Михайло Сорока
Найважливіші події перших днів незалежності України
Тридцять років тому, в перші дні після проголошення України незалежною демократичною державою, настали цілком нові реалії, а з ними непрості питання: як діяти і що робити далі? Адже навіть у Верховній Раді, до якої тоді були звернені погляди всього українського соціуму, не було щодо цього ясності, як і єдності в поглядах на найближчу, не кажучи вже про віддалену перспективу розбудови держави.
Тим більше, що ці кроки доводилося робити в обстановці гострої економічної і соціальної кризи, кадрового голоду, за існування практично всіх рудиментів старої союзної системи, з урахуванням політики й інтересів колишніх республік Союзу, які теж проголосили свою незалежність.
У цій ситуації дуже багато залежало від того, як поведе себе в стосунках з Україною Російська Федерація, зокрема її президент Борис Єльцин. У боротьбі за поступове відсторонення від влади Михайла Горбачова Єльцин не міг не зіпертися на підтримку Києва. Але при цьому, як свідчать факти, він аж ніяк не уявляв майбутнє Росії без України.
Горбачов і Єльцин після путчу
ДИПЛОМАТИЧНИЙ ДЕСАНТ З МОСКВИ
Вже через чотири дні після Акту проголошення незалежності України до Києва прибуває представницька делегація Росії.
Ні, Борис Єльцин її не очолює: із зрозумілих причин він не міг покидати московського Білого дому. Очолив дипломатичний десант його заступник і соратник, віце-президент РРФСР, генерал-майор авіації Олександр Руцький.
Принагідно додамо, що він народився у Проскурові (нині Хмельницький) у сім’ї військового. В його біографії є й такий «український» рядок: нетривалий час він працював слюсарем-складальником на Львівському авіаційно-ремонтному заводі.
Але Руцького аж ніяк не можна було віднести до прихильників незалежності України, про що свідчить, зокрема, такий факт: у грудні того ж таки 1991 року, після підписання Л. Кравчуком, Б. Єльциним і С. Шушкевичем Біловезької угоди про ліквідацію СРСР, Руцький зустрівся з М. Горбачовим і закликав його заарештувати «біловезьких зубрів».
Але, за свідченнями очевидців, на отримав підтримки. «Не панікуй… – відповів йому Горбачов. – В угоди немає юридичної основи… Прилетять, ми зберемося в Ново-Огарьово. До Нового року буде Союзий договір».
Згадана розмова Руцького з Горбачовим відбулася в грудні 1991-го. А за три з лишком місяці до цього, 28-29 серпня під час перебування в Києві Руцький мусив виконувати вказівки Єльцина. Причому дуже часто відволікався від переговорів з українською делегацією, щоб проконсультуватися з Борисом Миколайовичем і отримати директиви.
Єльцин і Руцький
Слід додати, що в переговорах взяла участь ще одна делегація – від Верховної Ради СРСР у складі народних депутатів Союзу Ю.О. Рижова, С.М. Рябченка, А.О. Собчака і Ю.М. Щербака.
Думається, добре, що саме ці депутати представляли на переговорах у Києві все ще діючий союзний парламент, адже вони належали тоді до його демократичного крила – Міжрегіональної депутатської групи.
У нашій розмові, що відбулася днями, Юрій Миколайович Щербак пригадав події тих днів. Їдучи на сесію Верховної Ради СРСР, що відбулася відразу після провалу путчу ГКЧПістів і проголошення незалежної Української держави, він переклав російською мовою текст Акту проголошення незалежності України.
«Ніхто толком змісту цього тексту у Верховній Раді СРСР не знав. Пам’ятаю, при перекладі певні труднощі викликали такі слова: «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні». Я переклав ці слова так: «продолжая тысячелетнюю традицию созидания государственности в Украине».
Коли Юрію Миколайовичу дали слово, він зачитав переклад Акту. Його виступ був зустрінутий мертвою тишею. Михайло Горбачов побагровів і вийшов із залу. А вже потім Юрієві Щербаку було запропоновано увійти до складу делегації ВР СРСР і відбути на урядовому літаку разом з делегацією Російської Федерації до Києва.
В літаку Руцький розігрував роль грізного посланника від царя-батюшки. Але коли делегацію Росії зустріло біля Верховної Ради України наелектризоване море людей, його войовничість помітно підупала, і зрештою переговори відбувалися не за «російським сценарієм» і, як було сказано в офіційному повідомленні про них, «пройшли в дружній, діловій обстановці».
Мітиг біля Верховної Ради
Підсумки переговорів були зафіксовані в небагатослівному Комюніке, яке починалося з констатації доконаного факту: «У результаті ліквідації державного перевороту в СРСР виникла нова політична ситуація, яка відкриває можливість прискорити демократичні перетворення і повністю реалізувати суверенні права республік». А далі були перераховані вісім пунктів першочергових і невідкладних дій, що випливали з цієї ситуації.
Леонід Кравчук на засіданні Верховної Ради
НАД ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ – СИНЬО-ЖОВТИЙ СТЯГ
Людське море було під Верховною Радою і в інший день – 4 вересня 1991-го, коли приймалося рішення про те, як бути з прапором над куполом ВР: чи залишити поки що червоно-синій чи змінити його на синьо-жовтий. Багато хто з депутатів виступав за винесення питання з прапором на референдум, а до цього зберегти за червоно-синім статус державного, а за синьо-жовтим – національного.
Це викликало запеклі дискусії. І. Драч заявив, що українські депутати відстають від своїх колег з інших республік, де вже прийнята національна символіка.
Іван Драч
Підтримуючи його, харків’янин вірменського походження Г. Алтунян присоромив своїх колег у залі і закликав невідкладно проголосувати за синьо-жовтий прапор.
Генріх Алтунян
Та, за словами головуючого на засіданні Л. Кравчука, на нього особисто найбільше враження справив виступ В. Саніна, заступника начальника внутрішніх військ МВС СРСР по Україні і Республіці Молдова, який також підтримав прибічників невідкладного введення національної символіки: «Якщо вже після промови представника найінтернаціональнішої організації – армії ми не проголосуємо, то мені залишається єдине – подати у відставку!»
Навряд чи Леонід Кравчук зробив би заяву про відставку, якби вірив у те, що вона буде прийнята. Навпаки: він був переконаний, що Верховна Рада за це не проголосує. Але його рішучість таки дала результат: з третьої спроби більшість депутатів проголосувала про підняття над куполом Верховної Ради синьо-жовтого прапора. Але при цьому поруч із ним мав бути і червоно-жовтий прапор.
Я був тоді на площі біля будинку парламенту і добре пам’ятаю ті хвилини. Перед нашими очима опускають український прапор радянських часів, але не знімають, а до нього приєднують синьо-жовтий.
І ось обидва прапори вже піднімаються над куполом, а в морі люду піднімається хвиля небаченого обурення. Вона наростає і готова прорватися в стіни парламенту. Там, мабуть, відразу відчули реальність штурму з непередбачуваними наслідками і прийняли оперативне, мудре і єдино правильне рішення: залишити на флагштоку лише історичний, національний синьо-жовтий прапор.
Підняття синьо-жовтого прапора над ВР
З інших важливих подій тих днів:
- 30 серпня Президія Верховної Ради України постановила заборонити діяльність Компартії України. Вона зробила це, розглянувши висновки створеної нею тимчасової комісії з перевірки діяльності на території України посадових осіб органів влади, управління, громадських об’єднаньта організацій у зв’язку зі спробою державного перевороту 19-21 серпня.
- Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук підписав 30 серпня Указ Президії Верховної Ради про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність Української держави.
- Уперше в післявоєнній українській історії з’явився міністр оборони України. Значною більшістю голосів народних депутатів на цей пост було обрано генерал-майора авіації Костянтина Морозова. Одразу після голосування я запитав його, як він реагуватиме на заяву президента СРСР М.Горбачова про необхідність створення системи колективної безпеки суверенних держав колишнього Союзу. Це що – новий Варшавський договір? «Я б не порівнював це з Варшавським договором. – відповів Костянтин Петрович. – Мабуть, це буде орган загальної безпеки. Причому з урахуванням незалежності республік – учасниць цього договору».
- 4 вересня була затверджена нова колегія Прокуратури України. Генеральним прокурором став авторитетний у парламенті і серед правознавців народний депутат України Віктор Шишкін.
- 2 вересня в Кремлі відкрився п’ятий позачерговий з’їзд народних депутатів СРСР. Усі, і не тільки депутати, чекали виступу М. Горбачова про політичну ситуацію в СРСР у зв’язку з переворотом. А він зробив хід конем. У намітках майбутньої державної структури не знайшлося місце такому інститутові влади, як Верховна Рада СРСР. Депутати були розгублені: з чим це пов’язано і до чого веде?
БЕЗ СОЮЗНИХ «ПЛЮСІВ», ПО ГОРИЗОНТАЛІ
Політичні перипетії й пристрасті в ті дні були в центрі суспільної уваги. Але людей хвилювали й інші, суто житейські проблеми. Знецінювався карбованець, катастрофічно падав рівень життя, особливо серед уразливих і незахищених прошарків населення, хронічним лихом став дефіцит товарів, наближалася зима з усіма її загрозами.
Економіка СРСР лежала в руїнах, і союзна влада вже не мала сил її підняти. В цій ситуації президент СРСР видає Указ, у відповідності з яким оперативне управління народним господарством Союзу доручено Комітету на чолі з І. Силаєвим та його заступниками А. Вольським, Ю. Лужковим і Г. Явлинським. Всі вони – представники однієї республіки – Росії, і всім було ясно, що вони перебиратимуть все на один бік – російський.
Наскільки пам’ятаю, це викликало обурення в Україні. На моє прохання, Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук прокоментував цей Указ і його можливі наслідки.
«У мене, – сказав він, – відбулася телефонна розмова з Іваном Степановичем Силаєвим. Він запропонував, щоб Україна виділила свого представника для формування економічної угоди між республіками.
Я сказав йому, що ми дамо свого представника за умов, якщо це буде горизонтальний союз, якщо в нього увійдуть не «9 плюс 1», а просто 9, просто 12, а, може, всі 15 республік без усякого плюса, якщо ці республіки оберуть якусь раду, що координуватиме зв’язки між ними. Тільки за цих умов наш представник, одержавши певні повноваження, може брати участь у роботі такого міжреспубліканського органу.
Але якщо це буде знову робитися через центр, то ми від такої участі відмовимося. Бо за всіх політичних крутих розворотів головне сьогодні питання – це питання економічного життя, адже завтра люди знову прийдуть у магазини, подивляться на полиці і скажуть: «Ви оголосили незалежність, а що змінилося?»
І ось оце «що змінилося?» воно буде весь час – вересень, жовтень, листопад, грудень. Тому нам потрібно зосередити всі сили , зробити все, що можемо, для того, аби досягти зрушень в економіці».
Можливо, й цитата задовга, але вона дає більш-менш чітке уявлення про ті проблеми, які з проголошенням незалежності України виходили на перший план. Указ президента СРСР не спрацьовував, бо в завуальованій формі знову вів до диктату Москви, до сумнозвісного державного планування в народному господарстві.
Це в колишніх республіках, що стали на шлях не тільки політичної, а й економічної незалежності, відразу зрозуміли. І пішли на дальший розвиток прямих, без будь-яких «плюсів» контактів, створивши свій комітет – Консультативний комітет урядів. І цей Комітет був створений 19 вересня не де-небудь, а в Таллінні.
1991 р. У Таллінні демонтують пам`ятник Леніну
У столиці Естонії зібралися урядові делегації з 13 республік колишнього Союзу та міст Москва і Санкт-Петербург. За підсумками засідання був підписаний цілий ряд документів про економічне співробітництво між ними.
Так стартував Талліннський процес, який дозволив поглибити горизонтальні народногосподарські зв’язки на гігантській території колишнього Союзу і до певної міри применшити гостроту економічних, фінансових і соціальних проблем у кожній новоутвореній державі.
Щоправда, Україна свою державну незалежність ще мала підтвердити на загальнонаціональному референдумі 1 грудня 1991 року. До нього залишалися лічені тижні.
Михайло Сорока
Джерело: Укрінформ
