Сергій Шевчук
Він не має назви, офіційно не презентований, без декларованих цілей і намірів, міраж новітньої геополітики. Його не можна позначити, як колись ГУАМ чи Східне партнерство, котре відразу нарекли словом БУМАГА (Білорусь,Україна, Молдова, Азербайджан, Грузія, Арменія). Привид бродить по Європі без імені. В Україні до нього причепилась вірусна Назва – УПА (Україна, Польща, Англія), польські журналісти поспішили запропонувати інше – UKUPOL (United Kingdom, Ukraine, Poland), англійський політолог James Rogers насмілився на таке: ”новий тріумвірат”. Йдеться про новий союз у складі Великобританії, Польщі, України. Хоча термін ”союз” є, звичайно, терміном ”на виріст”.
Ініціатива МЗС України потрапила на добрий грунт, і хоча за півтора місяця від її озвучення відбулась лише одна відеоконференція між дипломатами трьох країн в справі військового союзництва, ініціатива була акцептована.
Керівниця нинішньої британської дипломатії Liz Truss спочатку у Твіттері повідомила новину, а 21 січня під час візиту до Австралії заявила про такий формат співпраці. Розвинути ідею та провести офіційну презентацію їй завадив COVID-19.
Ініціатива таким чином перейшла до другої за потугою країни ”Трійки”. Вперше за 5 років до України завітав Керівник Уряду еспубліки Польща М. Моравецький.
Ще напередодні його візиту польські медіа спекулювали, що саме їх прем’єр оголосить про польсько-українсько-британський союз, а хронологічний розрив візитів М. Моравецького і Прем’єра Б. Джонсона в Київ був спеціально підготовленим – вважають в польських урядових колах.
Інформатор видання ”Wprost” поділився відомостями про те, що британці нібито були розлючені на В. Зеленського за поспіх і навіть не дали згоди на публікацію позиції Великобританії в цій справі. Пана Моравецького на прес-конференції у Києві запитали про ”інтерес Польщі в підтримці України, і яку роль може відіграти новий союз”.
”Вважаю слово ”інтерес” може бути тут невірно зрозумілим – відповів прем’єр РП,- адже йдеться перш за все про безпеку. Саме безпека є тою абсолютною вартістю, від якої все слід починати. А далі – нормальне господарювання, міжнародна торгівля та щораз богатше суспільно-культурне життя”.
Очевидно, що діяльність ”тріумвірату” не буде зводитись лише до безпекових функцій, його формула – значно ширша. Майбутня співпраця буде обіймати сфери торгівлі, енергетики, інвестицій. Якщо до цього дійде. Бо і тут палиці в колеса встромлює спільна історія.
Повторювати тези про українсько-польські історичні протиріччя немає потреби. Найвиразніше вони висловлені у забужанському прислів’ї: ”Коли наш дід горів, ваш дід спину грів”.
У поляків є сумніви і стосовно британців. В медіа цитують лекцію прем’єр-міністра уряду Польщі у вигнанні (1954-1955) Станіслава Цат-Мацкевича, який на власній шкурі пізнав принади життя на околицях Лондону: ”Союз з Англією був для нас союзом цілком екзотичним. Англія не потребує існування Польщі, і ніколи її не потребувала. Часом була зацікавлена скерувати нас проти Росії, часом – проти німців. Як в 1939 році направити на нас атаки Гітлера, щоб відвести від себе удари Гітлера і повернути агресію на Росію. Нам дали ”гарантії” в 1939 році, та після того Англія не мала ні найменшого наміру нам допомогти в час інвазії Гітлера на Польщу”.
Станіслав Цат-Мацкевич
Ці гіркі слова урядовця в екзилі, пережившого трагедію Другої Світової та постялтинського поділу світу, не забувають у сучасній Польщі і задаються питанням – а що було б, якби 2-а Річ Посполита вибрала б іншого союзника? Саме Німеччину, як сусідня Словаччина?
Важлива лекція з історії – Польща, як і Україна після Будапештських запевнень, має підстави не довіряти ”гарантіям” гарантів.
Східна Європа з тривогою спостерігає, чи не завершиться нинішня криза новим поділом сфер впливу, як колись ”після Ялти”. Аналітики з Chatham House бачать більше конструктивних моментів у троїстій співпраці, у комплексній кооперації.
Після брекзіту британці прагнуть довести, що є вірогідними поставщиками безпеки і співробітництва у Європі, продемонструвати себе потрібними на континенті. Зрештою, не лише на континенті. Постбрекзітова Велика Британія шукає способів зміцнення своїх глобальних позицій.
Подібні замисли Liz Truss назвала ”мережею вільності”. Згідно з такою концепцією Лондон буде зміцнювати кооперацію з усіма країнами у світі, які керуються в демократичний спосіб.
Базовою позицією є група G7, а також її ширша формула – D10 (тобто G7 розширена завдяки Австралії, Індії та Південної Кореї).
Для реалізації такої стратегії Великобританія в грудні минулого року підписала торговельну угоду з Австралією, одну із найбільших такого типу в історії.
Раніше, у вересні місяці, постав військовий альянс AUKUS (Australia, United Kingdom, United States).
Президент США Джо Байден, прем’єр Австралії Скотт Моррісон
(на екрані зліва) та прем’єр Великобританії Борис Джонсон,
15 вересня 2021 року
Австралія, приєднавшись до нового оборонного альянсу, заблокувала розвиток реляцій з Пекіном і, навіть, розірвала контракт із Францією на поставку атомних підводних човнів та віддала перевагу модерній американській техніці.
Відомо, що Канберра долучена до розвідувальної системи ”п’яти очей” (Five Eyes), ініційованої Вашингтоном і Лондоном. Та передусім ця країна, як і Велика Британія, поділяє такі демократичні цінності, як вільні вибори, права людини, свобода слова, верховенство права.
Долучення до клубу демократичних держав відносно нової української, та не зовсім нової, але ”ржавіючої” в останній період польської демократії є важливим, хоча б для того, щоб триматися у своєму розвитку демократичної стежини.
Три країни ”тріумвірату” мають спільного ворога-супротивника. Спроби Російської федерації змінити світовий status quo не в інтересах нікого з них. Подібно до того, як країни AUKUS не визнають змін у світовому порядку запроваджуваних Китаєм.
Звичайно, існують відмінності між двома форматами. Перш за все, немає тієї натуральної, історико-цивілізаційної близькості, як між територіями з походженням від Сполученого Королівства. Однак аргументів на користь доцільності ”нового тріумвірату” також чимало.
Британія, позбавляючись фобії маргіналізації після розриву з ЄС, буде прагнути показати нове обличчя, а для цього – шукатиме нових союзників.
Польща, яка втратила прихильність в Унійних інституціях та обкладена величезними штрафами Європейським судом, в свою чергу потребує прихильників. Тому є майже ідеальним кандидатом. Для Варшави Лондон може стати однією із небагатьох відчинених брам до Колективного Заходу.
А особливі стосунки Великобританії та США тільки збільшують атракційність ”островів” в очах владної партії PiS (Право і Справедливість). У внутрішній політиці PiS втрачає можливість сформувати парламентську більшість після чергових виборів. Тому міжнародна активність все більше підпорядковується внутрішньо-політичним інтересам.
Оголошення М. Моравецьким нової міжнародної ініціативи попереду Бориса Джонсона виглядає, як спритний прийом демонстрації своєї важливості як державного діяча, що мислить стратегічними категоріями. Оголосив, що деталі тристороннього формату будуть ретельно опрацьовуватись міністрами закордонних справ.
Отже, мотивів для цитування його промов у Києві буде достатньо. А сам момент підписання Угоди напевно буде визначений так, щоб він допоміг керівній партії у Польщі подолати якусь чергову політичну кризу.
Тай сам Моравецький із ярого прибічника звинувачень українців у ”геноциді” поляків на Волині згоден трансформуватись в політика, який наважився допомогти Україні зброєю. Задля безпеки у Східній і Середній Європі.
Підкріплювати свіжу тенденцію проукраїнської пропаганди мають обіцяні проєкти швидкісної залізничної колії Варшава-Київ та нових енергетичних сполучень між країнами.
Ні, пан Моравецький не став раптово українофілом. Просто Україна стала сильнішою.
Держава зразка 2016 року, коли Сенат і Сейм ухвалювали Закон про український ”геноцид”, і взірця 2022 року, як кажуть поляки – ”не до порівняння”. Не до порівняння і військовий досвід України та її сусідки, схованою за натівською ”парасолькою” з березня 1999 року.
Сергій Шевчук
