Слова написані автором два десятиріччя тому про Волинь
і фільми Михайла Ткачука актуальні і сьогодні…
Волинь дуже повільно приходить до пам’яті після спустошень ХХ століття. Її страшно косила І-ша світова війна. Потім більшовицькі рейди в громадянську війну. Потім на сході – тотальний терор, а на заході – пацифікації
Народжена на Волині УПА і її запекла війна проти фашистської та большовицької окупації – унікальне явище в історії віку. Такої офіри, такого селянського ідеалізмк Україна давно не бачила. Таких сумовитих пісень давно не співала. Потім ешелони, ешелони, набиті молоддю, – в Сибір неісходиму. Що проти того татарський ясир…
Волинь – це край незаписаних легенд і невідспіваних героїв…
Їх поливали такою ненавистю, їхніх рідних так переслідували, що стероризована пам’ять заніміла.
Волиняни скажуть десять слів там, де інші написали б книги. Вони все ще відчувають на собі вгодованих кліщів, привезених керувати, та домашніх дошкульних бліх.
Серед відтвореного в мистецтві, в літературі так мало живого.
Мені б хотілося привернути увагу до трьох невеликих кінострічок режисера Михайла Ткачука, заслужено висунутих на здобуття Державної премії імені Тараса Шевченка.
«Пані сенаторка» історія життя волинянки, пройнятої любов’ю і почуттям справедливості до народу, чиї інтереси вона, за походженням чужа, відстоює перед урядом і цілим світом.
У цій правдивій історії так багато промовистих , стільки густої правди, що відчуваєш, як за кадром прохолить той лихий суховій, що за півстоліття випалив пам’ять і замів сліди славних, великих серцем, гідних людей, що їх покликала до подвижницького життя добра душа народу.
Особливо багато тієї прихованої, здавалось назавжди прихованої правди в 50-хвилинній стрічці «Здобути або не бути».
Це сторінка боротьби УПА проти фашистів і комуністів, передана в образі славетного, відомого у світі українського маляра і графіка Ніла Хасевича, який почував себе «рядовим підпільником УПА» і боровся з підступним ворогом зброєю різця і пензля.
Він також відстоював правду українського народу перед світом (його картини про опір УПА експонувалися за кордоном) і він так само, як і його побратими, не здався живим.
Власне, кінорозповідь на подібну тему не новина сьогодні. Важливо розповісти про це з документальною точністю і чуттям міри, що утримує фільм на рівні художнього. Розповісти так, щоб холодний об’єктив свідчив без словесного пафосу і щоб правда тихо говорила до сумління людей навіть чужих і байдужих.
Те чуття міри є у стрічках Михайла Ткачука. Вони добре промовлятимуть про час і про людей не тільки рідною, а й будь-якою мовою.
Хочеться підкреслити музичне озвучення картини. Можливо прониклива і лаконічна музика Володимира Губи робить погоду в цьому кінофільмі про долю митця і народу. Долю, відкопану в пісках лютого часу, що лжесвідчив голосом казенних репродукторів.
Приємне враження також справляє десятихвилинна стрічка «Лучеськ великий на Стиру» – наче заспів про край у світанковій млі й у сизій імлі століть.
Після такого зачарованого заспіву режисер вже залишається, мабуть, надовго у Волинському полоні.
Саме так, лаконічно і скромно можна сховати і передати вдачу і душу, виспівану в сумовитих волинських піснях та легендах, похованих на дні серця.
Євген СВЕРСТЮК
1995 рік
