Йосип Струцюк
Пригадую, у своєму не зовсім безпечному дитинстві ми, хлопчаки, на вигоні, де випасали корів, часто наспівували пісню, яка починалася словами «Кувала зозуля, кувала раненько, кувала тихенько та все жалібненько». Текст, здавалося, дуже знайомий, бо повторювався не в одній пісні. А тут він переходив в несподіваний смисловий ракурс:
У неділю рано всі дзвони дзвонили,
Молодії хлоці снаряди грузили.
Приїхав Вангрубер, на нім сива шубка,
Нині на полудень буде посна зупка …
Далі співалося про те, як мати передає «горобчиком хліба, соловейком солі, бо синок бідує в німецькій неволі».
Як і щойно викладені слова про окупаційний режим, так і слова після них не відзначалися особливою вишуканістю. Признаюсь, я їх уже й добряче призабув.
А ось мелодію пам`ятаю.
Єпоха розвинутого соціалізму вже відверто дихала на ладан. У суспільстві пробудилося національне прозріння. Мені захотілося зберегти мелодію і я в кінці 80-х написав текст. Це була радше стилізація під народну пісню, а точніше – під народну мелодію:
Зажурились хлопці, як тепер прожити:
столочили орди наше раннє жито.
В небі — чорні круки, в полі—вовчі зграї,
а в чужих кайданах мати помирає.
Хто вродився вільним — не боїться смерти,
за кохану землю ладен він умерти.
До катів ненависть — то найперша зброя.
Хто рабом не схоче — стане ще героєм.
У боях жорстоких ран ніхто не лічить,
кожен з нас загине, якщо треба, тричі.
Без штиків московських, без дротів берлінських
житиме щасливо нарід український.
Є в нас батьківщина, буде ще держава.
Слава Україні і героям слава!
Написав і запропонував керівникові досить відомому на той час хору «Посвіт», в’язневі сталінських концтаборів Ростиславу Кушніруку. Пан Ростислав розучив нову пісню й об’їхав із хором не лишень усю Волинь, а далеко за її терени. Хор сприймали по-різному: хто з хлібом-сіллю і бурхливими тривалими оплесками, а хто свистом і непристойними вигуками намагався зірвати виступи.
Але вперше у той час виконаний на Волині гімн України, січові і повстанські пісні швидко поширювалися. Поширувалася і пісня «Зажурились хлопці». Її сприймали вже як повстанську.
Так і оголошували на концертах.
Тільки згодом в збірнику «За волю України» (Антологія пісень національно-визвольних змагань. Упорядник Євген Гіщинський. — Луцьк: Видавництво «Волинська обласна друкарня», 316 с) значилося: «Мелодія народна, слова Йосипа Струцюка. Запис розшифрував Ростислав Кушнірук від поета Струцюка Йосипа Георгійовича, жителя м. Луцька».
Цю пісню і по сей день можна знайти в репертуарі окремих колективів.
Живе вона через просту і яскраву мелодію.
Свідченням цього є дуже популярний нині хіт «Батько наш – Бандера, Україна – мати», у котрому використана ця мелодія, записана добродієм Ростиславом Кушніруком. Десятки колективів використовують уже новий текст.
Флешмоб пісні “Батько наш – Бандера!” охопив не тільки всю Україну, а звучить за її межами і б’є рекорди.
