ВЕЧІР, НАПОВНЕНИЙ ПОЕЗІЄЮ, МУЗИКОЮ,
АРОМАТОМ КАВИ ТА ЛЮБОВ’Ю ДО ВОЛИНІ
Минув рік, як в Національному музеї літератури України відбувся поетичний вечір Вікторії Рутковської. Надворі серпень і через день свято нашої держави – День незалежності. І ми знову поспішаємо у Національний музей літератури, десвоїх друзів збирає вже родинний дует Ольга та Вікторія Рутковські.
Поетичний вечір Ольги та Вікторії Рутковських, який відбувся 22 серпня 2018 року, ще можна назвати «Поезія з присмаком кави, у тональності серпня». Він не був схожий на попередні, вже неодноразово впродовж літнього сезону організовані Національним музеєм літератури у Києві. Адже вперше у циклі «Вечори для шанувальників сучасної української поезії» брав участь творчий родинний тандем – Ольги і Вікторії Рутковських.
Відкрила творчу зустріч, заступник директора Музею Раїса Сєннікова.
Вона представила присутнім героїнь вечора, підкресливши що Ольга Василівна – відомий народознавець, журналіст, сценарист і постановник фольклорних заходів, автор популярних народознавчих радіопередач на Першому каналі Українського радіо. Вона понад півстоліття свого життя присвятила розвитку й популяризації української народної творчості, забутим постатям національного відродження. Ії донька Вікторія – культуролог, практичний психолог, ведуча концертів та фестивалів. Вона вправно володіє віршованим словом і має у доробку понад кількасот поетичних творів різних жанрів й стилів, які друкувалися у збірках, журналах, часописах, тематичних альманахах, щорічнику «Волинь моя» тощо. Відбулося вже два її творчих вечори».
Спочатку Вікторія поділилась яскравими враженнями від щойно завершеного Восьмого Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» на Волині, на якому з великим успіхом виступив ансамбль «Волиняни» міжнародного громадського об”єднання «Волинське братство». Своє мистецтво учасники дарували на концертах в Замку Любарта в Луцьку, у місцях героїчної слави в – Берестечку і в урочищі Вовчак, де народилася «Волинська Січ».
Далі – подякувала матусі за всі таланти, якими вона її наділила, і прочитала вірш «Посвята любій мамі».
Розраховане на проведення камерних зустрічей поетичне кафе на третьому поверсі Музею літератури, не могло вмістити всіх бажаючих. Було рясно від духмяних букетів, усмішок, теплих привітань, бо й самі героїні вечора були схожі на квіточки.
Атмосфера була надзвичайно теплою й дружною, яку доповнювала чудова виставка робіт відомого художника, лауреата Шевченківської премії Володимира Слєпченка «Вони наближали Незалежність», а також монтаж з колекції старовинних сімейних світлин з материного і батьківського боку: Войнаровських – Кононенко – Рутковських, – обрамлених раритетними волинськими рушниками.
Приємно було зустрітися з побратимами по праці на культурній ниві та корифеями фестивального руху.
Професором, заслуженим працівником культури України, керівником народного заслуженого ансамблю пісні і танцю «Дарничанка», Петром Андрійчуком.
Відомим журналістом і діячем культури, засновником та організатором ряду фестивалів й конкурсів в Україні, головою Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата», Миколою Рудаковим.
Колишнім завідуючим сектором Жовтневого палацу культури Віктором Рубаном.
Головним режисером Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» на Волині, викладачем культурології Волинського державного коледжу культури і мистецтв ім. Ігоря Стравінського, заслуженим діячем мистецтв України, Іриною Хмілевською та її донькою, етнографом і народною майстринею, Оксаною.
Кандидатом філософських наук, доцентом Оксаною Приймак; доктором філологічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України Сидіром Кіралем.
Радіожурналістом Оксаною Прилипко.
Старшим науковим працівником Українського центру культурних досліджень Інною Александровою.
Прийшли привітати і представники МГО «Волинське братство»: член Ради Андрій Поліщук з дружиною, жінки клубу «Волинянка», а також подруги, шанувальники поетичного слова, волонтери з волонтерської групи «Бойові швачки».
Концепція вечора включала в себе кілька поетичних блоків, а через всю програму проходила наскрізна лінія: «Волинь». «Родина». «Славетні постаті рідної землі», «Пам’ятні події в історії країни і долях доньки й матері Рутковських».
Звучала інтимна й громадянська лірика, поезія на історичні та актуальні теми сьогодення, спогади про батьків і друзів; філософські роздуми про природу, мистецтво, кохання, духовність. Патріотичні почуття, любов до музики, шанобливе ставлення до предків: бабусиної синьоокої Волині і дідового степового Донбасу, з яких проросло коріння Вікторії, розкриті у її поезіях: «На світі іншу долю не шукай», «Моя Мельниця», «Маяки», «Слухаючи Вівальді, Пуччіні, Росіні», «Якщо ти справжній України син», «Рапсодія кохання», «Яслухаю серцем» та ін.
Спостерігаючи за Вікторією протягом вечора, можна було насолоджуватись не тільки її поезією, коментарями, а й емоціями, які так яскраво демонстрували її багатогранний внутрішній світ, бо йшли від душі – щиро і невимушено.
Громадянській, культурологічній, історичній тематиці присвячені вірші Ольги Василівни: «Лист батькам з війни в Україні», пам’яті Д. Фальківського, В. Юхимовича (разом з Вікторією), І. Сльоти; «Волинські роздуми», «Мій талісман», «Нас Лесине слово кличе до бою», «Фольклорні незабутні вечори» тощо.
Емоційно прочитані автором вірші розкривали філософські грані її творчості, які свідчили про життєвий досвід та мудрість.
Окрасою програми стали пісні – «Очерет мені був за колиску» Д. Фальківського з доданням рядків повстанської тематики», «Друже Ковалю» (муз. і сл. Миколи Матоли), «Якби зустрілися ми знову» на вірші Тараса Шевченка, які душевно заспівала народна артистка України Світлана Мирвода.
Кожну пісню Світлана презентувала емоційним і цікавим коментарем, який перетворював її на маленьке театральне дійство.
Зворушливо і піднесено прозвучали пісні: «Батьківський поріг» (муз. і сл. Ганни Маковської) у виконанні Федора Вареника; «Любов» (сл. Тетяни Петровської) – автора музики, композитором, поетесою, лауреатом Всеукраїнських конкурсів, Ганною Маковською; «Волинська земля» (муз. і сл. Марія Морозенко), «Рідна мова» (муз. Неллі Кушнір, сл. Надії Христенко» і «Моя Україна» (муз. Миколи Свидюка, сл. Марії Бойко) – співачкою, лауреатом Всеукраїнських конкурсів, Ганною Ярмолюк.
А пісні «Гей там, на Півночі Волині» Василя Прийми, «А льон цвіте» (муз. Івана Сльоти, сл. Василя Юхимовича) заспівали усім складом ансамблю «Волиняни».
Посвята від Руслана Іщенка – пісня «Тебе не можна не любити» (муз. Ірини Бези, сл. Івана Бурдака) – для Вікторіїі та «А ти така красива, як тоді» (муз. Анатолія Лавренчука, сл. Миколи Томенка) у дуеті з баяністом В’ячеславом Шульгіним – для Ольги Василівни пожвавили ритм вечора, який тривав близько трьох годин, і викликали бурхливі оплески присутніх, особливо коли учасник хору «Оболонь» Микола Жека, запросив поеток до танцю.
Зустріч шанувальників поезії проходила напередодні державних урочистостей – Дня прапора і 27 – ї річниці проголошення акту про Незалежність України, тому тема боротьби за її свободу й самостійність не тільки зі зброєю, на полі бою, на майданах і віче, – а й за допомогою гострого слова, патріотичного вірша і пісні, – також знайшли своє місце у програмі. Тож запланований камерний вечір перетворився у тематичний, з роздумами про долю народу і держави.
Враженнями від насиченої розмаїтої програми вечора, його чудової світлої аури, смачної ароматної кави і вишуканих ласощів, а також щемними спогадами про співпрацю з господинями дійства, поділилися Петро Андрійчук, Ірина Хмілевська, керівник жіночого клубу «Волинянка», перший заступник голови Ради МГО «Волинське братство», Жанна Шнуренко. Вони побажали родині Рутковських здоров’я, злагоди, творчих успіхів, видання нових книжок. А головне – миру кожній людині, Волині і всій Україні.
І на завершення дійства, за традицією, присутні урочисто, з хвилюванням, заспівали неофіційний гімн волинян усього світу «Волинь моя» Степана Кривенького.
Поетичний вечір дуету Рутковської був дійсно феєричним!
Бо їх слово – то справжня поезія і справжнє мистецтво!
Жанна Шнуренко, Вікторія Рутковська,
Ольга Рутковська
Фото: Георгія Лук`янчука,
Світлани Мирводи, Оксани Хмілевської.
ВІДГУКИ ПРО ПОЕТИЧНИЙ ВЕЧІР:
Микола Жека: «З великим захопленням і насолодою відпочив. Надзвичайно емоційно і тепло було в поважному товаристві. Талановитим господиням цього дійства моє найщиріше шанування».
Тетяна Дукова:«Дякую за прекрасний вечір, проведений у колі неймовірно талановитих і творчих людей! Було затишно, по– родинному тепло і щиро. Успіхів Вам !!!».
Валентина Слободян:«Дякую за гарний вечір, по– родинному затишний…..
Творчих здобутків на майбутнє!».
Лариса Грінченко: «Прекрасний вечір, сповнений поезією, ароматом кави і любов’ю до рідної Волині. Пишаємося нашими зірочками і зичимо нових творчих здобутків! З Днем Незалежності!».
Оксана Приймак:«Життя – буття наше нинішнє, сьогодення, ох, і непросте! Так багато в ньому всього гіркого та болючого, не завжди зрозумілого, суперечливого, і такого, що обтяжує душі наші й кожну душу людську. Тим приємніше й радісніше, коли трапляється щось світле та гарне, чисте і добре – таке, що зігріває й надихає. Саме таким стало свято – вечір поезії двох чарівних красунь жінок – поетес Рутковської Ольги і її доньки Вікторії. І хоча я давня шанувальниця цих особистостей та їх обдарувань, була щиро вражена побаченим і почутим. Сподобалося все: і поетичне слово, і гумор, і так до ладу складений план – сценарій дійства, і та невимушена атмосфера, яка панувала в залі, й непідробна щирість спілкування ведучих з присутніми гостями. Аура зали була вельми піднесеною і високою за філософським змістом. Особливо схвилювало звернення донечки до матері – старшої Рутковської. Вікторія схвильовано дякувала їй за велику життєву науку, завсі вміння, успадкові від неї. Саме в цьому проявляється сутність змісту життя династії Войнаровських– Кононенко – Рутковських: служіння рідному народу і землі отчій. І в цей момент мені пригадалися слова нашої великої поетеси Ліни Василівни Костенко:
– А що таке життя? – Це те, що переждалось,
Чи все – таки життя – це те, що відбулось?».
Відбулось! В обох великих патріоток України – неньки. Подібні дійства наповнюють присутніх силою духу і прагненням бути корисним спільноті. І залишаються в пам’яті надовго, а може, й назавжди.
