Сергій Шевчук
Ні, це не Володимир Зеленський. І не хтось із європейських політиків. Це був поляк, відомий, знаменитий, вплив якого на польську зовнішню політику з 1989 року є загальновизнаним. В липні цього року минає 120 років з дня його народження.
2026 рік – рік Єжи Гедройця у Польщі.
Хто це? Хто це? Варто згадати.
Один із найвизначніших інтелектуалів 20 століття, чи не найвпливовіший польський повоєнний політичний діяч – прихильник незалежності
України, Литви і Білорусі, головний речник польсько-українського примирення. Без перебільшення твердять, що його Вітчизною була вся
Східна Європа.
Для богеми Єжи Гедройц, можливо, більш відомий як видавець і редактор журналу ”Культура” (1947р.). Та це був не просто журнал. Він створив у Франції інтелектуальний центр, який зберігав за часи комунізму глибинну польську культуру та, водночас, формував у міжвоєнного покоління тягнення до свободи, незгоди з тоталітарними режимами, розуміння мирного співіснування націй на європейському континенті.
Редакція журналу несподівано стала автором засад зовнішньої політики незалежної Польщі після перемоги ідей Солідарності у 1989 році. ”Культура ” стала форумом для емігрантських авторів. Редактор друкував твори, заборонені комуністичною цензурою. Наприклад, ”Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцина.
Гедройц з легкістю погоджувався на оприлюднення праць провідних українських інтелектуалів, дисидентів та істориків, згадувати яких було заборонено в СРСР. Серед них – Богдан Осадчук (1920-2011) – історик, якого вважають ”архітектором” польсько-українського діалогу; Юрій Лавриненко (1905-1987) – літературознавець, упорядник знаменитої антології ”Розстріляне відродження”; Юрій Шевельов (1908-2002) – видатний мовознавець; Борис Левицький(1915-1984) – політолог, визнаний експерт з радянських репресій і національних рухів та інші.
Богдан Осадчук, Юрій Лавриненко, Юрій Шевельов, Борис Левицький
В цьому відношенні журнал ”Культура” чимось нагадував Інститут Дослідів Волині у канадському Вінніпезі, про який ми не раз згадували в колі земляцького ”Волинського братства” у Києві.
Як же сформувався феномен Редактора ”Культури”?
Народився Єжи у Мінську 27 липня 1906 року. Буремні події того часу змушували родину з Мінська переміщатись до Москви, потім до Петербурга, згодом до Польщі.
Навчався у Варшавському університеті. Студіював історію, закінчив юридичний факультет. Там же відвідував семінар українського історика Мирона Кордуби, де був єдиним поляком. От там він глибоко пізнав нашу історію та зблизився з українськими діячами.
Молодеча завзятість підштовхнула до засновництва ”Клубу злостивих щенят”, що об’єднував молодих людей мотивованих ідеями, а не кар’єрним ростом.
Пізніше редагував часопис ”Бунт молодих”. За публікації критичних до влади статей йому навіть загрожувало інтернування до концтабору Береза Картузька.
В 1941 році добровольцем вступив до війська, служив у Польському корпусі генерала Андерса. Спочатку в Іраку, потім – в Італії, де пройшов шлях аж до битви під Монте-Кассіно.
Телефоніст у Командуванні Варшавського округу, серпень 1920, фото з архіву Літературного інституту
Після війни в 1946 році заснував у Римі ”Літературний інститут”, який згодом переїхав до безпечної Франції. А з 1947 почав видавати часопис ”Kultura” (Париж).
40-ві роки, фото з архіву Літературного інституту
З того часу Єжи Гедройця величають Редактором з великої літери. Пан Редактор не почувався затишно в гостинному Парижі, не заривався в лушпиння власного творчого ремесла. Інститут шляхом продуманої конспіративної тактики таємно отримував із СРСР тексти Самвидаву.
Гедройц координував діяльність з перекладу праць дисидентів на польську, французьку, англійську мови. Прикладом може бути хоча б ”Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби.
Він збирав повідомлення, перекази, згадки про арешти та переслідування таких постатей, як Вячеслав Чорновіл, Василь Стус, Євген Сверстюк, Валентин Мороз, Леонід Плющ, то й же Іван Дзюба. А потім ”скутечно” поширював на Заході.
Не оминав Редактор і гострих питань – Волинської трагедії, операції ”Вісла”. Не деталізував, прагнув бачити головне – майбутній спільний ворог і України, і Польщі – Москва.
Доктрина Гедройця (ULB – Україна, Литва, Білорусь) закликала політиків Польщі (у спрощеному вигляді) до наступного:
– визнати втрату східних земель і не претендувати на Вільнюс чи Львів;
– підтримати незалежність України, Литви і Білорусі;
– відмовитись від імперських амбіцій та будувати відносини з сусідами на рівних.
На мій погляд фундаментальна праця іншого визначного поляка Збігнева Бжезинського ”Велика шахівниця: панування Америки і її геостратегічні імперативи” (1997) грунтується на ідеях Єжи Гедройця стосовно Європейського континенту.
У 1994 році польська держава нагородила пана Редактора найвищою нагородою – Орденом Білого Орла. Єжи Гедройц відмовився. Він зробив це з двох причин: як принциповий протест проти політичного курсу тодішньої влади Польщі та як продовження свого особистого правила – не приймати польських державних відзнак, якого він дотримувався ще до війни.
Помер Єжи Гедройц 14 вересня 2000 року.
№637 часопису ”Kultura” був останнім.
В знак пошани і пам”яті про польського пана Редактора одна з вулиць міста Києва названа на честь Єжи Гедройця.
