В народі кажуть: “Було б так легко, якби не було так важко”. Бо життя воно таке від нас і не від нас залежне. Є два великі фактори, перед якими ми часто безсилі це природа і людина. Нинішній високосний рік цьому яскраве підтвердження. Минає лише півроку, а ми попали у полон світвої пандемії, ми переживаємо повені, пожежі і буревії, важкі втрати близьких та й політичні пристрасті не додають оптимізму.
Які грандіозні плани були у нас, київських волинян, на початку цього року. З цією метою Міжнародне громадське об”єднання “Волинське Братство” 11 лютого зібралося на свою першу у новому році Раду.
Рада знову запланувала поїздку на Волинь як і минулого року – у червні, на День Конституції і вихідні, в “Лісову пісню”, де планували провести другий фестиваль пісень про волинський край. Все так добре складалось. Адже Волинська обласна рада навіть кошти виділила на цей фестиваль і програму вже намітили.
Планували також провести пленер на чудових краєвидах озера Пісочного для київських художників і самим взяти у ньому участь, можливо виявити приховані таланти.
Знову хотіли зустрітись в імпровізованій “Поетичній світлиці”. Адже минулоріч було так цікаво.
Серйозно думали навіть майнути у Польщу Люблін та Холмщину. Бо скільки там тієї дороги з Ковеля, туди і назад і віз не потрібно.
А про ранкові і вечірні купання в чудодійній воді озера Пісочного й годі говорити…
Але рівно через місяць ми всі зрозуміли, що опинились в інших життєвих реаліях, які до цього не доводилось проживати.
Та ці випробування необхідно пройти спокійно і виважено, а, головне, триматися разом. Не важливо, що дистанційно. Тож ми, волиняни спілкуємося по телефону, вайберу, у фейсбуці, висвітлюємо події на нашому сайті і чекаємо добрих новин, які обов”язково будуть..
Ось саме по телефону ми дізнались, що наш голова Ради Сергій Шевчук переніс складну хірургічну операцію і нині проходить реабілітаційний період лікування. Тим не менше і там у нього думки про нас – волинян. Як політик він усіх нас вітає з Днем Конституції, як голова Ради бажає волинянам триматися разом, виявляти терпіння та оптимізм, як людина і лікар бажає нам щастя, благополучя і, звичайно, здоров”я.
А ми всі дружно, висловлюємо Вам, Сергію Володимировичу, повагу і побажання швидкого одужання!.
А ще Сергій Володимирович запропонував саме у ці дні згадати яскраві миті нашої чудової минулорічної подорожі на рідну Волинь.
Тож поїхали!
Як відзначити 20-літній ювілей міжнародного громадського об”днання “Волинське братство”? Який зал, кого запрошувати і т.д.? Ці питання стояли і перед нами у минулому році. Але цю дилему чітко і твердо вирішив наш голова Сергій Шевчук. На засіданні Ради він оголосив, що святкувати ювілей ми поїдемо на Волинь, а конкретно у санаторій “Лісова пісня”, який розташований на мальовничому озері Пісочне. А щоб нам не було скучно, запропонував провести там перший фестиваль пісень про волинський край “Волинь моя”, вірніше започаткувати цей фестиваль. Це було несподівано, а головне, вперше і не стандартно. Всі попередні плани полетіли, бо перед нами стояли зовсім інші практичні завдання: транспорт, розміщення, кількість учасників і ще… фестиваль.
Всі ці завдання ми подолали, бо команда у нас була дієва і згуртована. Останні штріхи плану розселення пізно вночі перед поїздкою і наступного ранку ми виїхали від “Золотих Воріт” у комфортабельному двоповерховому автобусі на Волинь. І поїздка в автобусі це окрема тема…
Трохи поспішали, бо цього дня у нас був запланований захід в смт. Старий Чорторийськ. За нашою ініціативою тут відбулось встановлення пам”ятної дошки на школі, в якій навчався Антон Бутейко – видатний волинянин, український дипломат, політик, парламентар та державотворець.
Почесну місію відкрити пам’ятну дошку було доручено Миколі Жулинському та племіннику Антона Бутейка М. Кальковцю.
Спільно з директором школи Оксаною Сергіївною Брик ми запросили на відкритя і до виступів Надзвичайного і Повноважного посла України Олександра Федоровича Моцика, заступника Волинської обласної Ради Пирожика Олександра Веніаміновича, голову держадміністрації Маневицького району Линдюка Андрія Олександровича, першого заступника МГО “Волинське братство” Набруска Віктора Івановича, президента МГО “Волинське братство” Миколу Жулинського, випускників школи, в якій навчався Антон Бутейко, Колбуна Миколу Дмитровича – доктора технічних наук, професора та Колбуна Зосима історика, краєзнавця. Тож це була знакова подія для нас і цього містечка.
Насамкінець, була підписана Угода про співпрацю між МГО “Волинське братство” та загальноосвітньою школою смт. Старий Чорторийськ. А шкільній бібліотеці ми подарували книги з бібліотеки “Волинського братства” та власних бібліотек членів земляцтва.
Перед тим, як їхати далі, ми із задоволенням оглянули колишній домініканський костел, теперішній Хрестовоздвиженський чоловічий монастир, а також чудові краєвиди Старого Чорторийська.
Пізно ввечері після розселення, не дивлячись на холодний вітер, ми пригали з пірса і бовтались у теплій воді озера Пісочне, змиваючи дорожню втому… Так пройшов перший день нашої подорожі.
Знаковою подією у рамках відзначення 20 річчя створення МГО “Волинське братство” став Перший фестиваль пісень про волинський край “Волинь моя”. Його ініціатор і натхненник – голова волинського земляцтва Сергій Володимирович Шевчук і відкрив вступним словом цей мистецько-пісенний захід, який відбувся за участі 70 представників київських волинян земляцтва, які приїхали на Волинь, численних учасників цього дійства, відпочивальників санаторію “Лісова пісня”, гостей з Волині та інших міст України, які люблять цей чудовий край, його людей, традиції і культуру.
Перед початком фестивалю режисер документаліст, лауреат Шевченківської премії, почесний член МГО Михайло Ткачук показав короткометражні документальні кліпи з життя МГО “Волинське братство”: “Молитва за Україну”, “Пам”яті Данила Курдельчука “Волинь моя”, кожен з яких супроводжувався піснею “Молитва”, “Дикі груші” і “Волинь моя”.
І ось чарівна Влада Чайка та елегантний Роман Пугач привітали глядачів та оголосили склад поважного і професійного журі, до якого увійшли народна артистка України Світлана Мирвода його голова, заслужена артистка України Алла Опейда, директор Волинського науково-методичного центру культури Любов Рожнова і провідний методист з народної творчості Ірина Хмілевська.
На фестиваль приїхало чимало аматорських колективів з Волині, які виявили бажання донести пісні про рідний край широкому загалу глядачів, бо неодмінною умовою фестивалю було виконання пісень всіх жанрів, але лише таких, що пов”язані з волинським краєм.
Першим ансамблем, який презентував свої кращі пісні про Волинь, став гурт “Волиняни”, створений при МГО “Волинське братство”.
Як конкурсну, ансамбль виконав пісню Ганни Маковської “Спомин про Волинь”, яку ми, київські волиняни, вважаємо своїм неофіційним гімном. На правах організаторів ансамблю дозволили виконати ще дві пісні поза конкурсом. Це мікс на відому пісню “Волиняночка”, яка є своєрідним гімном жіночого Клубу “Волинянка” та “Дикі груші” – пісня про полеглих героїв УПА, слова якої були написані Дмитром Павличком за розповідями нині уже покійного голови земляцтва Данила Курдельчука і музику до якої написав Сергій Шевчук – нинішній голова МГО.
Всього на фестивалі було виконано 27 пісенних творів про Волинь.
На сцені виступили гості фестивалю – знані артисти, що полонили серця слухачів. Це дует “Душа Волині” у складі Алли Опейди та В”ячеслава Судими. Вони виконали низку пісень, серед яких пісня “Лесина казка” на слова Петра Маха і пісня “Душа моєї рідної Волині ” на слова поетеси Ніни Омріяної-Бай.
А завершила фестивальну програму народна артистка Світлана Мирвода – наша чудова землячка, муза АТО з позивним “Арфа”, яка виконала пісню “Пам”яті друга”, присвячену Володимиру Гемері і тим захисникам, які пішли з життя. Під аплодисменти виконала Світлана пісню «Лесин край», де згадується її рідне село Дубове, що на ковельщині.
Журі визначило п”ять лауреатів фестивалю. Голова оргкомітету Сергій Шевчук згідно рішення журі вручив переможцям та усім учасникам першого фестивалю пісень про волинський край “Волинь моя” дипломи та пам”ятні сувеніри.
І за традицією волинян фестиваль завершили спільним виконанням усіма учасниками і присутніми в залі пісні-переможниці першого фестивалю пісень про волинський край “Волинь моя”. Це було хвилююче і феєрично, на очах виступали сльози, а на серці пишним квітом цвіла любов і гордість за наш рідний, найкращий у світі волинський край, який вартує найтрепетніших слів, поваги і слави…
Тож відповідно до сценарію, який підготувала наша невтомна на творчі ідеї і способи їх втілення, на жаль, нині покійна (як же важко це писати), Вікторія Рутковська, фестиваль завершився. Він пройшов з величезними успіхом! Це був вдалий старт, тож буде і його продовження в майбутньому, навіть якщо у цьому році нам перешкодив злощасний вірус!
Піднесення і позитивні емоції продовжились ввечері, тому що такий чудовий захід сонця міг бути тільки тут, на озері Пісочному. Він і покликав нас знову на пірс, де ми плавали у прозорій чистій озерній воді і співали, співали, співали, завершуючи другий казковий день.
День третій, спека неймовірна, вода в озері – парене молоко.
Але між плаваннями та засмагами знайшлось багато охочих послухати майстер-клас академіка, доктора технічних наук, професора Української та Європейської Академії наук, волинянина за походженням Колбуна Миколу Дмитровича про інформаційно-хвильову терапію.
А ще, волиняни – народ творчий, бо народилися на благодатній землі Лесиного краю. Тому, не зважаючи на спеку, після ситного обіду у затишному куточку парку, під віковічними соснами зібралися шанувальники рифмованого слова задля живого поетичного спілкування аби послухати наших поетів.
Спершу свої вірші читав Іван Миколайович Костик, виходець із села Новосілки, що поблизу містечка Лукова.
На поетичному зібранні свою поезію презентувала відома українська поетеса Ніна Омріяна-Бай.
Своєю творчістю поділився і Микола Гриценко – журналіст, поет, прозаїк, громадський діяч. Президент благодійної організації “Фонд сприяння ініціативам газети «День». Член Національних спілок журналістів таписьменників України. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій і конкурсів.
А ввечері на нас чекала вечеря, але не звичайна, а святкова. Адже ми приїхали святкувати 20-річчя. Тому як же без вітань та святкових тостів! І сукні відповідні одягли і зачіски після купань в озері зробили і макіяж навели, чоловіки відповідно також причепурились.
Перший тост-вітання оголосив голова Сергій Шевчук, який не шкодував теплих слів і подяк на адресу нашого земляцтва і його членів. А ми у відповідь також підготували йому сюрприз. Всі разом заспівали присвячену йому пісню на мелодію повстанської веселої пісні “Як ішов я з раннього гуляння…”.
Настрою додав дует “Душа Волині” у складі Алли Опейди та В”ячеслава Судими, якийсвоїми чудовими піснями привітав нас з ювілеєм. Ще раз вразила нас своїм чистим і сильним співом Влада Чайка. А виконання Владою разом з Романом Пугачем італійської пісні “Тіme to say goodbye”, слова Лучіо Кварантото, музика Франческо Санаторі, викликало шквал оплесків. Свої ексклюзивні авторські пісні подарував присутнім також бард з Луцька Микола Більшевич.
І завершила наш фейєричний святквий вечір народна артистка України, наша Світлана Мирвода. Її харизма, голос, підбір і подача пісень зачарувала усіх, а найбільше нашого президента, академіка Миколу Жулинського. І нам випало щастя почути пісню з холмщини у його виконані. А голос у нього гарний і сильний. Це було “родзинкою” і несподіванкою нашого свята.
Було багато вітань та виступів різного жанру пісенного, поетичного та у прозі.
На пам”ять про святкування 20-річного ювілею членам та активістам земляцтва вручили сувенірні тарілки з портретами кожного, а гостям з емблемою МГО “Волинське” братство”.
Чудове закінчення! Чудове свято! Але крапку ми все ж таки поставили на пірсі озера Пісочного з купанням, піснями та жартами, не шкодуючи за зачісками та макіяжем…
Епілог
Наше перебування у “Лісовій пісні” відбулось як спалах, як сонячний протуберанець. З моменту, коли наш автобус-гігант від”їхав від Золотих Воріт і до того, коли ми стомлені і щасливі повернулись і “висипали” біля метро “Житомирська”, все було насичене подіями, емоціями, нестачею часу і захопленням. Хотілося всюди встигнути, все подивитись, насолодитись озерною цілющою водою і казковою волинською природою, а ще і рибку та екологічно чисту чорницю прикупити додому.
От що, що можна з впевненістю сказати, то такого ювілею не було в жодному земляцтві. Наш дружний, родинний колектив успішно поєднав корисне з приємним. Про корисне ми написали. А ось про проємне…
У більшості день розпочинався рано-вранці і закінчувався пізно ввечері – на пірсі. Правда, дехто у вечірній час надавав перевагу дискотеці. А на пірсі ми любувались прозорою водою вранці і незвичайним заходом сонця ввечері. Тут зручно було пірнати у воду, а романтики додавали ліхтарі вздовж пірса.
Тож, озеро, пірс…захід сонця.
Приємна прохолода “срібної” води вдень…
Але коли ще прийдеться гуртом поплавати вночі?..
.
Приємно уявити себе русалками чи Мавками.
Обережно тут блукають і Лукаші!..
Ну, ще ось таке…признання…
Ось коротко згадали ті чудові миті. І вони чудові навіть не у насиченій програмі та відпочинку на озері, а в тому, що ми були разом. Бути разом у столиці одне, а приїхати разом на рідну волинську землю це зовсім інше відчуття. І тому цілий рік, до цього моменту, ми при кожній зустрічі згадували цю поїздку і невпинно дякували нашому голові Сергію Шевчуку за його рішення.
Уявляєте, сьогодні ми могли б вже плавити в озері Пісочному, якби…
Будьмо разом і наші мрії здійсняться!
Разом з усіма згадувала
Жанна Шнуренко
