Сергій Шевчук
Французький філософ Жан Жак Руссо, колись висловився стосовно древнього Риму таким чином: ”Велика Римська Імперія? Насправді вона не була Великою, зовсім не Римською, і звичайно – не Імперією”.
Чи вважає нинішній французький лідер Е. Макрон Європейський Союз справді Союзом? Останній саміт ЄС і ініціатива Макрона на ньому дає підстави сумніватися.
Звичайно, в період загроз і викликів країни – члени Унії мобілізуються, згуртовуються і допомагають один одному. Приклад боротьби з пандемією – цьому підтвердження. Але , як у нас кажуть,” із сусідами тільки спільна болячка добре”.
Коли ж загрози розвіюються, починаються суперечки – дрібні і серйозні, бурхливі і холоднокровні, резонансні і приховані.
До дрібних можна зачислити різне ставлення до сексуальних меншин. 16 очільників Європейських країн (в т.ч. Макрон і Меркель) звернулись у листі до керівництва Європейського Союзу з вимогою виразної підтримки толерантності до ЛГБТ-спільнот. У листі відсутні підписи чільних політиків Вишеградської групи. Хоча лист був направлений до Голів Європейської Ради та Європейської Комісії, справжнім адресатом називають Угорщину.
Суперечкою, так би мовити середнього калібру, є претензія країн Старої Європи до Польщі та тої ж Угорщини з приводу недотримання канонів правосуддя у цих державах. На одній із зустрічей лідерів Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте в запалі дискусії навіть порадив Віктору Орбану вивести Угорщину зі складу Співдружності.
І останній скандал. Цього разу – на саміті ЄС. Стосувався він несподіваної для більшості учасників пропозиції Е. Макрона і А. Меркель провести наступний саміт з участю В. Путіна, саміт ЄС-РФ, що не проводився з 2014 року після анексії Криму.
Третім ініціатором, в усякому разі посвяченим в задум, був канцлер Австрії Себастьян Курц.
Не відомо чи знали про таку ініціативу у Сполученому Королівстві, але саме в день проведення європейського саміту стався інцидент у Чорному морі, коли ледь не відбувся напад збройних сил Росії на корабель Великобританії, країни-члена НАТО.
Усе через проходження есмінця Королівського флоту HMS Defender поблизу берегів окупованого Криму. Кореспондент ВВС, який ”випадково” перебував на есмінці прокоментував у медіа: ”…документи підтверджують, що перехід був покликаним продуманим рішенням британського уряду, продемонструвати підтримку Україні, незважаючи на можливі ризики”.
Ці білі маски та рукавиці – захисне спорядження (так зване
anti–flashgear) британськ моряків на випадок пожежі.
Скріншот з репортажу кореспондента BBC Джонатана Біла
Операція була здійснена для того, щоб нагадати Росії про свободу судноплавства у Чорному морі і послати новий чіткий сигнал підтримки суверенітету України після окупації Криму в 2014 році.
Британський військовий корабель перед тим разом із голландським фрегатом ”Everton” прибули до Одеси, покинувши на тиждень авіаносець HMS ”Queen Elizabeth”, що виконував свою глобальну місію. Це був виразний сигнал як країни НАТО трактують нашу державу – як ключового партнера на Чорному морі.
Отже, дві події в один час. Одна – ідея запрошення Путіна на саміт ЄС-РФ, інша – ”провокація” НАТО, як це назвали росіяни, поблизу Криму.
Прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон висловив свою тверду позицію щодо Чорного моря, яке ніколи не стане ”російським озером”.
Дует Меркель-Макрон неочікувано для інших розпочали просування нової, ”лагідної” політики щодо Росії. Та якщо раніше думка лідерів двох найпотужніших економік Європи була вагомою, досить часто – вирішальною, то зараз ”бліцкриг” не вдався.
За оцінками оглядачів дует М+М спіткала брутальна відмова від інших учасників саміту. Бо позиція Парижу – не заперечуючи російське втручання у вибори за кордоном, екстериторіальні агресивні замахи РФ, тощо, стверджувати що це є лише частинкою більш складних реляцій із Москвою – є несумісною з ризиками для країн Східної Європи – членів ЄС.
А аргументи про те, що Росія це країна вишуканого балету, Петербурзького Ермітажу, є космічною державою, ну і звичним постачальником на Захід чорної ікри, що так досконало підходить до французького шампанського, виглядають несерйозно.
Е. Макрон під час дискусій вживав улюблений термін головного дипломата РФ Сергея Лаврова – ”русофоби”. А тверду позицію стосовно Росії не побоявся назвати параноєю.
Ініціативу Макрона доповнила А. Меркель, яка теж вирішила оприлюднити мотиви ”лагідного” підходу до Кремля. Згадала про свою роль у Нормандському форматі переговорів і запитала, чи їй і в цьому форматі не дозволено спілкуватись із Путіним.
Французько-німецький тандем на саміті змушений був вислухати низку незаперечних фактів про агресію Росії і міграцію сотен тисяч цивільного населення на Сході України; про те що Польща і країни Балтії живуть в тіні потужної мілітаризації Калінінградського анклаву, а сусідні країни надають політичний притулок опозиціонерам (штаби Навального) і журналістам (інформаційний портал Медуза), які переслідуються Кремлем.
За образним виразом Президента Литви Гінатаса Науседи ”виглядає на те, що пробуємо запросити до співпраці медведя, аби стеріг наш мед”.
Бурхливі дебати на саміті продемонстрували початок глибоких політичних розколів на континенті. По-українському це б звучало як поділ на ”східняків” і ”западенців”. Останні подібно до наших друзів Путіна оперують закликами ”за життя”, наполягаючи на практиці ” business as usual”.
Такий підхід небезпечний наслідками пропагандиського поділу європейців на перший і другий сорт, що ми вже проходили ”за Януковича”.
Цього разу ініціатива двох ведучих держав Унії отримала фіаско, з нашаруванням легкого сорому. Ніби по іронії, затверджене резюме стало чи не найбільшим успіхом Співдружності в плані критики РФ.
Чіткіше не скажеш – Москва повинна спочатку виконати відомі усім умови, а вже потім – сподіватись на приязні стосунки.
Однак, реверанс в бік Кремля був зроблений. На найвищому європейському рівні. Всупереч політичним трендам.
”Я щасливий з того, що нарешті почався рух в сторону діалогу з Росією” – висловився Федеральний канцлер Австрії Себастьян Курц.
Якими мотивами користувались прихильники ”лагідних”відносин?
Мотиви без сумніву пов’язані із відходом канцлера Німеччини від великої політики. Через три місяці А. Меркель залишає свій пост після 16-річного правління. Завершиться і її вплив як визнаного модератора в ЄС. Місце Унійного арбітра звільняється. Як відомо, святе місце пустим не буває. Але щоб його зайняти варто підготуватисьзаздалегідь .
Себастьян Курц – традиційно є ”самим молодим” в європейській політиці. Самим молодим він був коли призначили на посаду секретаря по інтеграції в уряді Австрії, був самим молодим міністром закордонних справ, а нині – самий молодий канцлер Австрії. Країни, яка в минулому столітті була великою імперією. Імперська ностальгія має здатність розтягуватись в часі.
Так на небі склались зорі щодо його долі. А ”самий молодий” – означає самий перспективний. Він уже пропонував себе в ролі посередника між Д. Трампом і В. Путіним, а нині дозволяє собі критикувати деякі аспекти німецької політики. Наприклад, щодо біженців, і цим зумів покрасуватись серед виборців.
А ще він в товариських стосунках з іншим політиком, якого перед другим туром президентських виборів у Франції називали ”кіндер сюрпризом”. Еммануель Макрон увірвався на політичний Олімп переможно як колись Бонапарт. Достойне товариство.
В розмові з журналістами після саміту Макрон висловив незадоволення тим, що Європейський Союз займає твердішу позицію по відношенню до Росії, ніж США. Раніше, коли Д. Байден так гостро висловився на адресу Путіна, і що цікаво – зробив це без емоцій, просто називаючи речі своїми іменами, Макрон тримав паузу.
Після Женевської зустрічі Президентів США і РФ, він ніби насмілився на конкуренцію. Останнім висловлюванням перед представниками медіа була заява про те, що ”не потребую саміту ЄС щоб розмовляти з Путіним. Бачився з ним не раз коли став президентом, і надалі буду зустрічатись. Найголовнішим є те, що ми спільно формуємо порядок денний і залишаємось об’єднаними”.
Що ж, деякі країни Заходу звично користуються статусом тихого пристанища для російських олігархів і їх капіталів.
Раніше Макрона ніхто не називав Лідером Європи, зараз, коли фрау Меркель готується на вихід, він – якщо не перший, то і не другий. Та й психологічно пора позбавлятись домінації старших за віком жінок, вже й Марин Ле Пен дихає в спину. З позиції європейського арбітра перемогти її на наступних виборах буде значно легше.
Щодо А. Меркель, то це ймовірно був її останній саміт ЄС. Можливо вона ще раз представлятиме Німеччину восени, якщо формування урядової коаліції затягнеться.
Передбачити переможців парламентських виборів цього разу складно як ніколи. Діючий канцлер понесла болісну поразку в питанні російської політики, коли опір Польщі та країн Балтії торпедував її ініціативу відновлення самітів ЄС-Росія.
Не вдалося їй залагодити брутальну перепалку між керманичами Нідерландів та Угорщини. А в перспективі – визначити, хто ж буде грати на першій скрипці європейського оркестру та формувати стратегію боротьби за Унійні цінності, хто стане голосом Спільноти – переконаний ліберал Марк Рютте з Амстердаму, чи самозваний чемпіон по захисту християнської неліберальної демократії Віктор Орбан із Будапешту.
Марк Рютте Віктор Орбан
Можливо з приїздом до Європи у свою першу подорож Джо Байдена з’явиться вагоміша та більш стабілізуюча сила в колективному Заході, аби 28 зірочок на прапорі Союзу не створили два окремішних сузір’я.
Lame duck (кульгава качка) – так звично і безцеремонно називають політиків що відходять. Питання в тому, який шлях обере німецький канцлер – шлях попередника Шрьодера і колишньої головної австрійської дипломатки, на весіллі якої танцював Путін, шлях до наглядових Рад російських нафтогазових компаній?
Наприклад, задля будівництва вуглеводневого трубопроводу ”Північний потік 3”? Для чого тоді так раптово признаватись в любові до Москви?
Чи висунення кандидатом на щорічну Нобелівську премію миру і претендентом на інші почесні світові відзнаки?
Без сумніву, враховуючи багаторічну ефективну працю Ангели Меркель – Honoris causa.
Сергій Шевчук
