлення до визначних дат, подій, ювілеїв, днів народження для одногрупників з Інституту, друзів, побратимів і посестер з Волинського братства.
Далі – відгукувалася на актуальні події сьогодення; поступово визрівали епічні сюжети: історичні паралелі, патріотичні вірші, присвята предкам, родині, Волині, Україні.
Практикувалася також у складних формах – одах, поемах, поетичних імпровізаціях і переспівах на музичні та релігійні теми.
Намагалася шліфувати кожну фразу і якщо було складно дібрати якесь слово, зверталася до мене за допомогою й страшенно раділа вдало знайденому епітету, метафорі. порівнянню чи римованому рядочку.
А скільки щирості. духовності у молитвах. по – своєму прочитаних, у Великодніх, Різдвяних віршах, яке палке прагнення пізнати сутність Буття в Псалмах та їх переспівах!
Коли ще були сили, вже у ліжку, власноруч друкувала на ноутбуці свої вірші, розподілила їх за розділами – така структура й залишилася для подальшого форматування і редагування.
Складність упорядкування полягала в тому, що чимало поезій було розміщено на різних файлах та ще й на двох комп’ютерах. Все треба було зібрати докупи і не помилитися тематикою, а вибудувати струнку поетичну архітектуру за формою і змістом.
Вікторія серйозно почала писати одразу після Інституту – невеликі нариси з просвітницької, мистецтвознавчої тематики, в періодиці, спеціалізованій освітянській пресі («Кравєзнавство, географія, щкільний туризм», «Освіта», «Українське слово», «Культура і життя» та ін.).
Пізніше, коли стало гострішим перо, друкувалася в тижневиках «Слово Просвіти», «Нація і держава», «Літературна Україна», літературних альманахах (видавництво Стпсюк Л. С., Хмельницький); щорічниках «Волинь моя» МГО «Волинське братство»; на Інтернет – порталах «Волинське» братство, «Жінка – Українки», «Українська християнська поезія» та ін.
Чимало зворушливих віршів Вікторія присвятила рідній матусі, яку називала сестричкою і ставилася до неї навіть як до своєї донечки – ласкаво, турботливо, з любов’ю. І піклувалася про мене щодня. щогодини, ніби я її дитина, а не навпаки. Я звикла до постійного зв’язку з нею, до її уваги і підтримки. Тому сьогодні мені так важко й самотньо, тепер я по – справжньому осиротіла…
Мене з’їдає туга і безнадія… Бо ні з ким словом перекинутися і ніхто тебе не посварить, ні пожурить, ні похвалить, ні обійме, не поцілує, не скаже «добраніч» або «доброго ранку». Цінуйте, люди добрі, що маєте сьогодні, насолоджуйтесь життям, бо може трапитися як у мене: вірили, сподівалися, надіялися, Богу молилися, а сталося не так, як гадалося. От і все.
Дякую тобі, моя Вітуся дорогенька, за Твій талант, за красу і любов, які ти дарувала мені й усім, хто під час тривалого чи короткого спілкування був поряд з Тобою. Читаю і перечитую Твої поезії, які Ти мені навіть не всі показувала і кожного разу захоплююсь Тобою. Так вправно володіти словом, так масштабно охопити розмаїття тематики і глибину почуттів – це дорогого вартує і не кожному під силу.
Поетична збірк Вікторії «Я – ЖИВА!» включає близько 400 віршів, та це ще не всі, а переважно ті, що створювалися нею десь впродовж останніх 10 – 15 років. Видання має побачити світ цієї весни.
Її поезії – це справжній скарб, бо в них не тільки образне споглядання та фіксування гострим оком навколишнього світу, чи емоційний крик душі, а й влучна характеристика багатьох відомих особистостей, знайомих і незнайомих, що залишили свій яскравий слід на землі, з якими Віточка спілкувалася або захоплювалася ними.
На цьому приношу щиру подяку друзям і знайомим, які втішають, впродовж року допомагали і допомагають мені у цей важкий нескінченний час жалоби, туги і страждання за Донечкою. Усім бажаю здоров’я, добра і радості, а Вікторія хай спочиває з Богом у колі Праведних і Святих душ в Райських Садах Царства Небесного, де нема ні печалі, ні зітхання, ні тривог, а життя безкінечне. Вічна і Світла їй пам’ять!
Мама Ольга Василівна
і члени родини Валькових – Рутковських,
19 лютого 2021 року
ДВІ П’ЯТІРКИ як два сонця на небі сіяють,
Нашу Віку з ювілеєм в космосі вітають.
Шлях Чумацький освітив життєву дорогу
Й написав на небесах «Віка – Перемога!».
Зірки їй подарували жменю діамантів,
Щоб розквітли в небесах коштовні таланти.
Місяць ніжно погойдав Віточку на хмарці,
По планетах погуляли, закружляли в танці.
– Ходи, доню, обережно, ступай помаленьку…
А пташки нехай несуть тобі вітання від неньки.
Віточка у цю зимову, морозну днину ніби поряд з нами,
Вона все бачить і дарує свої вірші:
ТЬМЯНИЙ ЛІХТАР… І СНІГ РЯСНИЙ
Тьмяний ліхтар… І сніг рясний…
В світлі – кущі – химери…
Гук пролунав десь голосний…
Рипнули тихо двері…
Сипле і сипле мокрий сніг…
В небі – зірок неспокій…
Раптом почула я твоїх
Відзвук далеких кроків.
Мла навкруги. Спустілий двір.
Вітер гуде у трубах…
Чистий, білий, як сніг папір…
І заметіль у грудях…
МІЙ ХРЕСТ
Це мій хрест по життю – невзаємності дика отрута.
Перебути тебе – це не засіб, кінцева мета,
І молитись у Вічність – просити гріховну спокуту,
Як вологи благають у неба дозрілі жита.
І минають літа, відбувається все, як спочатку,
Як написано Богом у Книзі Великій буття…
Я лишаюсь тим самим наївним, зухвалим дівчатком,
Й необачливо падаю в теплі обійми життя.
Я не бачу навкруг – ні себе, ані світу – нікого!
Тільки погляд і подих, що б’ються душі в унісон,
Тільки поклик за обрій – забути про рідні пороги,
І поринути в казку – чудовий небачений сон.
Та реальність страшна і жорстока, як зрада і втрата.
Дисонанс передує – солодких нема співпадінь.
Перебути тебе – це у серці нікого не мати,
Тільки подругу вірну – минулого скреслого тінь.
Я постукала в душу, неначе у замкнені двері…
Я волала : – Впусти! Непотрібно нікого мені!
… У небесній душі із якихось захмарних матерій
Вже зоріли печалі криваві досвітні вогні.
Я для тебе ніхто – так, звичайна якась подорожня,
Що у натовпі легко торкнув випадково плечем…
Я для тебе така ж – як блондинка, брюнетка, як кожна!
…Тільки в мене, під серцем, щось боляче віршем пече…
* * *
Сьогодні ми, київські волиняни з «Волинського братства», жіночого Клубу «Волинянка, гурту «Волиняни», а також рідні, друзі, знайомі мали б вітати Вікторію Рутковську з ювілейним Днем народження.
Скільки чудових побажань отримала б вона у цей день! Натомість ми можемо висловити тільки сум і жаль. посилаючи наші вітання туди, де спочиває Вікторія.
Нехай їй буде там Царство Небесне.
Хай спочиває з миром.
Ми висловлюємо щирі співчуття її мамі, Ользі Василівні, яка найважче перенесла і переносить цю втрату, сину Владиславу та чоловіку Андрію.
Вікторії немає поряд, але вона жива у серці.
Світла їй пам»ять.
Валентина Слободян
Сьогодні мав би бути в тебе Ювілей, на превеликий жаль уже майже рік ти не з нами. Ти живеш між нами в своїх віршах та в нашій пам’яті. До сих пір не сприймається дійсність. Пам’ятаю, молюсь, сумую!
——-
Людмила Баннікова
Вікторіє!!!Ти живеш , усміхаючись нам зі світлин, Ти живеш в наших спогадах і розмовах, Ти живеш… тільки в іншому світі уже нам далекому і невідомому. Нам тебе не вистачає. Ми сумуємо і молимось… любимо і пам‘ятаємо .
——-
Любов Шепард
RIP! Our Viktoria would be 55 years old today. Вічная память. Ти в наших серцях. Тебе забути просто неможливо. І ніхто ніколи тебе не замінить. Нашого неймовірного сонечка рудоволосого, поетеси і співачки немає з нами. А мала б тільки 55 років зараз. Як би то був просто жахливий сон? І ми б зібрались і святкували сьогодні ювілей Вітусі? Якби …
——-
Ганна Маковська
Сумую дуже. Наша сонячна, життєрадісна подруга так завчасно відійшла у засвіти, та назавжди залишилася у світлих спогадах. Душа твоя, Вікторіє, нехай у блаженстві спочиває, пам’ять про тебе із роду в рід.
——-
Варвара Данилко
З Днем народження, дорогенька Вікусю! У цей твій 55-річний Ювілейний день народження бажаю тобі сонячного дня, затишку і благодаті в Раю. Важко змиритися, але мабуть там, на небесах, потрібно було більше таких, як ти: добрих, щирих, талановитих і, тому ти залишила цей світ. Сумно, але ніколи вже ми, не заспіваємо тобі Многая літа… То ж нехай Янголи на небі, заспівають для тебе найкращу пісню! Я вдячна долі, що була знайома з тобою, Вікуся. Світло, яке ти привнесла в моє життя, все ще надихає мене. Ти завжди розуміла з півслова, підтримувала, давала слушні поради. Іноді, так хочеться тобі зателефонувати, хоч два слова сказати, про проблеми і труднощі не говорити, ну а ти все зрозумієш між рядків. Моє серце все ще щемить від болю, а на очі навертаються сльози. Ніколи не зітруться з пам’яті спогади про тебе, мила Віточка-квіточка, особливо ті незабутні поїздки з концертами на Волинь. Твої вірші живуть в наших серцях. Бажаємо тобі нескінченного щастя і миру у твоїй небесний обителі. Будь благословенна у Царстві Божому.
——-
Ніна Омріяна-Бай
Світла пам’ять…Вікторія незабутня для родини, для волинського земляцтва для багатьох людей, яким вона дарувала тепле проміння своєї душі..
—–
Галина Бідношей
Я би тебе обійняла, я би тебе розцілувала, я би подарувала щось волинське, я би в твій день народження побажала справжнього жіночого щастя, ми би разом заспівали… Туга і сум розривають моє серце…
——-
Лариса Грінченко
Немає слів, щоб виразити біль і тугу волинської родини, мами Ольги Василівни, чоловіка та сина…. Ми би мали привітати сьогодні нашу квіточку Вікторію з ювілейною датою. Ми би співали пісень, присвятили цілу виставу, де би віншували талановиту і неповторну посестру. Хай наші молитви линуть у небеса, де перебуває Віка… Вічне спочивання у мирі і світло віковічне нехай тобі світить, а нам душу грітимуть теплі спогади про тебе і твої вірші, пісні і присвяти. Амінь.
——-
Галина Оксюк
Наша Квіточко, ти квітнеш у наших серцях своєю творчістю, ти посміхаєшся у світлинах, ти вчиш нас шанувати життя… сумуємо, пам’ятаємо… Царство небесне світлій твоїй душі.
——-
Ганна Ярмолюк
Світла пам’ять ! Ми всі нині сумуємо, що ти не з нами. До сих пір не хочеться у це вірити.
——-
