Святослав Пікульський – гордість Волині
Народився Святослав Михайлович Пікульський 30 вересня 1937 року, у м. Любомль на Волині. Батько Михайло Іванович у 1920-30-их роках був активним учасником любомльського українського аматорського гуртка, співав у хорі Георгіївської церкви.
Пізніше Святослав Михайлович згадував:
«Ту стару хату, де народився мій тато, я добре пам’ятаю, і вусатого діда Івана Пікульського, в минулому боцмана крейсера І-го рангу «Володимир Мономах» Балтійського флоту. У 1894, 1896, 1897 роках дід Іван здійснив на крейсері три кругосвітні подорожі. Після смерті дружини, яка померла від тифу 26 квітня 1920 року у віці 45 років будучи біженкою в Тамбовскій губернії, дід так більше і не одружився, а сам виховав восьмеро дітей. Серед них – мого тата, а наймолодшій донечці Валі було лише чотири місяці…
В моїй пам’яті Любомль зафіксувався в основному десь з початку воєнних років. Стара хата, де я народився, була на вулиці Шевченка, якраз навпроти хати Дроздовичів. Сусідами нашої садиби були Старкевичі та Іваницькі.
Пам’ятаю також, що у цих Дроздовичів у найбільшій кімнаті перед Великоднем сусіди зносили паски і крашені яєчка, приходив священик і освячував повний стіл цих заповнених кошичків, щоб на Всеношну не носитись з ними до церкви.
У нашій старій хаті завжди висів портрет Тараса Шевченка, і з самого початку моєї свідомості у цьому портреті було щось дуже близьке. Нерідко під час звичайної хатньої роботи мені доводилося чути від батьків тихеньке «Думи мої», або «Реве та стогне».
Міцно залишились в пам’яті Різдвяні свята, колядування зі звіздою, або під вікнами. Тато мій колядував з церковним хором, а на третій день Різдва хор збирався у когось за столом, розкладали «колядники», багато співали колядок, народних пісень і розказували цікаві історії. Це залишило в мені яскраві враження, бо батьки на такі зустрічі брали мене з собою.
Мама моя була прихожанкою Пречистенської церкви в Любомлі, але бувала і в Юріївській. Якраз в Юріївській церкві мама почула на свято Миколая сольне виконання татом «А хто, хто Миколая любить». Співав тато красивим чистим ліричним тенором. Я пам’ятаю його голос…
Так що пісня, колядка, зокрема, звучали часто в нашій хаті, і тепер, через роки, мене охоплює якийсь подив, як могли не професіонали, аматори так злагоджено, чисто співати манерою, яка тепер носить назву «академічна».
І тепер при спогаді цього чистого інтонування, ніжних акордів охоплює якийсь солодкий щем. Це були перші мої музичні відчуття, я і сам намагався тихенько підспівувати з хором.
Мама ж моя,Олена Володимирівна, любила, коли я в початкових класах школи співав «Ой ходить сон коло вікон»…
Всі біди війни, постійні стреси і тяжкі умови життя призвели до передчасної хвороби моєї мами. Туберкульоз легенів. Прожила всього 45 років. Не набагато більше прожив і мій тато Михайло Іванович – помер у 55 років…
Зразу після війни батьки почали будувати нову хату на вулиці Брестській. Було важко. Весь матеріал на будівлю, що був заготовлений до війни, за німців розтягнули на потреби окупаційної влади, довелось починати все спочатку.
Так в недокінченій тій хаті я закінчив Любомльську середню школу No1. Закінчив з срібною медаллю. У школі протягом усього навчання співав у хорі. Пам’ятаю керівників хору – спочатку Ярошенка Панаса Івановича, а потім Туржанського Володимира Йосиповича. Слух мав добрий, але голос мій все якось мене не влаштовував, були в нас голоси більш яскраві».
В 1954 році Святослав Пікульський, закінчивши школу, вступив на денне навчання у Київський інженерно-будівельний інститут на факультет міського будівництва. В інституті Святослав також із задоволенням співав у хорі.
Художній керівник колективу, та й інші, послухавши, що голос Святослава Пікульського виділяється від інших по яскравості, наполегливо радять займатися сольним співом.
В кінці-кінців майже силою завели його у оперну студію Будинку культури залізничників ім. Фрунзе, в якому керувала самодіяльною вокальною студією заслужена артистка України Гладишевська Лизавета Василівна. Людина надзвичайно обдарована і музичним, і художнім талантом, виключної доброти і порядності.
Якраз вперше Лизавета Василівна і висловила думку, що Святославові потрібно спробувати поступати в консерваторію. І таку спробу Святослав Пікульський здійснив у тому ж 1959 році, коли закінчив інститут і отримав диплом інженера-будівельника.
Але вступив свідомо, лише на вечірнє відділення Київської державної ордена Леніна консерваторії ім. П. Чайковського. Вокалу навчався спочатку у професора Зубарєва Микола Гавриловича, а пізніше у доцента Степанової Олени Олександрівни.
Згадує Святослав Михайлович:
«Їдучи в Київ після закінчення школи, щоб поступити до інституту,я знав, що там живе і працює моя видатна землячка і родичка Народна артистка Радянського Союзу Наталія Михайлівна Ужвій, яка полишила Любомль ще до моєї появи на світ. Познайомитись з нею хотілось, але якось не вистачало рішучості. Та й гордість теж нашіптувала: «Що ти, бідний студент, будеш нав’язувати своє знайомство. Я ж усього двоюрідний племінник. От закінчу інститут, тоді й познайомлюсь».
Так і сталося. Як тільки Святослав закінчив інститут і отримав диплом, відразу ж подзвонив Наталії Михайлівні. Актриса його запросила в театр на виставу «Філумена Мартурано» Едуардо де Феліпе з її участю. Після закінчення спектаклю зустрілися у фойє театру.
З того часу Святослав бував у актриси вдома, бував присутнім на сімейних святах і, звичайно, на нових виставах. Схвалила Наталія Михайлівна і вибір вступати в консерваторію, тому що була зачарована співом Святослава.
Добре співав у молодості чоловік Наталії Михайлівни народний артист СРСР Пономаренко Євген Порфирович. Доводилось інколи співати у них серед гостей (в гостинній кімнаті було завжди добре налаштоване піаніно). Коли були гості, Наталія Михайлівна, як правило, садила Святослава поруч себе і причину у цьому він вбачав не настільки родинну, як повагу до співу, до музики.
Коли одружувався у 1962 році на піаністці Аллі Толстих, з якою познайомився ще у студентські роки в консерваторії під час спільної участі в одному з шефських концертів у військовій частині, відома актриса була дорогою гостею на весіллі…
Після закінчення консерваторії у 1965 році, отримавши фах оперного і концертного співака, Святослав Михайлович був у роздумах і коливаннях. Як інженер досягнув непоганих результатів, працюючи в проектному інституті з планування забудови. На час закінчення консерваторії був головним спеціалістом в технічному відділі інституту «Укржитлремпроект».
У 1967 рлці Львівський театр опери та балету запрошує молодого артиста до себе солістом в творчий колектив. Там Святослав Пікульський проспівав партії графа Альмавіви у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні, Альфреда в «Травіаті» Дж. Верді, Ленського в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, Петра в опері «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та Ернані в опері «Ернані» Дж. Верді.
У 1969 році взяв участь у конкурсі на посаду соліста Київської державної, а нині Національної філармонії. Взяв участь і переміг!
Відтоді, будучи солістом Київської філармонії, набував музичного розвитку, інтелектуальних надбань, музичного смаку, його творчу уяву почали хвилювати і романси, і арії, і опери, і кантати…
Це, мабуть, аналогічно, як в математиці: спочатку математика середньої школи, а потім вища математика, і аж ніяк не навпаки.
Хотілося б звернути увагу, що світ романсу, світ класичної музики (тобто зразкової музики) – це могутнє море витончених емоцій, джерело сили, мужності, радості людини, це наука про кохання, доброту, ніжність і співчуття, і хто в це море не бажає ввійти – надзвичайно обмежує і примітивізує своє існування. А щоб увійти, треба хотіти цього. Слухати, слухати і слухати від простішого до складнішого. І радість велика віддячить вам за наполегливість…
З 1969 року Святослав Михайлович – соліст Національної філармонії України. За роки роботи підготував і виконав близько двадцяти тематичних сольних камерних програм, біля десяти сольних партій опер вітчизняних та зарубіжних композиторів із заслуженою артисткою України Аллою Толстих.
Серед них: П. Чайковський (романси), С. Рахманінов (романси), Ф. Шуберт (пісні), М. Лисенко (романси і обробки українських народних пісень), Я. Степовий (моно програма), В. Косенко (моно концерт), О. Даргомижський (моно програма), М. Глінка і його сучасники, «Старовинна італійська і німецька музика» (тематичний концерт), «Сучасні українські пісні і романси», «Сучасна модерна музика», «Романси Г. Свиридова», концерт «Серенади і баркароли», «Вокальні твори на слова Тараса Шевченка» тощо.
Бували і творчі пошуки. Наприклад, спадщина українського романсу. Для цього Святославу Михайловичу довелося відвідувати цілий рік академічну бібліотеку Академії наук України. Внаслідок цих пошуків була виконана сольна програма «Щасливі знахідки».
Перший виконавець на теренах бувшого СРСР головних партій з опер Дмитра Бортнянського «Алкід» (партія Фроніма, прем’єра відбулася у 1984 році, виконував у великому залі консерваторії, в залі ім. П.Чайковського у Москві, у великих залах консерваторій Санкт-Петербурга, Мінська, Львова і Києва), а також «Сокіл» (партія Федеріко в опері Д. Бортнянського).
У 1987 році Святославу Михайловичу Пікульському було присвоєно звання «Заслужений артист України».
У січні 1988 року у Києві, в Кирилівський церкві, відбувся благодійний концерт артистів державної філармонії. З великим успіхом виконав старовинні романси та твори композиторів-класиків заслужений артист України Святослав Пікульський. Гідними партнерами йому були піаністка Алла Толстих, скрипалька Мела Тененбаум, віолончелістка Юлія Пантелят. Надзвичайно щирим був прийом глядачів – гарячі оплески, букети квітів – писала «Київська правда».
Почесне звання «Народний артист України» Святославу Михайловичу Пікульському було присвоєно 29 листопада 1996 року.
Рішенням вченої Ради Київського державного інституту культури від 27 червня 1997 року Пікульському Святославу Михайловичу було присвоєно вчене звання доцента кафедри народного музичного виконавства та фольклористики, а 21 грудня 2001 року – вчене звання професора кафедри фольклористики та народного пісенного виконавства
У 1999 році артист випустив компакт-диск «Святослав Пікульський (тенор). Арії, романси, пісні». Всього на диску 21 твір.
Cвятослав Михайлович має близько 24 годин безперервного звучання записів у фондах Національної радіокомпанії України.
Впродовж 2004-2010 рр. провів велику кількість майстер-класів із сольного співу у Академії ім. Яна Длугоша (м. Ченстохова, Польща).
Викладав постановку голосу, сольний спів, методику викладання вокалу.
Син Михайло Пікульський – також музикант, але диригент. Закінчив два факультети Київської державної консерваторії по симфонічному та хоровому диригуванню. З 2013 року – художній керівник і головний диригент Академічного оркестру народної та популярної музики Українського радіо.
15 червня 1997 року, коли Любомль відзначав своє 710-річчя, в районному Будинку культури з великим успіхом відбувся довгоочікуваний концерт нашого земляка, народного артиста України Святослава Пікульського та його беззмінного багаторічного концертмейстера, дружини, заслуженої артистки України Алли Толстих.
Зал цей давно не бачив стільки людей і таких захоплюючих очей. Та й коли чув таку зливу оплесків, яка відроджувалася з новою силою після останніх акордів романсу чи української народної пісні.
Микола Дзей,
краєзнавець, м. Любомль.
Статтю надав Любомльський краєзнавчий музей
